Христина Соловій у шоу-бізнесі є тим самим винятком, який підтверджує правило: хтось випадковий туди здатен потрапити хіба дивом. У свої двадцять, бажаючи підкорити сцену «Голосу країни», вона прекрасно це розуміла і щиро розповіла ведучій, що покине проект, якщо її не оберуть Славко Вакарчук або Олег Скрипка. Тіна Кароль і Олександр Пономарьов майбутній заздалегідь не підходили, бо – вона в тому не сумнівалася – рано чи пізно запропонували би виконувати середньостатистичну попсу. А це ішло у розріз з її місією у музиці… Про це та інше Христина розповіла в інтерв’ю RVNEWS.

– Христино, щиро зізнаюся, коли вперше побачив тебе на сцені «Голосу», то був неабияк приголомшений. Але не менше, ніж чудова пісня «Горе долом» мене вразив твій максималізм. Мовляв, не співатиму з Пономарьовим та Кароль. А якби Вакарчук не повернувся, що невже таки гримнула би дверима популярного телешоу?

– Думала над цим, але стовідсоткової упевненості не маю і досі. Тоді було багато молодечого максималізму. Можливо б, комусь із зіркових тренерів вдалося підібрати слова, які б змусили мене змінити свою позицію… Але вона була насправді тверда. Не хотіла образити ні Пономарьова, ні Тіну Кароль, просто те, що можуть запропонувати вони є не зовсім тим, що би хотіла робити в музиці особисто я.

– А чим у той час хотіла займатися ти?

– Справа у тому, що іще з дитинства я дуже люблю лемківські пісні, що їх часто співала мені бабуся. Маленькою я навіть трохи соромилася такого свого захоплення. Здавалося, що однолітки мене просто не зрозуміють. Водночас дуже хотілося донести до слухача цей пласт народної творчості, якої чимало українців ніколи не чули.

– Що такого особливого побачи ла у лемківських піснях?

– Більшість людей не розуміють специфічного діалекту, тому, здавалося б, як це може їх зачепити. Водночас, тут не усе так просто. Йдеться, про якесь магічне розуміння. На рівні культурного коду, чогось, що змушує озиватися покоління предків.

– Твої очі одразу якось по-особливому запалюються, щойно починаєш говорити про лемківські пісні …

– Справа у тому, що я ніколи особливо не бачила себе артисткою. Я – радше музикант, а музикант, у моєму розумінні, мусить нести у маси культуру, яку любить. Я щиро хочу нести у маси лемківські пісні. І як ви думаєте, зрозуміє мене у моєму бажанні якийсь іменитий поп-артист?

Фото з мережі Інтернет

– Твій тренер Славко Вакарчук одначе зрозумів. Як тобі працюється з людиною, яка склала чи не найбільше хітів за всю історію?

– Спершу я і справді хвилювалася. Коли розбирала пісні з моїми музикантами, переживала, як він оцінить те, що у нас виходить. На щастя оцінив цілком позитивно. Святослав є людиною, надзвичайно обізнаною у музиці. Час від часу він радить мені послухати якогось конкретного музиканта. Востаннє, пригадую, це був Нік Дрейк. Я на одному диханні проковтнула усі його чотиири альбоми! Інколи Святослав називає когось, кого я слухала раніше. В такі моменти дуже приємно вразити його своєю обізнаністю.

 – Сьогодні дуже багато українців хотіли би бачити саме Святослава Вакарчука майбутнім Президентом України. Що скажеш? Він би впорався?

– Чесно кажучи, ніколи про це не думала. Якось просто не дивилася на нього з такої точки зору. Мені складно дати однозначну відповідь, але я обовязково про це подумаю…

Фото з мережі Інтернет

– 10 з 12 композицій твого альбому «Жива вода» були народними. Ця пропорція зберігатиметься і надалі чи все таки буде більше чогось твого авторського?

– Ми саме працюємо над новим альбомом і я можу абсолютно відповідально заявити: тепер пропорція буде майже повністю протилежна. Інша справа, що мої авторські твори прямо виливаються з лемківської мелодики. А те, що ти слухаєш чи читаєш не впливати просто не може.

– А окрім лемківських пісень яка іще музика на тебе вплинула?

– В моєму домі завжди було багато різної музики. Це і Лучано Паваротті, і «The Cure»,  і Стінг, і різні хорові колективи. Іще я дуже люблю «Esthetic Education», Лану Дель Рей. А іще Земфіру. Щоправда, якщо говорити про неї, то на концерт піду лише після того, як закінчиться війна. Їздити у Росію за нинішніх обставин для мене цілковите табу. 

– А як ставишся до того, що сьогодні багатьох музикантів часто таврують, як зрадників за те, що вони не гребують їздити у Росію?

– А хіба виступати в Росії – це не зрада? Не можна міняти на гроші те, що не продається.

Фото з мережі Інтернет

– Станом на сьогодні вважаєш свою музичну місію виконаною?

– Ні, звичайно. Але загалом ми на правильному шляху. Останні кілька концертів дали у Східній Україні і мені було назвичайно приємно бачити там переповнені зали. Я раніше думала, що ця творчість треба лише мені, але солдаути у великих містах свідчать, що це далеко не так. Звісно ж, я від того дуже щаслива!

Максим Коломис