Зберегли колгосп, а тепер їм усі заздрять. На Дрогобиччині є село Волоща, де за радянських часів було потужне колгоспне господарство. Коли ж Україна стала незалежною, люди не захотіли нічого змінювати і досі хазяйнують усі разом, - пише zaxid.net.

На папері у них тепер ТзОВ, а в житті – спільне колективне господарство, завдяки якому усі селяни мають роботу і не лише зарплату, а ще й дивіденди.

«Практично сто відсотків людей віддали свої паї – і майнові, і земельні – в господарство, і нормально. Господарство нормально розраховується з людьми, дивіденди добрі. Ніхто не жаліється. Тільки одне домогосподарство вийшло зі своїм земельним паєм, але воно практично ним не користується. Шкодує, що вийшло, але назад дороги нема. То вже принципове питання. Хотів – тепер нехай пробує господарювати самостійно», – розповів сільський голова Волощі Федір Нечипор.

Усе господарство с. Волоща потягнуло на 3 млн 200 тис. грн. Залежно від років, відпрацьованих у колгоспі, свою частку отримав кожен мешканець і долучив її до новоствореного товариства. Дивіденди за земельні та майнові паї за цей рік отримали вже всі співвласники.

«Навколишні села до нас приїжджають за всім. Ми маєм свій млин – їдуть молоти. За насінням озимих, за насінням ярих. За органікою скільки до нас приїжджають! І всі довколишні села кажуть, що вони допустили велику помилку, що дали розвалити колгоспи», – розповів директор ТзОВ «Волощанське» Микола Пінчак.

1,2 тис. га свого поля і ще – орендують у сусідів. Техніка – уся своя. Кредитів – не беруть. А от врожай цьогоріч, кажуть, рекордний. Зерна зібрали майже по 70 центнерів із гектара і вже готуються до озимих.

«Спочатку оранка, потім культивація, ну і сівба. Ріпак насамперед», – розповів механізатор Василь Гриник.

Напевно, і рогате стадо є зараз не в кожному селі. У Волощі майже 900 голів. Доярок теж не бракує. А от механік Микола – перший хлопець на селі. Бо все обладнання на фермі – на ньому та його бригаді.

«Цілими днями сидимо, деколи довше. Деколи – до обіду. Найбільше ламаються поїлки, бо корови ламають», – пояснює Микола.

А от ще один мешканець Волощі – пан Мирослав – у радянському колгоспі за кермом від’їздив 47 років. Отримав ветерана праці. І на тодішні часи не нарікає.

«То ж добре, що наше село так держиться. А по інших селах не так…В нас, коли треба, то все візьмеш – то машину, то трактор, сівалка от є», – вважає пан Мирослав.

Попри спільну господарку, кожна хата, звісно ж, має і город, і шмат поля. Коли навесні чи восени потрібна техніка, людям просити не доводиться.

«Треба посадити картоплю, треба її обробити. І нам допомагають. Нам допомагають виорати, дають комбайни, щоб пожнивувати пшеничку», – розповіла місцева мешканка пані Леся.

На Львівщині, кажуть, такого села зі збереженим колгоспом більше немає. В Україні – напевно, теж.