Кристинопільський монастир: Чудотворна Богородиця і вічні обітниці Андрея Шептицького (Фото)

30.03.2019 13:30   Джерело: КРАЙ
Опубліковано : Патрік Скеля

При згадці про місто Червоноград одразу виникають асоціації з териконами і важкою шахтарською працею. Асоціації, звісно, виправдані, однак не повні. Червоноград – це велика і яскрава історія міста, нехай хоч колишнього Кристинополя, як він називався до того, коли став частиною СРСР. І однією з яскравих сторінок Червонограда-Кристинополя, безперечно, є василіанський монастир – головна обитель Надбужанщини, в якій 11 серпня 1892 року вічні чернечі обітниці склав не хто інший, як сам Андрей Шептицький, пише - КРАЙ.

Василіанський монастир на фото поч. ХХ ст.

Творіння і його творці

Аби бути чесними, треба насамперед відзначити, що історія виникнення обителі має в собі певну долю делікатності. Річ у тім, що у 1760-х роках українська громада Кристинополя виявила неабияку незадоволеність своїм парохом Іллею Білянським. Отець, вповні відчувши себе монополістом, загнув непомірні розцінки за свої посередницькі послуги між Богом і вірянами. У документах навіть збереглися скарги парафіян, що на Великдень отець вимагав собі чверть освячених пасок. На що їх було аж стільки божій людині – невідомо. Зате достеменно знано, що господарю міста Францішеку Салезію Потоцького, якого за статки та впливи часто називали «некоронованим королем Речі Посполитої», захланність отця дуже не сподобалася, і він де-факто прогнав того з парафії.

Собор св. Юра

Вірян уніатського обряду Потоцький, утім, не залишив без духовного наставництва, запропонувавши користуватися послугами найближчих василіанських монастирів. Більше того, закликав до Кристинополя отців-василіан, а 6 вересня 1763 року видав грамоту, якою фундував василіанську обитель. Наступного року Потоцький і Жовківський архімандрит Йосафат Висоцький пожертвують на будівництво церкви та монастиря по 20 тисяч злотих кожен. А 25 грудня 1764 року до Кристинополя прибудуть четверо ченців на чолі з ігуменом Волслинського монастиря Теодозієм Григоровичем, який стане першим ігуменом Кристинопільської обителі. Правитимуть вони наразі у невеличкій Святоюрській церковці, очікуючи народження її розкішної наступниці.

Фасад собору

Люблячи та шануючи греко-католицьку громаду, пан Потоцький водночас не соромився вимагати взаємності. У церкві мали з обумовленою регулярністю відправляти служби за здоров’я та справи фундатора.

Улітку 1770 року Францішек Салезій запросив до міста французького архітектора, аби той оглянув місце для майбутнього монастиря. Власне воно було визначене з урахуванням, так би мовити, історичної тяглості: раніше на пляці була дерев’яна греко-католицька церква, яка згоріла. На жаль, ім’я запрошеного француза не збереглося. Найймовірніше, ним міг бути П’єр Ріко де Тірреджеллі, який до цього вже працював над проектом Кристинопільського палацу. За іншою версією, таємничим французом міг бути Жан Дюдефіль, котрий в той час працював у Львові.

Скульптури на фасаді собору

Чи можна котрогось із французів вважати автором проекту – теж питання суперечливе. У монастирському літописі згадано, що існувало аж три проекти – два власне від француза, а третій… знову ж таки від аноніма. Чия ідея найбільше прийшла до душі василіанам і фундаторам – невідомо.

Інтер’єр собору

Коли прискіпливий знавець церковних норм оглядатиме головний монастирський храм – Святоюрську церкву, матиме підстави для здивування. Згідно з містобудівничою логікою Потоцький забажав, аби церква фасадом виходила на міську площу. Усе правильно, однак, усупереч канонам, великим вівтарем храм змусили «повернутися» на захід.

Отож коли всі підготовчі роботи було завершено, 15 жовтня 1771 року відбулося урочисте закладення наріжного каменя під нову церкву. Саму глибу доставили із замку в Білому Камені. Вона мала у собі заглиблення для пляшки із запискою. За тодішнім звичаєм до пляшки поклали свідчення про початок будівництва та по одній із доступних тогочасних монет: дукат, таляр битий, рубль, злотий, гріш, шеляг та інші.

Восени 1772 року після благословення фундаментів з північної сторони церкви почалося зведення монастирського приміщення. Цю роботу, як і зведення самої церкви було доручено майстру з Чехії Йогану Касперу Зельнеру, якому допомагав його син Йозеф, та, можливо, інші чеські майстри.

Іконостас

Чехи хвацько взялися до роботи. Високим темпам сприяло й те, що монахи збудували власну цегельню. Використовувався також матеріал із розібраної церкви-попередниці. Будівництво велося у кілька етапів. Ченці поступово заселяли келії за мірою їх готовності. А в очікуванні власної келії тулилися у дерев’яному будиночку при вже вимуруваній церкві.

Хрести над куполом нової Святоюрської церкви – головного греко-католицького храму Кристинополя здійнялися 30 червня 1774 року, а 1 липня церемоніально благословили останній встановлений камінь на склепінні ліхтаря. Дзвін було придбано у львівського ливарника Теодора Полянського, купол розписав художник на прізвище Соколовський, автором металевої балюстради був Шимон Стрингель. Цікава деталь: на прохання тодішнього ігумена Корнелія Срочинського будівничі зробили схованку біля сходів під куполом, до якої можна було потрапити з даху церкви. Про схрон знали лише ігумен і будівничі.

Роки, пожежі та військово-політичні лиха не дозволили обителі дійти до нашого часу буквально у тому вигляді, як її задумував невідомий архітектор. І все ж головна перлина монастиря – Святоюрська церква і сьогодні милує око витонченим поєднанням пізнього бароко та низки французьких архітектурних течій тієї епохи.

Скульптура св. Юрія на в’їздній брамі монастиря

Таємниці чернечого літопису

Станіслав Щенсний, котрий опікувався будовою після смерті батька, Францішка Салезія Потоцького, так і не спромігся її завершити. Тож північно-східне крило храму добудовували вже на початку ХХ століття. Можливо, Станіслав Щенсний затаїв жаль на ченців, довідавшись про існування монастирського літопису, в якому скрупульозні писарі свідчили не лише про справи обителі, а й про життя родини Потоцьких, не упускаючи неприємних для нащадків фундатора моментів.

Будівля монастиря

Дійшло до грандіозного скандалу. Кілька приятелів Станіслава на чолі з графом Адамом Понінським якогось дня вдерлися в монастир і, погрожуючи пістолетами, вимагали у ченців віддати літопис. Настоятелю вдалося вмовити шибайголів не нищити хронічку, однак вони все ж повиривали сторінки, на яких в неприємному світлі було зображено деякі факти з родинного життя Потоцьких. Ще у кількох місцях прикрі вислови про родину просто позаливали чорнилом. У такому понівеченому вигляді безцінна для істориків книга дійшла до наших днів.

Треба зазначити, що літопис кристинопільських монахів є надзвичайно важливим свідченням епохи. У ньому поєднано і легендарні історії та актуальну на той час інформацію, яка дає яскраву картину тогочасного суспільства, ретранслюючи його життєві зацікавлення та пріоритети.

Фронтон монастирського будинку

Нітрохи не кремпуючись ченці детально описують хворобу і смерть у Сокалі Анни Потоцької, дружини Салезія Потоцького, та подальші містичні події. Під час її похорону самого лише католицького духовенства двох обрядів було близько 2000 осіб. Під час величавого походу із Сокаля до Кристинополя було виголошено 4 прощальні промови. Поховали дружину магната у Бернардинському костелі навпроти Василіянського монастиря. Але на цьому літопис не зупиняється, а розповідає про чутки, які ширилися серед народу, про з’яву покійної Анни черниці з новіціатського монастиря Бернардинів у Перемишлі. Дійшло навіть до того, що латинський владика з Перемишля надіслав до цього монастиря спеціальну комісію, яка мала провести слідство та описала численні діалоги померлої з монахинею. Дивлячись на містичні випалені хрести на руці монахині та щиру її присягу у побаченому, Потоцький вирішує додати фундацію на молитву за свою померлу дружину.

Вхід до монастирських келій

Але водночас літопис розповідає і про появу першого потяга у 1884 році: «Дня 1 липня того року о 4-ой годині з полудня появив ся в Кристинополи по першій разь поїзд зелизниці, пристроєний цвитами й лентами, на ново-побудованной зелизной дорози межи Ярославомь а Сокалемь».

Ікона Богородиці в інтер’єрі храму

Кристинопільська Богородиця

Однак найбільше своєю славою василіанський монастир у Кристинополі має завдячувати своїй головній святині – чудотворній іконі Богородиці.

Кристинопільська Одигітрія

Її ченцям у 1764 році подарував український шляхтич Станіслав Костка-Садовський, маршалок двору Франциска Салезія Потоцького та воєвода Київський. Чудесні властивості ікони проявлялися ще в його родині. Про це свідчили 11 срібних табличок, що прибули до монастирського храму разом з іконою та зображали оздоровлення, які отримали люди, молячись до Божої Матері.

У 1768 році, як свідчать записи в монастирській хроніці, ця чудотворна ікона врятувала монастир і місто від “морової зарази”, яка охопила весь край. А 8-го серпня, цього ж року, ікону Кристинопільської Богородиці пронесли з процесією як по місту, так і довкола нього. Пошесть, яка тривала в краю ще шість місяців, відступила від стін міста. Вважається, що саме заступництвом чудотворної ікони монастир не раз рятувався від пожеж, що виникали в місті, охоплювали обитель, але так і не змогли її знищити.

З часом монахи виготовляли для ікони одежі, прикрашені сріблом, золотом та дорогоцінним камінням.

Кристинопільська Одигітрія (зображення Божої Матері з Ісусом у лівій руці) не завжди перебувала у рідному Святоюрському храмі. 1946 року радянська влада закрила монастир. Священики і брати, взявши зі собою чудотворну ікону Матері Божої, церковний посуд та велику бібліотеку монастиря, виїхали до Варшави у василіянський монастир Успіння Божої Матері.

Скульптура Богородиці на монастирському подвір’ї

У монастирських приміщеннях в радянський час почергово розмістилася міліція, школа механізації, головна пошта міста, а на початку 80-х років там відкрили Музей історії релігії та атеїзму.

Двері храму Святого Юрія знову відкрилися для вірних 1 грудня 1989 року, коли до монастиря повернулися його господарі –василіяни. А у квітні 1994 року на Благовіщення до монастиря повернулась чудотворна ікона Божої Матері. Її зустрічало ціле місто.

Пам’ятник митрополиту Андрею Шептицькому

P.S. При написанні тексту використано матеріали з книги «Кристинопіль (1692 – 1951) авторства Г.Гриник і О.Ярош-Замойської.

Як добратись зі Львова

Потягом

Електрички Львів-Сокаль, що проходять через Червоноград,  відправляються з головного залізничного вокзалу тричі на день. Розклад можна подивитися тут.

Автобусом

Автобуси на Червоноград відправляються з АС-2 (вул. Б.Хмельницького) з середнім інтервалом 30 хв.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Жовква-Червоноград. Відстань – 72 км.

На карті:


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу lvnews.org.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: КРАЙ
Загрузка...