Неадекватність оцінки суспільства

Очевидно в останній місяць виборчої кампанії буде багато “чорних технологій” всіх проти всіх. Технологи різних штабів будуть намагатися змінити поведінку, щоб зробити перелом у передвиборчій кампанії. Відповідно до прийнятних сьогодні технологій та способів, президентська команда відповідає їм тим самим.

Разом з тим, технологи виборчих кампаній не можуть адекватно оцінювати результати скандалів, викриттів та інших різких дій, які реалізовуються за їхніми технологіями. Тому акції, які їм здаються дуже важливими, можуть мати малий результат аж до їх повного ігнорування виборцем. А деякі дії, які здаються не надто великими, можуть мати великий суспільний резонанс. Тому в останній місяць найбільше просунутися може той кандидат, який найбільш точно відчуває сприйняття виборцемпередвиборчих дій. Бо реагувати на негатив, який для людей неважливий, сприяє його більшому поширенню. Так само не реагувати на негатив, який сприймається людьми, дає можливість цьому негативу впливати на вибір громадянина. Відповідно позитив, який не приймається людьми, при його активному просуванні кандидатом, перетворюється у насмішки над об’єктом цього позитиву і такий “позитив” треба негайно припиняти. Натомість, якщо позитив сприймається, то його треба активно треба просувати. Саме таким способом діяла команда президента США Дональда Трампа в останній кампанії. Наприклад, його опоненти вважали, що “імідж націоналіста” шкодить Трампу, натомість виборець Трампа вважав інакше. Опоненти переоцінювали вплив негативу щодо президента США, який був неважливим для його прихильників.

Останнім часом практично щодня публікуються соціологічні прогнози різних служб, які часом суттєво відрізняються один від одного. Ймовірно, що ці результати будуть мати мало спільного з реальними результатами виборів, що засвідчує порівняння оприлюднюваних соціологічних опитувань перед минулими виборами з результатами цих виборів. Таке розбіжність буде не тільки тому, що публікацією опитувань намагаються формувати громадську думку, і такі опитування часто неадекватні, як за цілями, так і за технологіями, але й через те, що в останній передвиборчий тиждень у суспільній свідомості можуть відбуватися дуже великі зміни.

Закономірності попередніх виборів

Проте є певні об’єктивні закономірності, які можна виявити на основі аналізу попередніх шести президентських виборів, які були в Україні. Ці закономірності дозволяють виявити кілька основних можливостей вибору для українця серед пропонованих кандидатів:

Основні.Головна боротьба відбувається між двома кандидатами, які представляють різні концепції наступного розвитку країни. Основна маса суспільства, роблячи вибір між цими концепціями, розділяється у підтримці того, чи іншого кандидата.

Альтернативні.Значна частина населення не погоджується з напрямками протистояння основних кандидатів, чи з особами цих кандидатів. Тому вони підтримують кандидатів, що претендують на роль “третьої сили”. Це на вигляд нейтральні кандидати, які можуть бути альтернативою прийнятною для більшості виборців країни.

Ідеологічні.Завжди присутня група ідеологічних кандидатів (ліві, праві, чи такі, які пропонують свою особливу ідеологічну концепцію).

Маргінальні.Кандидати, які не можуть мати значної підтримки, виконують роль технічних, або реалізовують певні плани так. Виборчі перегони для них не мета, а засіб.

Між цими основними групами і відбувався розподіл голосів виборців. Розглянемо для всіх президентських виборів, які були співвідношення голосів. Виборців, які псували бюлетені, чи голосували проти всіх будемо відносити до маргінальних.

Таким чином, частка голосів, які в першому турі набрали два основні кандидата знаходилася в межах від 59 % до 85 %. При цьому чим виразнішим було протистояння концепцій (Леонід Кравчук — В’ячеслав Чорновіл у 1991. Віктор Ющенко -Віктор Янукович у 2004), пропонованих кандидатами, тим більшою була частка тих, хто голосував за двох основних кандидатів. Найменшою ця частка була тоді, коли концептуальне протистояння було менш виразне для більшості виборців, або основні кандидати були малоприйнятними для більшості виборців (Леонід Кучма — Петро Симоненко у 1999. Віктор Янукович -Юлія Тимошенко у 2010).

Чим менша була частка голосів за основних кандидатів, тим більша частка припадала на альтернативних.

Підтримка ідеологічних кандидатів залежала від тогонаскільки ідеологічно забарвленими були основні кандидати. Значна частина прихильників певних ідеологій голосувала не за виразних представників кандидатів, а за тих, хто схилявся до цих ідеологій, але однозначними представниками цих ідеологій не були. Таким чином, частка голосів відданих за ідеологічних кандидатів знаходилася в межах від 5 до 25 %. При цьому 5 % було лише на перших виборах, коли ідеологічне спрямування українського виборця ще не було сформоване, кандидати відображали його неадекватно. Крім того велике ідеологічне навантаження мали основні кандидати (Кравчук і Чорновіл). Менше ніж 10 % ідеологічні кандидати мали на перших виборах 1991 року після радикальних змін в країні, проголошення Незалежності, і на виборах 2014 року в умовах українсько-російської війни. В умовах хоча б відносної стабільності, ідеологічні кандидати набирають не менше 10 %.

Сумарна частка голосів за маргінальних кандидатів та тих що визнані недійсними коливалась у межах від 3 до 8 %.

Є всі підстави вважати, що на теперішніх виборах частки голосів поданих за різні групи кандидатів будуть знаходитися в межах які були на попередніх шести виборах.

Висновки

Таким чином, виходячи з особливостей теперішньої ситуації для розподілу голосів між основними кандидатами на цих виборах можна дати наступну модель. Ця модель жодним чином не претендує на прогнози результатів виборів. Внаслідок впливу різних обставин, які можуть вплинути на результати виборів, підсумки першого туру можуть бути різними. Але ця модель дає певну логічну основу для того, щоб поставити очікування від виборів на реальну основу. Тож можна сподіватися, що голоси розділяться наступним чином:

Ілюстрація з розподілом голосів на попередніх виборах за різні групи кандидатів і ймовірним розподілом на виборах 2019

Основні кандидати, які мали б увійти у другий тур, мають відображати концептуальну суперечність в теперішньому суспільстві.

На минулих виборах були попередніх концептуальні суперечності:

1991 — радикальний підхід до побудови незалежної України з максимальним відмежуванням від минулого (Чорновіл) проти поміркованого з реалістичною оцінкою зовнішніх чинників і намагання об’єднати більшість населення України (Кравчук).

1994 — продовження побудови української держави без зменшення тим шляхом, яким вона йшла не відмовляючись ані від позитивів, ані від негативів минулого (Кравчук) проти спроби зробити деякий відхід назад для того, щоб пом’якшити негативні процеси в економіці і зміни зовнішньополітичної орієнтації (Кучма).

1999 - криза концепції незалежної демократичної держави; концепції поміркованого курсу побудови держави (Кучма) проти повернення до комуністичної держави (Симоненко).

2004 — демократична держава на національних засадах (Ющенко) проти твердої влади з пріоритетом економіки без національної основи (Янукович).

2010 - олігархічна, але стабільна держава (Янукович) — радикальні зміни, можливо не надто реалістичні (Тимошенко).

2014 — консолідація для відсічі агресору (Порошенко) — поєднання відсічі агресору з кардинальними змінами (Тимошенко).

2019 - основне протистояння між ідеєю державності (Порошенко) і лібералізмом (Зеленський) або яскравим популізмом (Тимошенко).

У прихильників ідеї державності прийнятним є навіть теперішній стан корумпованої держави з перспективою позитивних змін у майбутньому. Прихильники Порошенка вважають, що він зміцнює державу. Тимошенко її розвалювала. Зеленський не знає, як зміцнювати.

В протилежній концепції наявна держава цілком не влаштовує. На їхню думку, потрібно повністю все змінювати і нема чого зміцнювати. Прихильники цієї ідеї готові на великі ризики, що не буде ніякої держави, ніж збереження такої держави. Для другого напрямку характерні очікування зміни влади на цілком нову. Зміна влади будь якою ціною. Така зміна пропонується через лібералізм, приведення до влади цілком нових людей (Зеленський) або ж яскравий і конкретний соціальний популізм (Тимошенко).

В теперішній ситуації концепція зміни з приходом зовсім нових людей (Зеленський) виглядає пріоритетнішою, ніж концепція змін людьми, які мали змогу ці зміни зробити, але не зробили (Тимошенко). Тому більші шанси вийти у другий тур разом з Порошенком має Зеленський.

Відповідно до боротьби концепцій, найімовірніший варіант переможців у першому турі пари Порошенко - Зеленський, хоча при певних обставинах замість одного з них до другого туру може ввійти Тимошенко. Адекватні зміни влади відбуваються тоді, коли назрівають достатні для цього зміни у суспільній свідомості. Власне президентські вибори і покажуть готовність суспільства.

Петро Жук, Роман Соломонюк, Назар Мазур
Лабораторія суспільно-політичного аналізу Центру з інформаційних проблем територій