Бароковий палац родини Семенських-Левицьких у Львові нечасто потрапляє у поле зору туристів. І тому, що розміщений осторонь туристичних шляхів (хоча й в десяти хвилинах ходи від площі Ринок), і тому, що на його території працює школа-інтернат закритого типу. Хоча вулиця Пекарська, на якій розташувався палац, цілком могла би стати популярною туристичною стежкою. Окрім згаданої пам’ятки, на ній чимало цікавих кам’яниць – колишній палац Пілашевських зі скульптурою Фортуни авторства Гартмана Вітвера та неоготичний палац Туркулів-Комелло, мальовничий комплекс корпусів медичного університету та збудований в стилі «сталінського ампіру» головний корпус зооветеринарної академії, і на завершення вулиці – головна брама Личаківського цвинтаря, пише - Краєзнавчо-туристичний журнал «КРАЙ».

Однак повернемося до палацу Семенських-Левицьких. Район, в якому він розташований, ще на початку XVII століття був міськими ланами. Забудовуватися він почав сторіччям пізніше, після того як у 1670-1690 роках неподалік від нього було споруджено нові  міські бастіонні фортифікації. На плані Львова 1766 року, виготовленим  Жаном Дефі, на місці нинішнього палацу уже бачимо велику садибу.

Можливо, саме вона була пристанищем братів-розбійників, про яких збереглася моторошна львівська легенда. Вона оповідає, що злочинці, які мешкали саме на місці майбутнього палацу, безжально грабували та вбивали одиноких беззахисних подорожніх. Злочини братів переповнили чашу Божого терпіння, і вони були покарані: під час бурі в будинок влучила блискавка, і він вигорів вщент разом зі своїми власниками-душогубами.

Це легенда, а історичні джерела свідчать, що у середині ХІХ століття палац на цьому місці збудував посол Галицького станового сейму та дідич містечка Магерова, граф Костянтин Семенський.  Точна дата його спорудження невідома, але у 1849 році палац уже стояв. Спроектував його  архітектор  Фридерик Бауман, досвідчений будівничий пруського походження, який працював у Львові ще з 1817 року.

Наступна віха в історії палацу пов’язана з сином графа, Вільгельмом Станіславом Семенським. Той був цікавою особистістю – таємний радник цісарського двору, член Палати панів австрійського Райхсрату, кавалер Мальтійського ордену. Батьківський палац здавався йому занадто скромним, і у 1877 році граф взявся за його перебудову у стилі французького бароко за проектом архітектора А. Вагнера.

За кілька років, у  1891–1894 роках, палац знову було перебудовано відомим львівським будівничим Іваном Левинським у партнерстві з Яном Томашем Кудельським. Достеменно невідомо, хто був ініціатором реконструкції цього разу. Скорше за все, уже не постарілий на той час граф Вільгельм Станіслав, а його нащадок з довгим іменем Станіслав Костянтин Марія Фелікс. Народжений у шлюбі батька з Софією Левицькою, він іменувався уже Семенським-Левицьким. Вензель з літерами  «S.L.», що зберігся на фасаді палацу, дозволяє припустити, що саме молодий граф затіяв нову перебудову. До того ж,  Вільгельм Станіслав Семенський у той час більше часу перебував в маєтку в Хоросткові на Тернопільщині, принесеному в придане дружиною Софією.

Після нової перебудови фасад палацу набув ефектного вистрою у пишному стилі французької імперії Наполеона ІІІ, який зберіг й до сьогодні. Це двоповерхова будівля, майже прямокутна у плані. Головний південний фасад акцентований двома виступами бічних ризалітів та великим картушем на осі. Ризаліти завершено високими мансардовими дахами з люкарнами й декоративними ґратами. Нижній ярус виділений рустуванням. Вікна фасаду прямокутні, в обрамленнях, на ризалітах – великі арочні, фланковані пілястрами. Всі вікна прикрашено багатим скульптурним декором.

Внутрішнє планування у часи, коли тут був палац, було анфіладно-зального типу, пізніше, коли будівлю переоблаштували під навчальний заклад, його перепланували на коридорне.

З боку вулиці до палацу  можна потрапити через ковану  металеву браму, яка веде на велике прикрашене квітковами клумбами подвір’я, обмежене окрім самого палацу, двома бічними флігелями та мурами. В одному з мурів, із західного боку від палацу, розміщено ще одну браму.

На схід від головної брами розташований в’їзд до колишніх стаєнь та кінного манежу, оздоблений головами коней, виготовленими відомим львівським скульптором Петром Віталісом Гарасимовичем. Він також займався оздобленням фасаду та інтер’єрів палацу.

Кінний манеж, вочевидь, існував ще до останньої перебудови палацу, в часи Вільгельма Станіслава Семенського, який був засновником і президентом Галицького товариства конярства і кінних перегонів. Саме граф Семенський облаштував перший у Львові іподром і започаткував проведення у місті кінно-спортивних змагань.

Пізніші нащадки графа мали інші пристрасті. Як стверджує Львівська вікіпедія, на початку ХХ століття один з вельможних спадкоємців, який був завзятим картярем, примудрився програти сімейний палац, що перейшов у власність міста.

Після розвалу СРСР нащадки картяра-невдахи, які нині проживають у Канаді, нібито спробували повернути маєток, але архівні документи довели, що садиба була відібрана за гральний борг і по праву належить місту.

У 1933 році львівська влада знайшла нове пристосування для споруди – сюди з Народного дому перенесли філію української Академічної гімназії. Нині на стіні палацового флігелю встановлено меморіальну таблицю одному з її випускників – командирові сотні Перемиського куреня УПА Володимирові Щигельському (Бурлаці).

У повоєнні роки в палаці містилася середня школа № 36, пізніше – спеціалізована школа-інтернат № 102 для дітей з особливими потребами, нещодавно перетворена у навчально-реабілітаційний центр «Оберіг».

Кілька років тому у частини львівської інтелігенції виникла ідея віддати приміщення колишнього палацу Семенських-Левицьких під створення літературного музею. Однак після протестів батьків вихованців школи-інтернату галас навеоло цієї ідеї поволі вщух.

Адреса: м.Львів, вул. Пекарська, 19.