За декілька кілометрів на південний схід від Кам’янки-Бузької, біля злиття рік Горпинка і Західний Бугрозкинулося невеличке, але миловидне село Тадані. Хоча були часи, коли саме Камянка-Струмилова, як вона тоді називалася, була передмістям Таданів, пише - «КРАЙ».

Замок, палац і біднота

Перша письмова згадка про колишнє містечко датується 1440 роком. На основі архівних документів, які виявив Володимир Пшик, довідуємося, що власник Таданівського замку Матвій Гіщинський 1453 року утримував тут полонених в битві під Теребовлею татар. Є відомості, що в ті далекі часи тут був замок, однак до наших днів він не зберігся. Хоча шкода, адже з ним пов’язано багато героїчних моментів нашої історії.

Зокрема польський дослідник Ян Лешек Адамчик повідомляв про твердиню, що в 1621 р. місцева шляхта тут дала відсіч військам мурзи Кантемира і принагідно звільнила 2000 бранців. Власне відсіч татарам Таданський замок давав не раз.

Станом на 1540 рікТадані належали Яну Мєховському, а з 1549 року- Рафалу Хотецькому. 1563 року поселення отримало Магдебурзьке право і стало важливим центром Надбужанщини. Проте розквіт тривав не довго, тамтешні господарі економічними хистами не вирізнялися і через якихось два століття містечко до неможливості збідніло. 1757 року жителів Таданівчерез тотальну вбогість навіть звільнили від сплати податків.

Але, якби написали в підручниках радянської доби, поки трудовий народ бідував, пани-експлуататори жиріли. При чім доля правди тут була би безумовною. На початку XIX століття дідич Йозеф Бортманськийспорудив у Таданях палац. Згідно з описами і кадастровою картою 1845 року, це була споруда середніх розмірів, із колонадою та півкруглим великим залом, допоміжними господарськими та житловими приміщеннями.

За переказами під час спорудження палацового комплексу використовували матеріали залишків замку. За радянської влади палац майже повністю розібрали. Від маєтку збереглися лише господарський будинок, конюшня, а також трохи здичавілий парк розміром 3,7 гектара, який, втім, є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. У парку збереглася й одна з трьох головних родзинок села – неготична вежа з високим дахом і казковим флюгером. На флюгері дата “1908”, яка проясняє час побудови вежі і трохи розчаровує романтиків, котрим на початках може здатися, що вежа збереглася ще з часів давнього замку. Однак навіть попри свою «молодість» башта доволі оригінальна і симпатична.

Церква святого Миколи

Головними принадами села, попри мальовничу башту, є два чудових дерев’яних храми.

Церква святого Миколи стоїть біля центру села, на березі Західного Бугу. Храм збудовано у 1876році коштом добровільних пожертв парафіян. Про дану подію нагадує пам`ятна таблиця біля головних вхідних дверей церкви: “Во славу Божію і воспасеніє душ наших создано сей храм 1876 живописано же 1888”.Зважаючи на відносну молодість, храм, очевидно, стоїть на місці свого теж дерев’яного попередника.

Церква невеличка –  17 на 6 метрів. Тризрубна, оточена широким опасанням на дерев`яних стовпах. З північної сторони до вівтаря прибудована велика ризниця, а до бабинця – господарське приміщення. Головний вхід у церкву розташований з південної сторони і підкреслений двосхилим дахом. Стіни вертикально шальовані фарбованими дошками. Вікна обрамлені декоративними наличниками.

Три світлові восьмерики накриті шоломовими банями з ліхтарями і високими маківками. В інтер`єрі розташований різьблений і золочений іконостас 1878 року. На південь від церкви стоїть дерев`яна триярусна дзвіниця, накрита шатровим верхом. Цікаво, що навколо першого ярусу вона має опасання на стовпах, як і навколо церкви.

Найдавніший дерев’яний костел

Якщо головна українська святиня Таданів розташована на березі Західного Бугу, то головна святиня римо-католиків – над Горпинкою. Дехто з дослідників припускає, що орієнтовно на місці нинішнього костелу колись давно міг стояти і Таданівський замок.

Власне непримітний на перший погляд, невеличкий костельчик в історико-архітектурному контексті можна вважати головною родзинкою села. Якби це парадоксально не виглядало, але його збереженням треба завдячувати описаній вище бідосіТаданів, мешканці яких не мали коштів на зведення мурованого костелу, як це було у 99,9% інших галицьких сіл.

Як наслідок, у ХХІ столітті можемо гордитися, що саме на наших теренах збережено один з найдавніших дерев’яних костелів України, може й найдавніший.

Костел уТаданях унікальний для наших теренів навіть своєю назвою – “Відвідання Єлизавети Пресвятою Дівою Марією і св. Теклі”. Неофіційно ж котел величають Благовіщенським.

Храм був побудований 1734 року на місці попередника, який згорів у 1720-х роках. У 1838 році в храмі з’явилися розписи, частина з яких дійшла до наших днів.

Форми тридільного костелу, перекритого двосхилими дахами, виглядали б, напевно, досить сухо, якби всі лінії, запроектовані абсолютно прямими, такими й були. Але від віку костел набув певної, так би мовити, криволінійності, що, безперечно, надає йому неповторного шарму старовини, як і скуйовджений гонт на трикутних фронтонах.

Ззовні костел давно потьмянів від часу, зате всередині грає кольорами – попри всі випробування, у ньому на диво непогано зберігся темперний стінопис кінця XVIII ст. Основна кольорова гамма – сірий, охристо-червоний і золотистий по темно-синьому тлу. Зі стелі за вірянами стежить Всевидюче око, а янголи розтягують сувій з написом, що прославляє Святу Трійцю. На північній стіні – велике зображення Діви Марії.

Угорі на північній стіні нави добре збереглося зображення незвичного у наших краях чеського святого – Йоана Непомука. За життя він був священиком і сповідав дружину чеського короля Вацлава. Одного разу ревнивий і підозріливий король став вимагати виказати йому, у яких гріхах сповідалася королева. За відмову Йоан Непомук заплатив власним життям: його втопили у Влтаві. Але згодом тіло спливло, і над ним засяяли зорі…

Вівтарну частину від нави відділяє поперечна балка, що виконує конструктивну і декоративну функції водночас – з’єднує зруб і служить підніжжям для Розп’яття. На балці посеред напису “Ісус Назаретянин Цар Іудейський” вказано дату побудови костелу: “1734”.

Вельми цікавим менш є храмове зображення Матері Божої Непорочної, створене на основі медальйону, який випустили за згодою архієпископа Парижа у 1832 році на згадку видіння св. Катерини Лябур. Це один з перших в історії прикладів використання зображення медальйону, схваленого папою Левом ХІІІ лиле у 1894 році.

Доля костелу була складною, він ніколи не славився своїми багатствами, як і мешканці села. Проте храм, який уже був добряче ушкоджений сирістю, пережив дві світові війни. 30 червня 1944 року ксьондз  Ян Кутовський передав більшість літургійних речей до Успенського костелу Кам’янки-Бузької , ключі від храму залишив на зберігання пароху дернівської церкви, а сам  з найціннішими речами виїхав до Польщі.

За радянських часів храм використовували під колгоспну комору та під пункт переробки льону. Із 1992 року – це знову діючий римо-католицький костел. Утім, богослужіння в ньому проводять лише у великі свята – із Кам’янки-Бузької спеціально приїздить настоятель Успенського костелу.

Як добратись зі Львова

Автобусом

Їхати автобусом до Кам’янки-Бузької (автобуси відправляються з АС-2 на вул.Б.Хмельницького з інтервалом 15-20 хв), там пересісти на автобус в напрямку Тадані.

Автомобілем

Їхати автодорогою Львів-Луцьк до Кам’янки-Бузької, там звернути праворуч. Відстань – 45 км

На карті: