Тюрма на Лонцького. Наймоторошніший музей, в якому має побувати кожен (Фото)

29.03.2019 17:35   Джерело: КРАЙ
Опубліковано : Патрік Скеля

Існують музеї, а яких навмисно створюють атмосферу для лоскотання нервів. Середньовічні диби та «залізні діви» в обрамленні страхітливих легенд про привидів та іншу бісовщину призначені розворохобити уяву сучасної людини, нехай навіть у спосіб викликання мурашок на її тілі.

Але існують музеї, де вигадувати не потрібно нічого. Жах там живе не у бутафорському антуражі, а в кожному міліметрі стіни, в кожному квадратику підлоги. Жах не такої вже й далекої історії, в якої ще навіть залишилися свої поодинокі свідки, пише - КРАЙ.

Вхід до музею виглядає дуже скромно

Тюрму на Лонцького, в якій не так давно створено меморіальний музей, недарма вважають одним з наймоторошніших місць Львова. Тут і справді витає дух вурдалаків, але не виписаних невідомих казкових , а цілком реальних, у людській подобі. Тут відлунюють плачі тисяч жертв. Тут незатишно. Але сюди обов’язково потрібно прийти. І для того, щоб віддати шану невинно убієнним, і для того, аби переконатися, що окупант на твоїй землі ніколи не буває лагідним, а значить свою свободу потрібно боронити до останнього.

У 1889—1890 роках у десяти хвилинах ходу від львівського середмістя, на перехресті вулиць Коперніка та Леона Сапєги (сьогодні — Степана Бандери) було зведено споруду австро-угорської жандармерії.

Споруджений Юзефом Каетаном Яновським будинок австро-угорської жандармерії

Архітектором будівлі був Юзеф Каетан Яновський, особа нині призабута, що, однак, не нівелює її непересічності. Уродженець Варшави, 1863 року він бере активну участь в черговому антиросійському повстанні, після поразки якого покидає «російську» Польщу. Деякий час живе і працює в Парижі. У Франції вершиною його професійної кар’єри стало призначення головним інженером компанії, яка будувала канал між Роною та Середземним морем.

У середині 1870-их Юзеф Каетан прибуває до Львова, працює в Політехніці, вторить низку доволі знакових споруд цієї доби. Зокрема, костел і монастир кармеліток босих на нинішній вулиці Лисенка та у співавторстві будинок Промислового музею (нині – Національний музей на проспекті Свободи).

Ріг вулиць Бандери та Брюллова (колишня Лонцького)

Навіть проектуючи жандармерію, Яновський залишився естетом і зберіг свою пристрасть до неоренесансну. Чи міг він тоді думати, що через чотири роки після того, як він знайде вічний спочинок на Личакові, у 1918 році вже польська влада розпочне «розширювати територію» і зводити впритул тюремні корпуси.

Отож, до 1920 року у Львові постала нова тюрма. У тюремному корпусі спершу знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з «антидержавними» організаціями на кшталт Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в’язнях. У 1935 році в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в’язниця стала використовуватися в якості слідчого ізолятора. Під час відомого Львівського процесу над лідерами ОУН у 1936 році в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні. Забігаючи наперед, скажемо, що в радянські часи через тюрму на Лонцького перейшло більшість відомих дисидентів, котрі неодноразово згадували її жорстокість у своїх спогадах.

Подвір’я тюрми. Сюди виходили вікна тюремних камер

Зрештою, вся історія в’язниці проникнута апокаліптичними картинами, які важко намалювати людській уяві.

У 1939—1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася в’язниця, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус – творіння Яновського, займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в’язнів (згідно свідчень Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи).

У 1941-1944 роках споруда використовувалася як слідча в’язниця гестапо, тут розміщувалися айнзац-групи СД. Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища. Довгий час в тюрмі утримувався відомий польський вчений, колишній прем’єр-міністр Польщі Казимир Бартель.

Тюремний коридор

У 1944-1991 роках тут діяв слідчий відділ і слідчий ізолятор НКВС (НКДБ) -МДБ-КДБ СРСР, одночасно — Управління внутрішніх справ Львівського міськвиконкому, міське Управління ГУМВС України у Львівській області МВС України.

Створення Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» було важливим з огляду на його суспільне та історичне значення для збереження національної пам’яті. Ця найбільша у Західній Україні в’язниця є не тільки нагадуванням про жахіття тоталітарного минулого СРСР, німецького та польського окупаційних режимів, але й застереженням для українців від повторення жахливої трагедії тоталітарного суспільства.Над створенням музею працювало чимало спеціалістів, організацій та установ, зокрема громадська наукова організація Центр досліджень визвольного руху, Служба безпеки України, Львівська обласна адміністрація та Львівська обласна рада, Львівська міська рада, представники Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» та Львівського обласного товариства «Пошук».

Одна з тюремних камер

Навесні 2006 року з ініціативи громадськості та сприяння Управління Служби безпеки у Львівській області у заходах в дворі тюрми було встановлено хрест як нагадування про найжахливіший момент в історії в’язниці.

22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Актуальним питанням для радянської влади постала проблема переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові.У тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3 638 в’язнів. Загалом у тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.

Заступник директора музею Ігор Ожиївський демонструє тюремні нари

Заходами з вирішення«проблеми» переповнення в’язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова, датований тим же днем. У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в ІТЛ (від рос. Исправительно-трудовые лагеря), і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКҐБ). У другому документі йшлося про евакуацію в’язнів, до нього додавався «План евакуації», згідно якого депортації з Львівської області підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів із 5 000 запланованих. 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.

Кабінет слідчого

Самі ж екзекуції розпочалися 22 червня – розстріляно засуджених до смертної кари (108 осіб). Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2072 особи, а 26 червня затвердили розстрільні списки – ще 2068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4140 в’язнів. Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не викладали звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова.

Розстрільні списки НКВД

Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально у спецкамерах пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.

Трупи вивозили вантажівками та ховали у спец місцях, котрі сьогодні поступово відкриваються археологами. Проте в останні дні перебування у містах співробітники НКВД, поспішаючи, ховали знищених у подвір’ях та підвалах тюрем. У зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було поховано близько 700 осіб. Трупи були залиті гашеним вапном (щоб пришвидчити процес розкладання) та на частині могил посаджено молоді дерева. Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.

Одна з підвальних камер, де відбувалися масові розстріли

Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 року. Серед них було 509 українців, що складає 67%, 177 поляків, 53 євреїв, 11 росіян та 7 осіб інших національностей. Наймолодшим закатованим, чиє ім’я вдалося встановити, є 13-річний поляк Вітольд Марциховський. Найстаршим – 78-річний українець Ілля Мишогриб.

У 2007 р. на замовлення Львівської міської ради Центр досліджень визвольного руху розпочав дослідження історії «Тюрми на Лонцького». Дослідження стало основою та робочим матеріалом при подальшій роботі над створенням музею. Завдяки наполегливості громадськості та розумінню з боку СБУ. 28 червня 2009 року ЦДВР відкрив перший етап експозиції в Музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького».

Липень 1941 року. Львів’яни шукають близьких серед закатованих НКВДистами в’язнів тюрми

Перший етап експозиції Меморіалу «Тюрма на Лонцького» має три сюжетні лінії: історія споруди, в’язничний побут та масові розстріли в кінці червня 1941 року. Вона розташована на першому поверсі. Вхід відкрито зі сторони вулиці Брюллова (колишня вул. Лонцького) — там, де він був у часи функціонування тюрми. Частину тюремних камер обладнано в експозиційні зали. В коридорах вмонтовано стенди, на яких подано історію будівлі, прізвища частини розстріляних в’язнів та тексти документів, які регламентували перебування в цій тюрмі у різні періоди.Камера-одиночка, камера смертників, кабінет слідчого та унікальна фотолабораторія – все це доступно для огляду у Меморіалі “Тюрма на Лонцького”. Правду про страшні події літа 1941 року можна побачити з рідкісних кіно та фотокадрів та почути з вуст колишніх в’язнів. В експозиції представлені нещодавно розсекречені “розстрільні списки”. Дослідники зібрали і розмістили на стелі пам’яті всі відомі на сьогодні прізвища закатованих в 1941 році.

Липень 1941 року. Львів’яни шукають близьких серед закатованих НКВДистами в’язнів тюрми

… Проходячи в’язничними коридорами, мимоволі починаєш прислухатися. І вже через якийсь час в уяві проносяться чеканні кроки конвоїрів, лязкіт замків, автоматні черги. Але наймоторошніше, коли потрапляєш… ні навіть не у тюремний двір, де розбуяла трава приховує для невтаємничених велику трагедію. Наймоторошніше на Лонцького лунає тиша розстрільних камер.

Музей важкий для сприйняття. Але побувати у ньому має кожен українець. Щоб знати і пам’ятати. Зрештою, чому тільки українець. Гортаючи книгу відгуків можна побачити записи на десятках мов, навіть на екзотичних для наших країв корейській та в’єтнамській.

Музей працює у вівторок, середу, четвер, п’ятницю та неділю з 10:00 до 19:00. Перерва з 13:00 до 14:00.

Адреса: м. Львів, вул. С. Бандери, 1 (вхід з вул. К. Брюллова)

На карті:


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: КРАЙ   191
Загрузка...