Та відчуйте, українці, нарешті, що це наша земля, - комбат УДА «Червень» (Фото)

12.07.2019 15:28   Джерело: Цензор.Нет
Опубліковано : Новини Львівщини

Комбат 8-го батальйону Української добровольчої армії Андрій Гергерт, позивний Червень, балотується в депутати Верховної ради від містечок Ходорів, Стрий, Моршин та Жидачів Львівської області, пише - Цензор.Нет.

Після першого нашого знайомства з комбатом 8-го батальйону Української добровольчої армії я написала репортаж, в якому цитувала те, що почула на базі під Маріуполем. Найцікавіші фрази були одночасно кумедними і несподіваними. Знайомлячи мене із своїми молодими бійцями, а в підрозділ до Червня йшли переважно зовсім юні і хлопці, і дівчата, комбат відразу відрекомендовував: «Ці двоє зустрічаються. Гарна пара. А оці двоє, що сидять по різні боки столу, невдовзі будуть парою». І пожартував: «Я відразу бачу, кого з ким поєднати. Можу бути свахою». Саме цю фразу я й винесла в заголовок репортажу. Після того, як вийшла стаття, Андрій на мене… образився. «Ну я ж серйозна людина! У мене бійці в підпорядкуванні, а ти все повернула на якісь любовні ігри. Ну хіба так можна?» - Червень наче не сварився, але й мої аргументи не сприймав. Та й вони проти слова діючого бійця здавалися непереконливими і пустими. З того часу ми з Андрієм зробили не одне інтерв’ю, записали розмови з його бійцями. Але, зізнаюся, моє перше враження не змінилося: комбат чуйно відноситься до своїх бійців, вникаючи у всі їх проблеми не тільки на війні, але й у цивільному житті. Він терпляче говорить по телефону з батьками молодих бійців, пояснюючи їм, чого не телефонує додому їх дитя, знає, коли у кого народжує дружина, хто посварився з рідними, а кого потрібно терміново відправити у відпустку. І так – його око налаштоване на те, щоб і далі парувати людей. Ну бачить він, хто кому подобається, і у кого з того щось вийде.

В його підрозділі з повагою відносяться до волонтерів – тому що без допомоги простих людей батальйон довго б не проіснував. І тепло, з великою шаною приймають артистів, які з великою радістю підтримують бійців. При першій нагоді до друга Червня в гості приїжджає народна артистка Ада Роговцева, разом з колегами показуючи уривки з вистав безпосередньо на сходинках корпусу на базі, чи на дорозі десь в Водяному під Маріуполем. Їй в такі моменти головне не декорації, а очі тих, хто тільки що повернувся з чергування чи бойового виходу, їх посмішки і цікавість. Неодноразово чуючи від Андрія, що він ніколи не був в театрі, і не бачив вистави цілком, Ада Миколаївна обурювалася: «Та коли ж ти вже, дитино, прийдеш до мене в театр?» Минулого року під час гастролей Роговцевої в Маріуполі це нарешті сталося. Андрій Гергерт дивився виставу «Соломон у спідниці» українською мовою на еврейську тему і залишився під враженням, пообіцявши при нагоді відвідати і інші вистави улюбленої артистки, вірної подруги підрозділу. «Андріє, чим би ти не займався, я тебе і підтримаю, і буду поряд, - завжди запевнює комбата Ада Роговцева. – Ти вже зробив для країни, як мало хто. Не зупиняйся, продовжуй свою справу скрізь».

Найщиріше і найчуйніше, що я бачила за ці роки досить регулярного спілкування з Червнем, це його турбота про тих своїх бійців, які несподівано захворіли. Важко або невиліковно. Він за них воює так само щиро і мужньо, як і за визволення нашої території. Онкологічна хвороба друга Душмана стала особистою трагедією Червня. Він шукав лікарів, методики, клініки, гроші, чіплявся за навіть примарну можливість полегшення його стану. Й дотепер тужить, що втратив надійного друга і вправного бійця. Після того заборонив сину Душмана залишатися в батальйоні, відправивши його до мами в Одесу. І при першій-ліпшій нагоді перевідує Жанну, підтримуючи її, не залишаючи одну.

На фото: Народний герой України Володимир Галаган, друг Душман, був правою рукою Андрія в батальйоні. Його втрату від важкої хвороби комбат сприйняв дуже болісно

Саме в лікарні у Душмана я познайомилася з волонтеркою Тетяною Черкашиною, яка активно допомагала бійцям 8-го батальйону. Звістка про її хворобу примусила добровольців тепер підтримувати і жінку. Особисто Андрій Гергерт знову ж таки робив все, що міг, для харків’янки. І в розмові зі мною зауважив, що, можливо, треба було наполягти на лікуванні за кордоном. Картає себе, що не був досить аргументованим. На днях Тетяна померла від важкої хвороби. Але я впевнена, що троє її дітей тепер повсякчас будуть під пильним поглядом Андрія.

Лікування друга Бористеня забирало багато сил і часу комбата, але він таки досягнув того, що боєць отримав необхідне лікування. У добровольця, який пішов на війну з Майдану, стрімко розвинулася хвороба нирок. Та ще й така, що без пересадки він би загинув. Комбат, знову ж таки, знайшов одну з найкращих на сьогодні закордонну клініку, відшукав потрібну суму грошей. І Бористеня вчасно прооперували. Він повернувся до активного життя. Правда, поки на фронт його не допускають.

Сам Андрій після декількох не дуже коректних ситуацій на фронті, заходився узаконювати свій підрозділ. Як відомо, на лінії вогню залишилася зовсім невелика кількість добровольчих підрозділів, які не підкорюються жодній державній установі. Вони роблять свою важливу роботу, але не отримують за це не статусів, ні пільг, ні виплат. Червень разом з іншими своїми побратимами намагається знайти підходящий варіант узаконення свого підрозділу. Це одне з питань, яке, власне, і примусило його зареєструватися кандидатом в народні депутати. Він балотується по місцю проживання. Округ включає в себе декілька містечок Львівської області: Стрий, Ходорів, Жидачів, Моршин…

- Я завжди розумів, що з владою не потрібно воювати, владою потрібно ставати і таким чином її змінювати. Політики так чи інакше вплинули на те, що в Україні почалася війна. Але крайні два роки, все, що відбувається навкруги, відбили у мене бажання зайнятися політикою. На перший план вийшла потреба допомогти друзям, побратимам, це забирало весь мій час. І сил бути агресивним, іти в політику не стало. З іншого боку сім’я, діти… Я їх втрачаю своєю неприсутністю. Рішення піти на ці вибори було не моїм. Мої хлопці сказали: «Комбате, сьогодні ми розуміємо, що це за війна. Вона зацементована, окреслена. Перспектив і просувань немає, ніхто цього не прагне, нас тепер політики максимально використовують в своїх ігрищах. Ми зрозуміли, що для нас депутатство у Верховній Раді - це можливість для добровольчих формувань захищатись та зміцнюватися».

- Спільна мова з командуванням, керівництвом генерального штабу у нас унікальна, максимальна, порозуміння між нами повноцінне. В збройних силах служать чудові хлопці. Але система не змінилася. Радянщина з армії не зникла. І якщо ми не будемо факторами, які можуть саме це змінити, нам немає що там робити. Армія нас розчинить, роздавить. Приклади добровольчих формувань, які туди увійшли, це підкреслюють. Їх немає вже, хлопці демотивовані. І той унікальних добровольчих рух: прийти на війну з голими руками, не отримуючи за це зарплатню, не сподіваючись на нагороди та визнання - втрачає свою історичну місію. Ми або впливаємо на процес, і є чинниками, якими можемо бути, наприклад, в силах спеціальних операцій, будучи на передовій. Таких унікальних бійців як Да Вінчі, Відмідь, Столяр, Ваха, Марадона, Іван, які набули унікальний досвід по ліквідації ворогів, не можна не поважати, не користуватися їх вміннями. Якщо цей досвід не буде використаний, нам всім немає сенсу співпрацювати з армією. Ми тоді знайдемо чим займатися.

- Прийшовши до влади, ти зможеш знайти форму для узаконення своїх хлопців, а також домогтися, щоб добровольці–іноземці мали автоматично отримувати громадянство України, особливо ті, хто отримали поранення…

Буду використовувати свою енергію, силу, можливості, аби набрати голоси для вирішення цих питань. Буду розмовляти з кожним з 226 чоловік з різних фракцій для того, щоб «Закон про добровольців» був проголосований. За п’ять років нікому з комбатів, які стали депутатами у 2014 році, це не вдалося.

Наш провідник Дмитро Ярош сказав: «Я 179 депутатів зібрав. Не знайшов розуміння лише у депутатів фракції Порошенка». За закон готові були віддати голоси навіть депутати фракції Ляшка, прости господи. Але велика президентська партія не надала свою підтримку. Я буду то робити, бо знаю, який тягар несуть командири на місцях, вирішуючи проблеми своїх бійців. Коли цим займаєшся, в меншій мірі починаєш думати про планування бойової операції і її реалізації, а більше зайнятий питаннями як нагодувати бійців, заплатити за світло, воду, обманути владу у разі поранення твого хлопця, доказуючи, що то боєць, а не цивільний. А те, що пов’язане з іноземцями-добровольцями – це просто безсовісно на сьогоднішній день не дати їм громадянство України. Вони втрачають своє здоров’я, відрізали все, що мали в своєму житті, не маючи змоги повернутися до родин, сімей. І сьогодні держава дає паспорт громадянина будь-кому, не даючи його тим, хто готовий віддати за неї своє життя. Це просто ницо. Не потрібно ніяких окремих законів, президент України робить це своїм указом. Допомогти вивчити йому, хто заслужив право мати громадянство – дуже просто. Я однозначно буду підіймати це питання. Тим більше, що ми вже стикнулися з такою проблемою при екстрадіювані в Росію нашого побратима Тимура Тумгоєва. Ми мали б показати приклад: їдьте до нас, патріоти України, ми вас захистимо. Боялися, що поїдуть кримінальні елементи? Так перевірка війною – найкраща. І тих, хто її пройшов, навіть не сотні, а лише десятки. І перевірити кожного не важко. Було б бажання і політична воля.

У мене унікальна ситуація. Я записував свій передвиборчий ролик в родовому будинку Степана Бандери, який знаходиться в місті Стрий. Це земля, по якій він ходив. Найбільший спротив радянщині на той час найбільш сконцентровано саме в моєму окрузі - Жидачівський, Ходорівський, Стрийський, Моршинський райони. Моя бабця, родом з Ходоріва, була вивезена за співпрацю з ОУН. І коли я до цих людей у цивільній одежі, кажу, що відхожу від війни, говорю про логічне продовження моєї власної війни у політиці, мені кажуть: "Андрію, а чого ти не в формі?" - «Та я ж відхожу». – «Та нє, друже. Ти той, хто ти є. Ми хочемо це бачити і чути». Тут війну відчувають і крізь себе пропускають більшість людей.

І у них, як і у мене, жорстке відчуття реваншу Медведчука, Шуфрича, Новінського. І в раді мають бути люди, які дадуть їм спротив. Бажання, щоб саме так і було, буквально агресує з жителів мого округу. Це дуже мене мотивує. Вони кажуть: «Андрій, йди, ти маєш це робити».

Не бачу, як вони ростуть. У мене четверо малюків. Найстаршій сім рочків, шість близнятам і три рочки сину. А я весь час в військових проблемах. І болісно реагую, коли вони мене не впізнають, не хочуть спілкуватися, тікають…

Я для себе вирішив – наступні п’ять років кладу на логічне завершення того, за що ми воювали, спробую реалізовувати наш потенціал через трибуну верховної ради. Цю можливість у нас намагаються зараз забрати. Основні кнопки викупляє Росія. Ми маємо показати їх місце, у них земля має під ногами горіти. Вийшов Медведчук із Верховної ради – і відразу в сміттєвому баці опинився. Тільки вийшов на трибуну – получив розуміння, хто він, де його місце. У них руки по лікоть в крові. Ми знаємо, хто написав цю війну: Портнов, Медведчук і Глазьєв. Хто, крім націоналістів, про це буде говорити? Крім людей, які відчувають біль своєї землі і втрату побратимів, хто ще може вигризати Україну?

Нас сьогодні об’єднала «Свобода». Ми всі тепер разом- ОУН, «Азов», «Правий сектор», Добровольча українська армія…

Я все для цього робив весь час. Знаю, що половина телефонної книги у Яроша, Білецького – номери загиблих. І якщо ти ховав своїх бійців, коли ти відчуваєш запах крові, він має нас переслідувати наступні п’ять років кожного дня. Вранці потрібно помолитися, згадати загиблих і – до праці. Мені регулярно телефонує дитинка мого загиблого бійця: «Я поступила… У мене день народження…» У нас сьогодні свято, що друг Джокер, родом з Ходорова, отримавши поранення в шию, порухав рукою. Для нас це надважливо. Це не відпускає, ми цим живем. І тепер цей запах крові потрібно максимально реалізувати політично і взяти відповідальність за країну. Вона належить нам.

Спочатку всі сподівалися, що хлопці все вирішать на Майдані, потім - на війні. Найпатріотичніші українці це і робили, гинули і гинуть за країну, а люди тут голосують за те, що їм каже телевізор. А подумати, хто вас захистить, коли всі такі загинуть, хто поведе в завтрашній день, хто стане на ваш захист? Ваші недолугі депутати на округах с жирними мордами, які понаїдали їх в бізнесі? Вони не мають навіть відчуття, що це їх земля. Лікуються за кордоном, дітей навчають за кордоном, відпочивають за кордоном. Та відчуйте, українці, нарешті, що це наша земля. Нам тут жити, не їм.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу lvnews.org.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Цензор.Нет
Загрузка...