18 серпня у Львові відбувся допрем’єрний показ стрічки «Червоний» про воїна УПА, який підняв повстання у ГУЛАГу. ІА Дивись.info побувала на презентації та дізналася, що режисер стрічки думає про майбутнє українського кінематографу та як глядачі сприйняли фільм.

«Червоний» — історико-пригодницька драма, знята за мотивами третьої глави однойменного роману Андрія Кокотюхи. У центрі фільму — історія двох українців. Один з них — член Української повстанської армії Данила Червоний, інший — українець Віктор Гуров, який підтримує сталінський режим. За сюжетом Данила Червоний потрапляє з Гуровим в один ГУЛАГ, де організовує повстання.

Створення стрічки профінансувало Держкіно. ЇЇ вартість — 20 мільйонів гривень. Серед акторів як відомі обличчя, на кшталт директора театру Курбаса Миколи Берези, акторки Національного театру російської драми ім. Лесі Українки Любові Тищенко, так і нікому невідомі імена.

Старт прокату фільму у кінотеатрах запланований на 24 серпня — День незалежності України.

Під час презентації у Львові режисер фільму Заза Буадзе вибачався за свою «далеку від перфектності» українську та за те, що був «змушений перейти на мову окупанта».

Історія про двох українців

Це була чудова, захоплююча робота. Я знаю, що книга Андрія Кокотюхи має багато читачів, багато чекали екранізації роману. Наш фільм — це історія поставання в ГУЛАГу. Про часи, коли з’являються бійці УПА, литовські «лісні брати», грузини…

Режисер фільму «Червоний» Заза Буадзе. Фото: зі сторінки режисера у ФБ

Насправді, це історія про двох українців. Один, Червоний, з Західної України. Інший — радянський, який вірить у Сталіна, не дивлячись на те, що сидить у неволі, у таборі.

Ми знімали весь фільм у Кривому Розі. Зйомки тривали три місяці. Загалом над виробництвом фільму працювали більше року. Із самого початку наше рішення було шукати нові обличчя. Ми проводили великий кастинг по Україні. Зрештою, у нас актори з 7 міст: від Ужгорода і до Харкова.

Єдиний варіант завершити боротьбу — перемогти

По-перше, я просто дуже щасливий, що мені запропонували стати режисером. Я, напевно, не здивую, що ця тема мені знайома з дитинства. Цей біль, я, як і моя родина, проніс крізь життя. Гасло нашого фільму: «Боротьба, яка триває досі». Для мене і для всієї команди було зрозуміло – ми знімаємо фільм не тільки про повстання у далекому 1946 році, десь на краю світу, а про боротьбу, яка триває досі. Ми прекрасно розуміємо, що ми на війні.

Кадр з фільму «Червоний». Фото: Рудана

До речі, для мене — це одна війна, одна лінія фронту, що у Грузії, що тут,  яка проходить і через наші серця, і через екрани телевізорів, кінотеатрів — просто всюди. Єдиний варіант завершити цю боротьбу — перемогти. Мордор все ще стоїть. Він похитнувся, але не впав. І не дарма він вдарив по Грузії, по Україні. Він це зробив, тому що відчуває, що звідси його будуть виганяти. Ми маємо перемогти і для цього повинні зробити все: і там битися, на фронті, і тут, і у фільмах, і у книгах — всюди. Іншого виходу у нас немає.

Акторське братство

Я завжди вважав, що кіно не змінює життя людини — якщо фільм зможе подарувати позитивну емоцію, то це вже велика справа. Але в останній час я став вірити, що фільм може щось змінити у житті. Все почалося з того, що наші актори, а їх було багато (одна тільки ротація масовки — 800 осіб), створили братство «Рудий пес». Чому така назва? Бо у Кривому Розі все було червоне і собаки червоні бігали довкола. Так от усі актори — і досі друзі. Цей фільм зробив їх друзями, яка тягнеться через усю Україну.

Зйомки, що завершилися коханням

Як написала Анжеліка Рудницька (радниця Міністра культури України, — авт.ред.): «У цьому фільмі немає кохання, але є шалене бажання кохати». Сталося так, що одразу після зйомок фільму, Олег Шульга (виконавець ролі Віктора Гурова, — авт.ред.) та Люба Тищенко (виконавиця ролі Таміли, — авт.ред.) вирішили одружитися. По сценарію між ними не було поцілунку. І коли я вирішив, що вони мають цілуватися, Андрій Кокотюха хотів вбити мене *сміється*.  Він вважає, що це має бути чоловіче кіно. Я йому пояснював, що чоловіче кіно не виключає поцілунку, але він не розумів, боявся цього. Зрештою, наша війна завершилася тим, що вони все ж поцілувалися і це призвело до того, що скоро актори одружаться. Я вважаю, що бодай заради кохання було варто знімати цей фільм.

Історичний сезон українського кінематографу

Ми почали презентації стрічки 4 серпня в Ужгороді. І кожного разу перед фільмом я помираю. Просто помираю від страху. Зараз говорить живий труп, а поки люди дивляться фільм, я перебуваю в анабіозному стані. Ми робили все з любов’ю, чесно. Осінньо-зимовий сезон прем’єр, який стартує 24 серпня фільмом «Червоний», історичний. За цей час у прокат вийдуть 13 фільмів, які підтримало Держкіно. І це я не враховую ті стрічки, які вийдуть без його фінансування. Ніколи такого не було. Тобто ми говоримо про те, що це справжня індустрія. Це індустрія, яка запрацювала, яка буде далі рости, ставатиме якіснішою. Зараз найголовніше — наша синергія. Кіно живе тільки тоді, коли його у кінотеатрі дивиться глядач. А так воно може лежати на полиці і все — воно мертве, те, яке нічого не означає. Ми хотіли зробити фільм для найбільш широкого українського глядача. Сподіваємося, нам це вдалося.

Українське кіно має стати звичкою

Дивись.info також поговорила з Зазою Буадзе після показу стрічки та дізналася, що відчуває режисер після того, як у кінотеатрі люди стоячи аплодували команді після завершення фільму, та які його подальші плани.

Я щасливий. Я дійсно щасливий, тому що це найбільша нагорода. Особливо, коли ви робите кіно для українського глядача. Наша амбіція — це повні зали не тільки на цьому фільмі, а й на інших українських стрічках. Найголовніша мета — щоби для українського глядача якісне, гарне кіно стало звичною справою, а не чимось ексклюзивним, щоби кожен тиждень виходила — а так і буде через рік — прем’єра. Звісно, ніхто не гарантує, що кожного тижня вийде шедевр. Але оскільки я точно знаю, що професійний рівень сьогоднішнього нового кіно дуже високий, гідний, європейського рівня, я певен, що дуже скоро, дивитися своє різножанрове кіно: і комедії, і драми, і дитяче, документальне, анімацію, стане звичкою. А коли перетвориться у звичку, стане справжньою зброєю. Якщо ми на гібридній війні, тоді нехай ця зброя теж працює.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО