Сихів, Індія, Рясне (і не тільки): чому райони Львова так називаються?

12.04.2018 23:34   Джерело: lviv.com
Опубліковано : Патрік Скеля

Адміністративно Львів поділяється на шість районів: Сихівський, Галицький, Франківський, Залізничний, Шевченківський і Личаківський. Але окрім офіційного поділу, існує ще багато цікавих місцевостей, назва яких має не менш цікаве походження. То чому райони Львова так називаються? У цьому розібрався портал lviv.com.

1. Галицький

Найменший за площею центральний район Львова, названий на честь засновника Львова Данила Романовича (Галицького). За увесь час свого існування змінив багато назв: встиг побувати і Центральним, і Сталінським, і Ленінським.

У 1969 році частину тодішнього Ленінського району перейменували у Червоноармійський, а з проголошенням незалежності – у Галицький.

Тепер до складу Галицького району входить історичний центр міста та ряд мікрорайонів, які безпосередньо межують з ним.

Місцевості

  • Середмістя

Або Старе місто чи Історичний центр. Найперший район Львова, альма-матер всього міста. Переважно центром називають місцевість в улоговині, обмеженій пагорбами.

Саме тут знаходяться більшість історичних будівель, а найдавніша частина Старого міста занесена до світової спадщини ЮНЕСКО.

  • Цитадель

У XV столітті Цитадельна гора звалася Калічою, адже раніше тут був притулок для калік. Саме тому, сьогодні так називається одна з прилеглих вулиць – Каліча Гора.

В 1672 році турки, взявши в облогу Львів, спорудили на цьому місці польові укріплення. Після цього, довший час гору називали «Турецькими шанцями»

У 1856 році на горі збудували фортифікаційну Львівську цитадель, що складалася із чотирьох веж-бастіонів. Під час Другої світової війни там знаходився концентраційний табір для військовополонених «Stalag 328».

Сьогодні у історичній вежі №2 облаштували готель.

  • Софіївка

Попередня відома назва – Кошнарівка, від прізвища Яна Кошнаря, колишнього власника фільварку і цегельні у цій місцевості.

У 1594 році за гроші міщанки Зофії Ганель спорудили невеликий дерев’яний костел святої Софії. Роком пізніше Зофія померла, а оскільки район не був надто заселений, його стали називати за йменням костелу – Софіївкою.

Цікаво, що у 1876 році під час земляних робіт знайшли готичні тунелі, які вели від Софіївського костелу до середмістя. На їхніх стінах збереглися надписи арабською мовою, датовані 1591 роком. Про знахідку повідомили у газетах, але після цього інші згадки про тунелі не з’являлись.

  • Снопків (частково)

Назва походить від фільварку «Снопків», що знаходився на місці сучасного речового ринку біля стадіону «Україна».

У XIX ст. власником фільварку був львівський архітектор П’єр Дені Ґібо, саме тому інколи район називали «Ґібувка».

Цікаво, що у 1913 році під час земляних робіт у маєтку Леваковських знайшли кілька центнерів старих олов’яних куль. Через це стало відомо, як Владислав Леваковський наприкінці повстання 1863 року закопав у маєтку 40 тис. куль і велику кількість бельгійських карабінів поблизу липової алеї.

Окрім Галицького, частина Снопківської місцевості входить до Личаківського та Сихівського районів.

2. Залізничний

Охоплює південно-західну частину Львова. На його території знаходиться головний залізничний вокзал і кілька невеликих станцій. Саме в цьому районі (найбільше – на Левандівці) традиційно мешкають працівники Львівської залізниці.

Залізничний – один з двох районів Львова, назву якого не змінили з радянських часів.

Місцевості

  • Левандівка

Житловий масив розбудували із села, що приєднали до Львова у квітні 1930 року.

Існують дві версії походження назви мікрорайону: одні вважають, що вона походить від прізвища дідичів Левандовських, а інші – що це видозмінена назва німецької колонії Льовендорф, що існувала тут у XVIII столітті і буквально перекладається, як «село левів».

Саме друга версія викладена у підручнику «Щаслива історія» Надії Мориквас.

  • Білогорща

Раніше це було село. Його назва походить від території біля однойменного лісу, 70 ланів якої у 1356 році подарував Львову Казимир ІІІ Великий.

У 1423 році міщанин Зоммерштайн заклав тут поселення і зобов’язався утримувати і ліс, і урочище Білогорща. До 1611 року у селі було майже 27 садиб. Львів зажадав від села виконання панщини, але селяни збунтували і втекли у ліси та на болота.

Протягом майже усієї своєї історії село перебувало у власності багатих міщанських родин. В склад Залізничного району Львова включене у 1978 році.

  • Скнилівок

У 1427 році на цій території заклали село Скнилів. Це зробив тодішній власник Зубри Ян Бєрава Зубрський. У XVI тут оселилися кілька родин. Їх помешкання стали називати Скнилівком.

У 1604 році Скнилівок, що складався з 4 дворів, подарували львівському шпиталю святого Духа. Але вже 1624 його продали бурмістру Львова Мартинові Кампіану, після смерті якого село переходило з рук в руки, доки в 1747 році його знову не повернулося шпиталю святого Духа.

В 1927 році сюди перенесли Львівське летовище. До Львова село остаточно приєднали у 1952-му.

Сьогодні на цій території знаходиться львівський міжнародний аеропорт і торговий комплекс «Південний».

  • Сигнівка

Колишнє село, що увійшло до меж Львова 11 квітня 1930 року.

За легендою, назва походить від прізвища власників маєтку братів Сіньї, що з часом перетворилося на сучасну Сигнівка (пол. Signiówka, Sygniówka).

Цікавинки: у сквері біля 5 поліклініки встановлений пам’ятник першій жінці, що полетіла у космос – Валентині Терешковій.

  • Богданівка (частково)

Назва походить від прізвища вірменської родини Богдановичів, адже на цьому місці колись стояв приміський їх маєток. Однак, за словами уродженця Богданівки Казімежа Гурського, назва може походити від імені Богдана Хмельницького, адже колись, під час облоги Львова, тут стояв його табір.

Саме тут відбуваються події у повісті Івана Керницького «Герой передмістя».

Окрім Залізничного, частина Богданівської місцевості входить до Франківського району.

3. Личаківський

Район охоплює північно-східну частину Львова. Є кілька версій походження назви – або від личаків (плетене взуття), які виготовляли місцеві мешканці, або від прізвища поміщиків маєтку Лютченгоф-Личаків.

У радянські часи район називався Червоноармійським. Сучасна назва з’явилася на початку 90-х.

  • Личаків

Колись – типове приміське село. Саме ця місцевість стала основою Личаківського району: колись тут знаходився маєток Лютченгоф-Личаків.

У XVIII столітті на околиці Личакова збудували нині відомий Личаківський цвинтар, де ховали заможних міщан.

У XIX столітті село стало передмістям. Більшість мешканців були візниками. Саме тому, коли влітку 1907 року на Личаків пустили перший трамвай, жінки закидали перший вагон і його водія помідорами та тухлими яйцями.

  • Великі Кривчиці

На думку істориків, назва «Кривчиці» походить від народної назви лісу, що колись ріс у цій місцевості – «Кривий Ліс».

На заході є гора Хомець – пам’ятка природи із залишками реліктового лісостепу, одна з найцінніших ботанічних об’єктів парку «Знесіння». 100—200 тисяч років тому тут зупинилось поширення великого Рисського заледеніння.

Сьогодні це тихий район міста з малоповерховою забудовою.

  • Лисиничі

Це частина приміського села Лисиничі, що росташоване за 5 кілометрів від Львова. В силу історичних обставин, вона увійшла до складу міста.

Згідно з народними переказами, є кілька варіантів походження назви. За одним із них, колись тут був дрімучий мішаний ліс, і первісна назва «Лісиничі» походить саме від слова «ліс». Інша версія – колись у цих лісах було багато лисиць, тому Лисиничі походять від слова «лис».

Неподалік знаходиться Чортова скеля.

  • Майорівка

Тут знаходився фільварок ботаніка Йозефа Маєра, який переїхав сюди у XIX ст. з сучасної вул. Січових Стрільців. Назва трансформувалася від його прізвища спочатку у «Маєрівка», а згодом – у сучасний варіант.

У 1880-х австрійська армія спорудила тут форти. Їх залишки досі можна знайти у лісовому масиві.

  • Погулянка

Назва походить від слова «гуляти».

У 1810 році цю місцевість придбав заможний львівський адвокат Францішек Венґлінський, який збудував тут свій маєток. Завдяки йому, це місце стало прогулянковим парком, а прилеглу до маєтку територію назвали на його честь – «лісок Венґлінського».

У 1821 році Погулянку придбав ресторатор Йоган Дістль і висадив парк. А в XIX столітті Ян Кляйн заснував тут броварню, пиво якої вважалось найкращим у Львові. Ресторан на Погулянці славився смаженими курчатами та варениками зі сметаною, а в літньому павільйоні цукерні Майсона можна було поласувати вишуканим морозивом.

З приходом радянської влади тут з’явились промислові об’єкти. У 1940-х розпочались роботи по створенню міського парку культури та відпочинку «Погулянка», які змогли завершити вже аж після Другої світової війни.

Сьогодні Погулянка елітний район малоповерхової забудови, де поступово з’являються сучасні житлові комплекси.

  • Знесіння

Назва «Знесіння» походить від церкви Вознесіння Господнього, що розташована на цій території.

У IV—II століттях до н. е. тут знаходилося Світовидне поле – язичницький культовий центр. Деякі історики вважали, що тут знаходилося поселення, з якого Данило Галицький заснував Львів. У радянський час місцина використовувалась автобазою.

Також, тут знаходиться регіональний ландшафтний парк «Знесіння».

  • Кайзервальд

У XVIII столітті ця місцевість мала назву Лоншарівка. Тут знаходився маєток і ліс Алембеківська Пасіка. Обидві назви походили від прізвищ господарів тодішніх земель – Алембеків та Лонгшамп де Бер’є.

Сучасна назва Кайзервальд має німецьке походження і перекладається як «цісарський ліс». Одного разу цісар Австрійської імперії Франц Йозеф І оглядав цю місцевість і вона йому дуже сподобалась. Під час свого наступного візиту до Львова він вирішив знову тут прогулятися, і з того часу цей ліс так і прозвали – цісарським. На честь цього візиту там навіть встановили пам’ятник.

Географічно це досить довгий заліснений хребет, який має висоту 400 метрів над рівнем моря і відноситься до Львівського плато.

Саме тут з 1908 до 1914 року діяв перший в Україні лунапарк.

  • Цетнерівка

У XVIII ст. тут знаходився маєток белзького воєводи Ігнація Цетнера. Саме від його прізвище і пішла назва місцевості. Він створив тут парк з екзотичними рослинами, в якому працював власноруч. Нащадки якийсь час утримували парк в належному стані, але з часом занедбали.

На початку ХХ століття 4,5 га Цетнерівки викупили для ботанічного саду Львівського університету. Згодом розширили до 16,5 га. У 1927 році тут спорудили адміністративний будинок, а у 1970-х – оранжерейний комплекс.

  • Ялівець

Є кілька версій походження назви. За однією з них, місцевість стали називати на честь рослини ялівця, останні екземпляри якої зустрічались тут у 1930-х. За іншою – через ялові (неродючі) землі.

Раніше цю місцину також називали «Машів».

У кінці ХІХ століття тут створили комплекс адміністративно-казармених будівель для потреб полку уланів ландверу. У 20-х роках ХХ століття їх перетворили на табори для полонених українських солдатів та цивільних. Згодом тут розмістився 14-й полк уланів, які називалися «Язловецькі». Після 1944 року казарми зайняли полки Червоної армії, а згодом облаштували 28-й авторемонтний завод Міноборони СРСР.

У 1950-х створили велике звалище військової техніки в ярах.

4. Франківський

Охоплює центрально-південну частину Львова. Це один з наймолодших районів Львова – його створили 15 квітня 1973 року, назвавши Радянським районом. Сучасну назву отримав у 1993 році.

  • На байках

Байки, На байках, Новий світ – цю місцевість називають по-різному. Історики мають кілька версій походження назви: або вона пов’язана з природними заболоченістю (Мочари-Баюри-Байки), або походить від рельєфу – На балках, На байках.

Раніше тут було село, яке вважалось передмістям. Міською дільницею «Новий світ» Байки стали у 1880-х. Жителі в основному займались садівництвом, городництвом (тому колишня назва вул. Андруховича – Садівницька) та мулярством (колишня назва вул. Єфремова – Мурарська).

В кінці ХІХ ст. тут була найдорожча нерухомість. В радянський час тут знаходився завод «Кінескоп», а в 2006 році на зупинці «Вулиця генерала Чупринки» встановили перший в Україні bluetooth-портал.

Зараз вважається елітним районом Львова.

  • Кульпарків

Тут знаходиться старовинна психіатрична лікарня, яка діє до сьогодні. Її побудували у 1875 році ухвалою Галицького Краєвого сейму. Саме тут утримували психічно хворих жителів міста і околиць, надаючи їм посильну лікарняну допомогу. Пізніше, при лікарні відкрили єврейське кладовище, на місці якого зараз знаходиться завод залізобетонних виробів.

Цей район найчастіше згадують саме в контексті психлікарні.

«Здається, що Кульпарків значно більший. Львів – філія Кульпаркова», – писав Юрій Андрухович.

  • Кастелівка

Район назвали на честь родини архітекторів та будівничих італійського походження. У документах XVI ст. є згадка про Захаріаша Кастелло з Лугано на прізвисько Справний, а XVII ст. – про Томаша та Матеуша Кастелло. Історики також припускають, що архітектор Антоніо Кастеллі міг жити у цій місцевості у 1740-1750 роках.

На кадастровій мапі Львова 1849 року назва «Кастелівка» зустрічається біля Вулецької дороги (сучасна Сахарова). Архітектори Юліан Захаревич та Іван Левинський, які хотіли втілити ідею нового міста-саду, також вирішили присвоїти цю назву своєму урбаністичному проекту.

Втілити ідею їм вдалось лише частково, адже місцевість надто наближена до центру. Але де-не-де можна зустріти фрагменти реалізованого міста-саду.

  • Вулька

Назва походить від польського слова «Wólka», зменшувальним від «воля».

Колись Вулька була окремим поселенням, розташованим над потоком Сороки (колишній Вулецький потік), що збирав води навколишніх потічків та джерел і утворював ставки. До сьогодні зберігся «Медик» – колишній Вулецький став (інші назви – Світязь, став Левицьких, став Маріонової).

У 1894 році фірма «Сіменс&Гальске» збудувала тут першу у Львові електростанцію та одне з перших трамвайних депо.

5. Шевченківський

Один з двох районів Львова, назву якого не змінили з радянських часів. Охоплює центрально-північну частину міста.

  • Голоско

У 1401 році біля урочища Оловсько (Головсько) міщанин Миколай Циммерманн купив 2 лани землі. Саме тут він заклав поселення Голоско. Але вже через 13 років поселення стало власністю міста, а місцевість стали називати Голоско Велике.

В урочищі біля Великого Голоско оселився міщанин Ян Ганель, що вирішив і собі закласти поселення. Його стали називати Голоском Малим. Воно увійшло до складу Львова у 1930 році.

Сьогодні Голоско межує з Брюховицьким лісом, Замарстинівським лісопарком і старим Голосківський цвинтарем.

  • Замарстинів

В кінці XIV століття міщанин Андреас Зоммерштайн вирішив придбати собі 12 ланів землі і збудувати собі маєток Зоммерштайнгоф. З плином часу це слово перетворилося на «Замарстинів».

У 1615 році Замарстинів з приватної власності викупило місто. Цей район вважався не найкращим: тут проживала біднота і люмпени. Його жителі традиційно працювали на торфовищах і вирощували тут фрукти та городину, продаючи її на львівських ринках. Часто тут відбувались виступи проти магістрату.

У ХХ столітті під час німецької окупації тут влаштували гетто, яке відділили від решти міста насипом залізниці та колючим дротом. Зі 130 тисяч людей, яких тут утримували, частину знищили, а частину вивезли до концтабору Белжець.

В радянські часи район повністю забудували багатоповерхівками.

  • Збоїща

У народі кажуть, що назва пішла від польського слова «zbój» – розбійник, бандит. Це пов’язане з тим, що у давні часи за Полтвою ріс густий дрімучий ліс, у якому часто селилися вигнанці і злодії, яким за їх вчинки під страхом смерті забороняли приходити до міста.

Перша згадка про поселення датується 1359 роком. Ватаги злодіїв (збоїв) часто робили набіги на купецькі валки, грабували дідичів і міщан. Магістрат Львова не міг нічого з тим вдіяти, адже щойно вони намагались покарати злодіїв – ті тікали у ліси.

У 1691 році, коли татари захопили Замарстинів і готувались до облоги Львова, на них несподівано напали збої. Вони начинили переполоху серед татар, встигли зарубати кілька воїнів нападників. Відмовившись від облоги міста, татари втекли – багато їх загинуло в мочарах і потонуло в Полтві. За цей вчинок магістрат пробачив злодіям усі їх вчинки і дозволив з’являтися в місті за умови, що вони відмовляться від розбою і візьмуться за господарку.

Так воно і сталось. Відтоді, їх поселення стали називати Збоїська або Збоїща.

Сьогодні це найпівнічніший мікрорайон Львова.

  • Індія

Невеликий район у Львові, північна частину району району Збоїщ.

Отримав цю назву через переважно циганське населення. Складається з кварталів приватної забудови біля багатоповерхових будинків.

У дев’яностих та нульових львівські ЗМІ та органи ВСУ часто заявляли про те, що тут ведеться незаконний збут наркотичних речовин і утримання публічних будинків, що викликало неодноразові протести ромської преси.

  • Рясне

Складається із двох житлових масивів – Рясне-1 та Рясне-2. Розташований у межах колишнього села Рясна Польська, назву якого на «Рясне» змінили за радянських часів.

У 1957 році його приєднали до Івано-Франківського району Львівської області, а 9 березня 1988 року село Рясне включили до складу міста Львова.

Тут розташовані залізничні станції Клепарів і Рясна та залізничний парк Батарівка.

  • Клепарів

Міщанин Андрій Стано-Кльоппер походив із відомої львівської родини будівничих. На початку XV століття він придбав 12 ланів цих земель і спорудив маєток Кльоппергоф з гарними землями, ставками та виноградникам. Згодом, ця назва трансформувалася у Клепарів.

Клепарів завжди славився вирощуванням винограду та вибілюванням полотна, а його мешканці займались городництвом і садівництвом. А слава про клепарівські черехи, гібрид вишні і черешні, що ріс тільки у Львові, розходилась далеко поза межі міста.

До складу міста Клепарів увійшов у 1930 році. Мікрорайон частково прилягає до Кортумової Гори.

  • Підзамче

В давнину, княжий Львів розташовувався південніше сучасного Підзамче. А на цій місцевості здавна було населене передмістя.

Інші назви – Гаврилівка або Ґабрієлівка. Так цей мікрорайон називали у XIX та на початку ХХ століття від прізвища багатих міщан Ґабріеллі, які у XVII ст. мали тут фільварок. Проте, коли тут проклали залізницю і станцію Підзамче, місцеві почали називати місцевість за назвою станції.

6. Сихівський

Це наймолодший район міста. Його забудова та освоєння почались у останній чверті ХХ століття та тривають досі. Охоплює південно-східну частину міста.

Назва походить від найбільшого житлового масиву Львова – Сихівського, що і став основою для Сихівського району.

  • Сихів

На місці сучасного житлового масиву колись було село Сихів, яке увійшло до складу міста у 1942 році. Саме слово «Сихів» походить від скороченої форми давньослов’янського імені Сехъ. А в енциклопедії кінця XIX століття первісна назва писалась Siechów або руською – Sychiw.

У радянський час район активно розбудовували. Перші три будинки здали у 1981 році. Саме ці першопоселенці ще побачили колишні села Сихів і Козельники у майже недоторканому вигляді. Більшість житлових будинків належать до 84-ї серії типового житлового будівництва, яку розробили відповідно до кліматичного регіону Львова – на той час це була найпрогресивніша технологія.

Розвиток інфраструктури почався у 90-х і триває досі.

Журнал «Кореспондент» у 2010 році вніс Сихів у топ-10 неблагополучних житлових масивів України. Проте, пік найбільшої криміногенної ситуації припав на 90-ті та початок нульових – зараз ситуація цілком задовільна.

  • Пасіки

Назва походить від львівських пасік, які у XVI сторіччі заклали міщанські родини Шимоновичів та Бернатовичів. Вже у ХХ столітті розрізняли Пасіки Личаківські, що знаходились вздовж нинішньої вул. Пасічної, та Пасіки Галицькі – в околицях теперішньої вул. Джорджа Вашингтона. Ці поселення заклали міщани, що займались городництвом та бджільництвом.

На початку ХХ століття на Пасіках Галицьких заклали великі цегельні, що належали Іпотечному банку. На Пасіках Личаківських ховали російських солдат, що загинули у львівських шпиталях чи у боях Першої світової війни. У 1952 році на території колишнього цвинтаря спорудили меморіальне військове кладовище «Пагорб Слави», де поховані кілька тисяч військовиків радянської армії.

З міжвоєнного періоду до сьогодні на вул. Пасічній збереглись кілька вілл та оригінальна водонапірна вежа, споруджена за проектом Вітольда Мінкевича.

Тут знаходиться обласний перинатальний центр.

  • Козельники

Раніше це було приміське село. Перша згадка про нього датується 1374 роком.

У 1400 році князь Ягайло подарував його разом з Ганачевом львівському монастирю ордену Францисканців. У 1930-х ченці цього ордену продали частину своїх земель та розбудували монастирський комплекс. У радянський час він став частиною території заводу фрезерних верстатів.

В 1937-1939 роках тут збудували костел Христа Короля (Царя) у стилі функціоналізму. Але вже в 46 році храм закрили і почали використовувати як склад, а згодом перебудували у адміністративне приміщення. Про колишню сакральність споруди нагадують лише залишки дзвіниці над правою частиною фасаду.

В радянський час тут збудували кілька великих промислових підприємств (серед них і ВО «Полярон»).

  • Боднарівка

Розвиток Бондарівки почався після І Світової війни. З одного боку мікрорайону створили цегельний завод спілки «Радивил, Відмер і Зелінський», а з другого – міську бетонярню. Вздовж парної сторони Стрийської дороги були городи болгар, які постачали львів’янам свіжі овочі і фрукти. Зокрема – екзотичні на той час помідори.

У 1931 році частина місцевості увійшла до складу Львова. В тому ж році заснували монастир Кармелітів Босих а поблизу монастиря перенесли іподром. У 1945 почали будівництво автоскладального заводу, яке згодом перепрофілювали у автобусний. Пізніше завод розширився і поглинув частину старого іподрому.

У 1950-х тут створили Піонерське озеро із зоною відпочинку. Але через велику забрудненість водойму спустили. Тепер на її місці болото.

На території Бондарівки досі діє львівський танкоремонтний завод.

  • Новий Львів

На початку ХХ століття тут був фільварок Красучин, названий іменем власника – Миколая Красуцького. В ті часи у Львові було дуже багато мешканців і всім катастрофічно не вистачало житла. Ле Корбюзьє сказав: »Якщо не дати людям житла і роботи, вони почнуть революцію». Тому почалась активна розбудова.

У 1926 році проходила виставка Східні Торги. На її базі провели Загальнопольську будівельну виставку, гаслом якої було «Дешеве та гігієнічне житло». Втім, питання гігієни згодом відійшло на другий план. У 1930-х між сучасними вулицями Тернопільською та Ярославенка за типовими проектами розбудували дільницю вілл у стилі функціоналізму. Саме цю дільницю стали називати «Новим Львовом».

Мікрорайон продовжують розбудовувати до сьогодні. А червону водонапірну башту, що знаходиться у його центральній частині, видно з багатьох місць Львова (зараз там розташований ресторан «Вежа»).

  • Персенківка

До XVII століття ця місцина мала назву «Коснерівка», за іменем господаря тутешніх ланів міщанина Коснера. У 1687 році Ян Персінґ придбав цю ділянку, тому її стали називати за його прізвищем – Персенківкою.

У 1930 році місцина увійшла до складу міста. Від колишнього приміського села тут залишилось 15 житлових малоповерхових споруд, адже тут проклали залізницю і утворили промислову зону.

У 1908 році тут збудували другу (головну) у Львові електростанцію, яка діє до сьогодні.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу lvnews.org.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: lviv.com   7097