Днями Львів струсонула новина: у Лариси Разінкової-Возницької обшук – поліція шукає начебто зниклі з Національної картинної галереї мистецтв книги. За версією нинішнього директора Тараса Возняка, раритети пропали за часів попереднього керівництва.

Що шукали, в чому підозрюють колишню директору і хто стоїть за всіма інсинуаціями, ІА Дивись.info розпитала у безпосередньої учасниці подій, доньки Героя України, який по крупинках створював Львівську національну галерею мистецтв такою, якою вона є сьогодні, Бориса Возницького пані Лариси.

– Що шукали у Вас дома правоохоронці?

– Це була постанова суду. Там було написано конкретно – «нестача книжок у музеї».

– Чи пояснили, чому обшук проводили саме зараз, адже Тарас Возняк заяви про зникнення стародруків робив ще взимку?

– Ніхто нічого не пояснював. Я запросила свого юриста і сказала про це правоохоронцям, щоб обшук починали у присутності мого адвоката. Однак вони заперечили. Я це все вказала у протоколі.

– Чи зі свого боку ви зверталися до поліції із заявами?

– Нічого я не подавала. Навіть не знаю, чи треба подавати. Все нормально – прийшли побачили, що нічого немає. Крім мого адвоката, були ще два юристи, які були присутні під час усіх цих дій. Я навіть не знала, що вони все фіксували на камеру – знімали весь обшук для того, щоб мені нічого не підкинули.

Навіть не знаю, чи треба подавати. Все нормально – прийшли побачили, що нічого немає. Крім мого адвоката, були ще два юристи, які були присутні під час усіх цих дій. Я навіть не знала, що вони все фіксували на камеру – знімали весь обшук для того, щоб мені нічого не підкинули

– Тарас Возняк робив кілька заяв щодо зниклих раритетів і щоразу це були різні цифри, різні стародруки…

– І мені це завжди було незрозуміло. Чому щоразу різні цифри? Одного разу він (Тарас Возняк – ред..) навіть написав, що зник «Апостол» Федоровича (Федорова). Для мене це був шок! Звичайно, кожна книжка – це важливо для галереї, але «Апостол» Федоровича? Я відразу передзвонила дівчатам, які були в комісії: «Я перечитала. Невже і «Апостол» вдалося якось поцупити?» – «Ні, «Апостол» є на місці». Навіщо тоді це писати? Навіщо такі речі робити? Для мене це незрозуміло.

А зрозуміло те, що людина стала піаритися ще з грудня місяця, коли почалася інвентаризація. Вона, насправді, почалася ще при мені, а Возняк знову розпочав ту інвентаризацію. І хоч вона не була ще проведена навіть наполовину, він вже зібрав величезну прес-конференцію і заявив про нестачу книжок. Поки не завершиться інвентаризація, ніхто про це не сурмить і не проводить PR-акцій.

У нормальному музеї, якби помітили нестачу, то насамперед повідомили б Міністерство культури і відповідні правоохоронні органи. Тільки потім можна говорити про якесь оприлюднення інформації. А тут вийшло навпаки – спочатку пішов розголос про зниклі книги, а вже тільки тоді дізналися у міністерстві. І на чому піаритися? На біді музею? З одного боку, я розумію. Ця людина – не музейник. Це людина, яка ще на конкурсі заявила, що дирекція Галереї прокралася. Возняк звинувачував людей, яких не знає, він вже готував якусь акцію для того, щоб потім очорнити і змішати із землею.

– Пані Ларисо, що було виявлено, коли Ви проводили інвентаризацію?

– Інвентаризація проходила по всіх відділах і розпочалася ще 2010 року Борисом Возницьким. Були створені комісії по усіх 17 об’єктах Галереї. Новий керівник зобов’язаний перевірити стан усієї збірки. Тож коли я стала директором, то просто поновила наказ, адже все життя пропрацювала в Галереї. Склад комісії я теж не змінювала. Залишалося завершити інвентаризацію галерейної збірки. Музей книги перевіряли минулого літа. Тоді завідувачка Музеєм книги Лариса Спаська, яка відповідала за фонди, попросилася у відпустку, але я її  не пустила до завершення інвентаризації. Комісія попросила ще 10 днів для завершення.

Коли через 10 днів прийшов головний зберігач Ігор Хомин зі Спаською до мене, я їх спитала, у якому стані інвентаризація. Вони сказали, що вона фактично проведена і у музеї все гаразд. Єдине, що залишилося – це уточнити якісь нюанси. Мені показали інвентаризаційні листочки, де були підписи членів комісії. Тоді Ларису Спаську я відпустила, а після того був конкурс (на заміщення посади директора музею – ред.). Про конкурс я знала, але коли він буде, то повідомили майже в останню хвилину, і треба було готуватися. Так сталося, що я вже не директор.

– Тарас Возняк у Фейсбуку оприлюднив фото з кабінету Лариси Спаської після її звільнення. Там були купи пляшок і сміття. У Спаської були проблеми зі зловживанням спиртним?

– Рідко, але були такі проблеми. Водночас вона дуже добрий фахівець. Часом я десь чула від неї якийсь запах і попереджала, що буде звільнена з цієї посади. Потім таких інцидентів більше я не помічала. Ті фото, що показали, то якісь жахіття. Вони якийсь смітник сфотографували. Скільки разів я заходила у кабінет Спаської, ніколи не бачила такого, у протилежному випадку були б вжиті адекватні дії.

– Чи були претензії у Вас як директора до роботи Спаської?

– Саме до роботи – ні.

– Я правильно розумію, що інвентаризація у музеях на кшталт Галереї триває роками?..

– Звичайно, що можна і швидко провести. Комісія створюється з наукових працівників, які мають ще інші функції, зокрема проведення екскурсій тощо. А під час інвентаризації всі члени комісії мають бути присутні. Так буває, що когось немає, і робота зі звірки фондів затримується. Тут впливає і людський фактор, і фактор роботи. Якщо вказано, що до складу комісії входить п’ять людей, то не може перевіряти четверо. Мене дуже насторожує те, що Спаська, коли хворіла і мала довідки про це, а вже йшла інвентаризація, у фонди заходили без неї. А вона головний матеріально відповідальний. Якщо без якогось члена комісії можна зайти, то без неї – у жодному разі. Опечатуватися мало її печаткою, директора або головного зберігача. А тут заходилося без неї і опечатувалися фонди тільки печаткою директора.

Мене дуже насторожує те, що Спаська, коли хворіла і мала довідки про це, а вже йшла інвентаризація, у фонди заходили без неї. А вона головний матеріально відповідальний. Якщо без якогось члена комісії можна зайти, то без неї – у жодному разі

– Хто входив до комісії, яка проводила інвентаризацію при Вас?

– Я вже не пригадую. Мушу взяти ті документи. Дай Бог, щоб вони ще залишилися у Галереї. Бо, як я бачу, деякі  документи взагалі були вилучені. Дуже дивна ситуація сталася після того, як директором вже став Возняк, були вилучені всі папки з наказами з  секретаріату у Палац Потоцьких, їх перетасувала Оксана Козинкевич, до речі , тоді ж зникла моя трудова книжка, за що кадровик отримала догану.  Згодом папки з наказами повернули. Що там вже залишилося з тих наказів, я не знаю.

– Ви не підписали результати інвентаризації, яка проходила при Вас. Чому?

– Тому що мали бути всі підписи, у тому числі головного зберігача. А директор просто ставить резолюцію на ті підписи, його функція – зафіксувати. Ще один дуже дивний факт – коли в грудні Возняк зробив прес-конференцію, він сказав, що всі інвентарні книжки по музею розірвані. Справа в тому, що коли почалися військові дії на сході, Міністерство культури видало наказ зібрати в одному місці базу тих творів, які знаходяться в кожному музеї. Та база була визначена в одному з музеїв Києва, і ми одні з перших, хоч в нас і дуже багато інвентарних книжок, все це перефотографували і подали. Ніхто мені не сказав, що там книжки розірвані. Фотограф це б одразу помітив. Такого не було. Зараз можна звернутися в ту установу, де знаходиться база, і перевірити чи це правда, що інвентарні книжки були начебто розірвані.

– Тарас Возняк вже став директором. Чому Вас продовжують цькувати? Можливо, коріння десь значно глибше?..

– Ці коріння сягають ще часів Бориса Возницького, який дуже багато чого відстоював, забороняв, не давав розпорошувати замки, не дозволяв перевозити картини Альтамонте… Йому було особливо важко в останні роки. Борис Григорович це дуже тяжко переживав. На нього постійно чинився тиск. Зіграло роль і те, що Тарас Возняк 2012 року не став директором. За три місяці, коли вже не стало Возницького, а нового директора ще не було, Оксана Козинкевич по Палацу Потоцьких продавала свої квитки – вони ходили разом з галерейними. На тому, звичайно, зароблялися гроші. Я це побачила і відразу ж припинила, а мені цього не можуть пробачити. Три роки я працювала за контрактом, а останній рік вже виконувала обов’язки директора. І ось цей останній рік, де тільки могли, там мене обливали брудом. То був суцільний жах. І головне,  що я постійно мусила відкладати роботу і перед міністерством виправдовуватися. До того ж постійно просила, щоб з міністерства приїхали, створили комісію і нехай переконаються, що це не так. Мені ж відповідали, що нема на це коштів. Вдень я працювала, а цілими вечорами пояснювала, чому я не верблюд. Останній рік був жахливим.

Ці коріння сягають ще часів Бориса Возницького, який дуже багато чого відстоював, забороняв, не давав розпорошувати замки, не дозволяв перевозити картини Альтамонте… Йому було особливо важко в останні роки. Борис Григорович це дуже тяжко переживав

– Пані Ларисо, не так давно був скандал через спробу начебто передати у приватні руки Підгорецький замок. І це пов’язували із Возняком. Чи відомо Вам щось про це?

– Там і про інші замки йшлося. Ні, нічого не відомо. Я дізналася із засобів масової інформації. Ми постаралися призупинити те, що тоді розпочалося. Наскільки нам це вдалося, я не знаю.

– Минулого понеділка до Львова приїжджав товариш Возняка Княжицький. Чи нема в усій цій історії і політичного підтексту?

– Думаю, якщо людину, яка не має освіти мистецтвознавця, жодного звання, жодного дня не працювала у музеї чи по культурі, ставлять директором, то, очевидно, перед нею ставлять і якісь завдання. Це тільки мої думки, але інші просто не йдуть в голову. Чому таку людину поставили? Адже, крім мене, на посаду претендував той же Хомин, який все-таки багато для Галереї зробив. Він міг стати директором…

– Завдяки електронним деклараціям, ми дізналися, скільки цінних раритетів у колекціях українських політиків. І дуже часто сліди ведуть саме до музеїв. Чи Ви, як людина, яка все життя пропрацювала у музеї, здогадуєтеся, яким чином речі з музейних фондів осідають у приватних колекціях?  

– Не знаю. Я настільки завжди була далека від того. Все життя пропрацювала реставратором, були навіть випадки, що колекціонери до мене зверталися для того, щоб я відреставрувала такі речі, але жодна музейна річ до мене не потрапляла. Свого часу був дуже великий скандал з Історичних музеєм  – зникло багато портретів, інших експонатів. Хтось ці речі купив і вони можуть зараз бути у приватних колекціях. Я не знаю, як це відбувається. Борис Григорович навпаки, навіть те, що йому дарували, він старався віддати музею, зокрема ті ж книжки. Тому мені прикро і дуже хочу, щоб нормально пішло розслідування та були покарані винні. Ці ж книжки рятував і привозив батько. Були експедиції ще у 50-70-их роках. Він все це звозив. Часом і я, хоч була ще дуже молода, їздила у ті експедиції. Ми це все привозили, описували. Він створив перший Музей книги в Західній Україні. Возницький старався, щоб все зберегти. Мені про це дуже боляче говорити, якась мерзота намагається все знищити. Навіть бібліотеку Возницького перевіряли, лазили туди своїми руками. Це дуже брудна ситуація. Я була спокійна, бо не може бути інакше.

Ці ж книжки рятував і привозив батько. Були експедиції ще у 50-70-их роках. Він все це звозив. Часом і я, хоч була ще дуже молода, їздила у ті експедиції. Ми це все привозили, описували

– Чи будете після обшуку зі свого боку робити якісь кроки?

– Поки не робитимемо. Наразі, будемо скликати прес-конференції. Звичайно, що все так просто не минеться. З боку Возняка відбуваються якісь страшні дії. Мені були і йдуть погрози – SMSки. Перед конкурсом надходили погрози, мовляв якщо я поїду, то тут же з’явиться прокуратура і в наручниках забере мене.

– Чому в поліцію тоді не звернулися?

– Та я ніколи справ з поліцією не мала. Було просто гидко.

Оксана ДУДАР