Худорлявий, дрібний, із зовсім дитячим обличчям, тільки задуманий погляд видавав його цілеспрямованість… Богдану Ішутіну з Теребовлі було лише 18… Утім, у такому юному віці він мав більш свідому громадянську позицію, ніж дехто у зрілому, - пише НОВА Тернопільська газета.

Революція Гідності сформувала у хлопцеві справжнього патріота, який не став чекати, коли хтось із дорослих визволить Україну від окупантів для його покоління, а сам пішов обороняти рідну землю. Ще школярем їздив на Майдан до Тернополя — до столиці батьки не відпускали. А вже у 17-річному віці чітко вирішив для себе, що піде служити в зону АТО. Тільки-но дочекався повноліття, відразу ж уклав контракт зі ЗСУ. Батьки, звісно, хвилювалися, відправляючи сина на війну, але не перечили, бо розуміли, що його ніщо не зупинить, що жодні застороги  не похитнуть його патріотичну позицію. Боляче, але 22 травня хлопець загинув, світла душа Героя поповнила Небесну Сотню…

— Богдан свято вірив у те, що разом із побратимами захистить українську землю від загарбників, але куля безжально обірвала його молоде життя, — зітхає шваґро загиблого Володимир Дробей. — Він не хотів чекати, коли покличуть на строкову службу, відразу після школи пішов до військкомату і уклав контракт на службу. Очевидно, до такого рішучого кроку його спонукав приклад старшого брата Віктора, який практично з перших днів війни був у зоні АТО. Богдан отримав вишкіл під час військових таборів у Теребовлі, пройшов навчання на полігоні в Яворові, від зими перебував на Сході України. Воював неподалік Новоайдарівки, деякий час був за п’ять кілометрів від передової, а останніх два місяці стояв на лінії фронту. Напередодні трагедії ми говорили з Богданом. Він розповідав, що по них гатять з мінометів, а їм заборонено відстрелюватись. «Я захищаю вас! Усе буде добре — ми переможемо ворога!» — казав. А вже о 8-ій годині ранку в неділю, 22 травня, до моєї дружини зателефонував командир 44-ої артилерійської бригади, в якій ніс службу Богдан, і повідомив страшну звістку… Поки що нам нічого не кажуть про обставини загибелі, відомо лише, що він помер від вогнепального поранення. У середу мають привезти тіло Богдана додому. Найважче нині батькам — через біль і виснажливе очікування вони ледве тримаються.

Богдан був наймолодшим у багатодітній родині. У загиблого бійця є ще дві старші сестри — Євгенія та Юлія, і старший брат Віктор. 

Хто з нас «двохсотий»?

Тебе додому скоро привезуть
В труні закритій – ніби менше в тім скорботи…
У військкоматі десь нараду проведуть
І скажуть звично вже: «Ось знову йде… «двохсотий»

Ти завжди юним будеш —  навіки,
Усміхнений і радісний на фото.
Мене ж терзатиме, мов гострі шпичаки,
Ятруча думка: хто ж з нас двох… «двохсотий»?

Я ніби й дихаю, спілкуюсь, їм, ходжу,
Але – зі злом мирюся, відступаю,
Мовчу, коли кричати треба, лиш бурчу,
Що кари на мерзотників немає.

Невже життям назвати можна це?
Чи швидше – існуванням, як в рослини?
І скільки мають плюнути в лице,
Щоб пригадати, що ти все ж таки людина?

А ти в обличчя  ворогу дививсь
І не боявся промосковської мерзоти,
І смерті не злякався, не схиливсь,
То хто, скажи, насправді з нас «двохсотий»?

Ігор Дуда