Два роки залишилося до старту чергових місцевих виборів, але війна за те, хто стане міським головою Львова, точиться не на життя, а на смерть уже давно. Львів – це не лише багате місто, форпост демократії та українства, а ще й багатомільярдний бюджет, комунальне майно, величезний бізнес та впливи. І саме ці бізнес-інтереси впливають на те, що в багатьох сильних світу цього з’явився «дух, що тіло рве до бою». До бою за гроші й ресурси європейського Львова, - пише leopolis.news.

Хто зі сміттям прийде – від сміття і загине

Нагадаю, що наскоком Львів тепер не взяти. Малоймовірно, що хтось із кандидатів у першому турі мерських виборів 25 жовтня 2020 року здобуде 50% голосів виборців. 2015 року Садовому забракло якогось уламка відсотка, щоб одразу перемогти. Тепер ситуація складніша і, що найцікавіше, значною мірою не прогнозована. Боротьба за крісло мера триватиме до останнього патрона, до останньої тонни сміття, до останнього голосу живого, мертвого і ще не народженого львівського виборця.

У кого ключі від Львова – в того ключі від західного кордону України та вплив не лише на Галичину, а й на всю правобережну частину країни. Звідси можна починати боротьбу за найвищу посаду в країні. За ці амбіції й поплатився Андрій Іванович. Але Петро Олексійович, знаючи соціологію, чітко розуміє, що «живого» в політиці Садового йому не перемогти. Тому треба його якомога швидше «закопати». І львівське сміття якраз стало тим рятівним для Президента колом, тобто сміттєвою лавиною. Хоча команда мера придумала гасло, нагадуючи тим, хто копає яму іншому, що можна й самому в неї потрапити: «Хто зі сміттям до нас прийде – від сміття і загине».

Аналітики з Банкової вважають, що, розправившись із Садовим, можна буде і за Юлію Володимирівну сповна взятися. Бо на два фронти воювати сил немає і не буде (але стільки сміття, щоб її поховати, і в усій Україні не знайти, тому треба буде шукати по закордонах).

Для боротьби із Садовим було обрано його вірного колись першого заступника Олега Синютку. Людина амбітна, перевірена у спільному з Порошенком автобізнесі. І хоча Олег Михайлович віднікується, що йому не цікаве крісло мера, але йому і так ніхто не вірить. Ну як так може бути: Васюнику цікаве, Юринець цікаве, Гірняку з Добродомовим цікаве, а йому не цікаве. Хоча всяке буває. Але голова Львівської ОДА сам неодноразово підкреслював, що є солдатом Президента. А накази головнокомандувача не обговорюють. Скаже Президент – піде Синютка на мера. Нині така собі «обкатка» ситуації. Тому двобій Садовий контра Синютка йде на всіх парах.

Андрій Садовий, Олег Синютка та Олександр Ганущин

У цій війні Синютка має апріорі слабші стартові позиції. Насамперед мінусом є те, що він уособлює погану владу, якій не вдалося поліпшити життя людей, а по-друге – Синютка не львів’янин. Виграти вибори міського голови Львова уродженцю іншого міста нереально. І тому Синютка – радше за все, лише інструмент у боротьбі із Садовим. За свою самовіддану працю він може отримати й непогану посаду в Києві. А поза тим, складається враження, що Київ тримає в рукаві іншого козирного кандидата. І поки двоє б’ються, третій користає.

Війна за Сихів

Поки Садовий та Синютка знемагають у двобої, інші претенденти на посаду мера Львова тихо й гарно піаряться та нагадують львів’янам про свою значимість.

Ідеолог «двох Львовів» Ігор Васюник розгорнув вдалу кампанію на захист Академії сухопутних військ. Хоча бліц-візит минулої п’ятниці до Львова Петра Порошенка і його заяви, що з академією все буде ОК, збили запал народного депутата й розчарували його піарників: треба думати над новою фішкою для шефа.

Ігор Васюник. Фото: korupciya.com

Дмитро Добродомов як вічний борець з корупцією не злазить з екранів опозиційних каналів та активно збирає відповіді на свої звернення та запити. Оксана Юринець у статусі співголови українсько-польської парламентської асамблеї взагалі є суцільним уособленням «голуба миру»: активістка, спортсменка, науковець, у комсомолі не встигла побувати, на відміну від свого старшого товариша Степана Кубіва, який про мерські амбіції мусить забути (йому крісло прем’єра цікавіше).

Оксана Юринець. Фото: ЛьвівNEWS

Так-от, саме пані Оксана може стати тим таємним козирем у рукаві Банкової, бо лава запасних у БПП не така вже й велика. Поки хлопи чубляться, вона буде сіяти світле й вічне, натякаючи на свої міжнародні зв’язки та здатність притягнути до Львова інвесторів. За нею потягнеться наукова інтелігенція та патріотичні кола. А головною опорою стане Львівська політехніка, її альма-матер, таке собі місто в місті з мільярдним бюджетом та десятками тисяч студентів і працівників, на амбіціях яких мати свого мера можна вдало зіграти.

Оксана Юринець виграла мажоритарні вибори, є у «правильній» фракції, матиме підтримку уряду. А чом би й ні? Але перед мерськими виборами їй треба буде обов’язково взяти участь у виборах парламентських, щоб тримати свій електорат у тонусі. Однак пробувати свої сили треба в якомусь іншому виборчому окрузі або йти на вибори за партійним списком, бо цього разу Ігор Васюник їй Франківського району точно не віддасть: тепле 17-те місце у виборчому списку «Народного фронту» на парламентських виборах 2014 року залишиться для нього лише доброю згадкою, він однозначно знову боротиметься за мандат на мажоритарці.

Хоча не відомо, чи Юринець узагалі братиме участь у виборах до Верховної Ради, бо подейкують, що робота в українському парламенті її втомила і не приносить морального задоволення. Цілком можливо, що після жовтня 2019 року вона повністю зосередиться на виборчій кампанії за головне крісло львівської Ратуші. Але поживемо – побачимо.

Однозначно боротиметься за посаду мера Львова й Руслан Кошулинський. Друге місце в минулих перегонах його до цього зобов’язує. Звичайно, перед цим він восени 2019 йтиме з рідною партією «Свобода» до Верховної Ради України, але матиме дилему: балотуватися до парламенту за списком чи мажоритаркою.

Руслан Кошулинський. Фото: golos.dyvys.info

А якщо в окрузі, то в трохи рідному Шевченківському районі чи на Сихові? Бо у Львові утвердилася думка, що той, хто прихилить на свій бік сихівського виборця, майже гарантовано отримає ключі від міста. Тому велика битва за Сихів не на життя, а нас смерть восени 2019 року також буде цікавою.

До речі, місцеві вибори відбуватимуться через рік після парламентських. Тому однозначно, що багато кандидатів, які не потраплять у парламент, пробуватимуть свого щастя на місцевих перегонах. Наприклад, той же Михайло Хміль, який на позаминулих парламентських виборах обігнав на Сихові Добродомова.

Дмитро Добродомов. Фото: nkontrol.org.ua

Автоматники у президії

Зрозуміло, що, крім названих вище достойників, за посаду міського голови Львова боротиметься і величезна когорта політиків другого ешелону, які мріють записувати звернення до львів’ян з популярного балкона львівської Ратуші.

Фактично кожна політична сила висуватиме свого кандидата, бо для партій це й реклама за бюджетні кошти, і підтримка партійного списку місцевих кандидатів, і піар, і можливість тримати в мобілізації та навчати партійні структури. Тут, як на Олімпіаді, для багатьох важлива участь, а не перемога. Бо друге і третє місця в мерській гонці не є призовими.

Думаю, не втратить свого шансу вкотре поборотися за посаду міського голови теперішній заступник очільника Львівської обласної ради Володимир Гірняк. Він усією своєю постаттю випромінює бажання повернутися до вирішення питань у міській раді – це його рідна стихія.

Певні кола хочуть переконати балотуватися на посаду мера Львова теперішнього міського голову Винників, екс-секретаря міськради Володимира Квурта. Досвід роботи в місті він має, його вважають добрим і грамотним управлінцем, та й просто порядною людиною.

Володимир Квурт. Фото: Разом TV

Подейкують, що кандидатуру Квурта лобіює теперішній депутат від Винників, відомий підприємець і зовсім не бідна людина Григорій Козловський. Хоча окремі експерти називали серед претендентів на господаря Ратуші і його самого. Але, як жартують старійшини сесійної зали, у президії не передбачено місць для автоматників. Козловському подобається сіяти вічне й добре, перебуваючи в тіні та виконуючи роль хитрого й мудрого ляльковода.

Знову зможуть спробувати сили в мерських перегонах й Ігор Зінкевич, який має за собою вплив потужної групи у «Фейсбуці» «Варта-1», та співзасновник і співвласник «Оксі-банку» Олег Баляш (на минулих виборах балотувався від партії «Наш край», яка є сателітом БПП). Але Зінкевичу можуть «насолити» його зв’язки з «Укропом» (який є дитям олігарха-неукраїнця Коломойського), а Баляшу – звинувачення у фінансових оборудках з боку родини дипломатів Малехів.

До цих претендентів, цілком можливо, приєднаються і депутат Львівської міської ради Валерій Веремчук, і лідер місцевого партосередку «Сили людей» Віталій Ковтун та багато інших.

Валерій Веремчук. Фото: nkontrol.org.ua

Однак може бути одне «але», яке відсіє від участі в перегонах усіляких любителів, що беруть у них участь заради спортивного інтересу. Йдеться про розмір застави: відповідно до статті 44 Закону України «Про місцеві вибори», для кандидата на посаду міського голови заставу визначають з розрахунку 4 розміри місячної мінімальної заробітної плати на кожні 100 тисяч виборців відповідного одномандатного виборчого округу.

Відповідно до рішення ЦВК від 10.08.2015 року №170 «Про розмір грошової застави на чергових місцевих виборах», на виборах львівського міського голови два роки тому вона становила 28 361 гривню (виборців було 582 тисячі). Нагадаю, що тоді розмір мінімальної зарплатні становив у країні 1218 грн. Тепер це – 3200 гривень, і сума застави за такої мінімалки була б майже 75 тисяч гривень. А до 2020 року, коли відбуватимуться чергові місцеві вибори, мінімальна зарплата однозначно збільшиться, тому участь у виборах мера стане ще дорожчим задоволенням.

Таємна гра Садового

Але в серйозних компаніях не прийнято шкодувати грошей на задоволення. Бо гра, як то кажуть, вартує свічок. Бюджет Львова – це 6 млрд грн, можливість розпоряджатися комунальним майном, вплив на призначення десятків тисяч міських урядників, величезний апарат, вершиною якого є міський голова з фактично необмеженим впливом на ситуацію в місті.

Тому зрозуміло, що за посаду міського голови такого ключового для України міста, як Львів, розгортається неймовірно шалена боротьба. Зводити посаду мера Львова до завгоспа – банально. У багатьох країнах мери великих міст чи столиць стають президентами, бо народ стежить за їхнім ефективним чи не дуже управлінням міською господаркою та приміряє це пізніше на всю державу. Яскраві приклади – мер Парижа Жак Ширак та Варшави Лех Качинський. Обидва пізніше стали президентами Франції та Польщі відповідно.

Андрій Садовий, припертий до стінки сміттєвою війною, активно думає над тактикою виживання для своєї команди і для себе особисто. В його активі є найдорогоцінніший ресурс – час. Саме цього бракує Петрові Порошенку. Завдяки сміттєвій кризі в Україні не існує людини, яка б не знала про мера Садового.

Андрій Садовий. Фото: Сергій Бобра

І не важливо, що центральні телеканали здебільшого поширювали про всю цю сміттєву справу лише негативну інформацію, бо для справжнього політика смертельною інформацією є лише його некролог, усе інше можна обернути на позитив. Треба тільки знайти точку опори, і команда Садового, здається, її знайшла: два роки дамоклів меч вивезення зі Львова сміття висітиме над головою Львівської обласної державної адміністрації.

А через півтора року ніщо в цьому світі, крім некролога, не завадить міському голові Львова взяти участь у виборах Президента України. І хоча, радше за все, він їх не виграє, зате отримає з цієї кампанії два позитивні результати. Перший: якщо виграє вибори Тимошенко, то Садовий має усі шанси, як соратник Юлії Володимирівни по опозиції, в перспективі поборотися за найвищу посаду в Уряді. Якщо ж якимось дивом вибори виграє Порошенко, то фактично відразу після інавгурації новообраного глави держави в країні починається виборча кампанія до Верховної Ради. Садовий як лідер «Самопомочі» цього разу вже точно очолить список своєї партії на виборах. Зрозуміло, що «Народний фронт» та Блок Петра Порошенка з тріском програють цю виборчу кампанію: як і в кожній демократичній країні, вчорашня опозиція стане владою. І чому б Садовому не зайняти крісло спікера парламенту?

Хто ж тим часом керуватиме містом? Відповідно до закону, цю функцію виконує секретар ради. Окрім того, за рік до чергових місцевих виборів голосування за міського голову не проводять. Таким чином Садовий зберігає контроль над містом і має час, будучи в парламенті, знову підготуватися до виборів міського голови Львова. Ну, якщо це йому ще буде потрібно. А тим часом містом керуватиме теперішній секретар ради Анатолій Забарило.

Анатолій Забарило. Фото: Сергій Бобра

Попри певні теоретичні розбіжності він є людиною, яка завжди знаходила спільну мову з Андрієм Івановичем. Та й не запропонував би на таку відповідальну посаду Садовий особу, якій не довіряє і в лояльності якої сумнівається.

Ба більше, за певних розкладів Анатолій Забарило з благословення свого патрона може й сам поборотися за крісло голови міста. Забарило є прихильником тактики постійних переговорів у вирішенні будь-яких конфліктів та не виносить на широкий огляд публіки дискусійних питань, тому його кандидатура є доволі компромісною та влаштовує всі бізнес-політичні еліти столиці Західної України. Але чи влаштовує вона виборця – це вже інше питання. Маючи медійний ресурс та політичні домовленості, мером може стати будь-хто. І Любомир Буняк це успішно довів.

Андрій БОЛКУН