Львівський художник Тарас Григорук щойно відбувши свою ювілейну персональну виставку у Національному музеї у Львові ім. А. Шептицького, отримав запрошення презентувати свої роботи у Мистецькому центрі «Мінора» у Дніпрі.  Виставку художника відкриють 7 вересня 2017 року о 18.00 і триватиме вона аж до 12 жовтня. Разом з малярськими роботами Тараса Григорука у Дніпрі представить свої роботи львівський скульптор Віктор Проданчук.                                

Народжений 1967 року в Обертині на Прикарпатті, Тарас Григорук навчався у Косівському інституті ужиткового і декоративного мистецтва, де й відбулася його перша персональна виставка живопису на склі 1988 року. Згодом він виставлявся у Львові, Києві та Полтаві – містах традиційно і добре знаних своїми іконописними школами, що відносяться до епохи Середньовіччя. Переїхавши до Франції, художник навчався і опановував художню майстерність у Парижі. У французьких мистецьких колах відразу помітили талант українця і впровадили його в історію французького мистецтва як творця власного унікального стилю, не схожого на жоден інший, пропонований у мистецькій Європі.

Нині, здобувши численні мистецькі, урядові та президентські нагороди, Тарас Григорук може пишатися тим, що чотири його роботи прикрашають Паризьку мерію; декілька картин майстра придбали для своєї колекції Національний центр мистецтва і культури ім. Жоржа Помпіду та Каннська галерея світового мистецтва; його роботи мають також успіх на мистецьких аукціонах світового рівня.

Ще в молодому віці, випробувавши багато інших матеріалів, зокрема, дерево та метал, Тарас Григорук вибирає малювання на склі і живопис. Такий вибір він зробив задля можливості природного відображення світла і барви. Але були у нього ще значно амбітніші мотиви. Малюнок на склі як техніка народної творчості в регіоні українських Карпат, за задумом Т. Григорука, розвинулася у сучасне академічне мистецтво. Григорук відважився у малюнку на склі відійти від релігійної тематики, вперше серед сучасних художників відтворюючи на склі власні роздуми і враження. В його творчості велику роль відіграє тематичний український сюрреалізм, який майстерно поєднується з народними мотивами та орнаментами. А як скульптор за покликанням і освітою, він вміє додати об’ємності своїм образам, використовуючи в одній картині декілька скляних площин. У такий спосіб його образи на склі набувають динамічної пластичності, насиченої світлом та кольором, що додає роботам позитивного настрою, наповнює картини карнавально-дорослою безтурботністю.

Він черпає натхнення в релігійних і фольклорних мотивах, інтерпретуючи сцени біблійні і селянські, справедливо вважаючи, що людина, природа і Бог творять єдине ціле. Один і другий спосіб – це продовження тисячолітньої Традиції із урахуванням сучасності.  В усіх його творах – чи то у формі єдиного полотна, чи диптиху, серії або триптиху – дух всюдисущий. Художник втілює волю, бажання створити атмосферу благоговіння, в якій життя набуває свого вираження поза часом, на кшталт середньовічного Часослова.

Отож зрозуміло, чому картини Тараса Григорука викликають неабияке зацікавлення у Європі. Його роботи впізнають за особливою колористикою, індивідуальною подачею та зрозумілим, відкритим і водночас глибоким змістом. Притаманне тільки йому поєднання кольорів і образів, оригінальна фрагментована композиція, яку він застосовує у нинішньому періоді своєї творчості, дозволяє не просто оглядати, а прочитувати намальоване. Деякі роботи набувають не раз нового етико-естетичного змісту, навіть якщо їх обернути вниз головою. Хто знає звідки, з яких глибин береться таке величезне розмаїття сюжетів, закладених у багатофреймові композиції Григорукового циклу «Пристрасті буття».

Врешті-решт, багатосюжетність полотна перетворюється у цільну кольорову мальовану книгу, що передає фрагменти з життя людей, які стають щасливими; в мальований підручник з переборювання труднощів та роз’яснення усіх смислів, які можна вмістити у слові «любов». При цьому переважно картини його достатньо цнотливі, подекуди лише з делікатними натяками на еротику, без перетину меж таїнства людського тіла чи щоденних людських стосунків. Його роботи родинні і теплі, кожен глядач відповідно до свого віку може інтерпретувати його сюжети і композиції, екстраполювати їх на особистий життєвий досвід.

Одним із його авторських прийомів є оригінальне художнє світотворення, де реальність тісно переплелася з шаленим, незайманим драматизмом, з елементами фантастики, естетикою веселого страху й химерністю тіл театру абсурду. Все, що не вкладається у непорушні нормативи а чи ригористичні норми макросередовища, долучає до чужої тайни, не завжди доступної, але хоча б оприлюдненої. Цим воно і цінне.

Добре, радісне, химерне, насичене розмаїттям символів і знаків, глибоким етичним і філософським змістом, малярство Тараса Григорука, попри інколи дитячу безпосередність та наївність, є відображенням автентики, скерованої безпосередньо до серця того, хто її споглядає. Та хіба маляр ікон, "творець мистецьких образів", не був традиційно посередником між Богом і людьми?

За матеріалами статті  Патріса де ла Перр’єра, директора і наукового редактора журналу «Univers des arts»  (« Всесвіт мистецтв») , арт-критика,  арт-експерта,  доктоа мистецтвознавства, президента Асоціації художників Франції.