У 117 окрузі змагається за крісло народного депутата один цікавий кандидат, який обіцяє, що буде надійним в часи нестабільності, оскільки сам є “компетентним патріотом”. Це — Тарас Стецьків. Народний депутат декількох скликань, саме той, який ще до своєї офіційної реєстрації виставив свої борди з епохальним гаслом “Верховна рада — не цирк і не естрада”, а сьогодні закликає обирати в непевні часи надійних — тобто його. Хто ж такий, наш Тарас Стецьків? І чи  є він тим надійним, якого треба обирати в непевні часи?

Історія запального практикуючого патріота і політика Тараса Стецьківа, це історія злетів і цинічних зрад людей і партій, які приводили його до влади. В непевні часи колишній комсомольський функціонер Тарас Стецьків завжди заробляв гроші і був зовсім ненадійним для виборців і ділових партнерів. І сьогодні — саме той непевний час, коли він мусить спробувати повернутися в політику, щоб знову заробляти на лобізмі, крім якого він більше нічого в житті робити не вміє. Найкраще він колекціонує партійні квитки провладних партій і просуває інтереси грошових мішків, під покровом пропагандистських гасел та з іміджем практикуючого патріота.

Тарас Стецьків вперше був обраний до парламенту від РУХу (було таке громадське об’єднання) в 1990 році і став одним із наймолодших облич Верховної ради УРСР першого демократичного скликання. Однак надій рухівців він не виправдав, адже в парламентській діяльності нічим не відзначився, крім декількох ультрапатріотичних заяв і підтримки Революції на граніті. Та ще й став ініціатором розвалу РУХу, і старі рухівці-дисиденти навіть назвали його “христопродавцем”. Після цього опинився у Партії демократичного відродження України. Замість колишніх дисидентів, із якими Стецьківу довелося працювати протягом попередніх двох років, тут уже були ближчі йому за духом люди: молоді-депутати, які згодом сформують коло так званих „професійних політиків” (себто тих, хто стабільно потрапляє в якісь ради і стабільно виконує роль лобіста) і „червоні” директори, які швидко відчули смак заробляння „зелених”.

У новій партії Тарас Стецьків знов стає непомітним: ні тобі виступів, які запам’яталися б, ані розроблених ним законопроектів. За неофіційною інформацією, він просто не мав на це часу, оскільки активно займався лобізмом. Тим більше, що його контакти у всіх парламентських угрупованнях зростали, як на дріжджах. І тут приходить 1993 рік, коли він разом з одіозним Д. Табачніком стає радником тодішнього прем’єр-міністра Л.Кучми.  А вже у 1994 році Т. Стецьків знову стає народним депутатом, використовуючи чорні піар-технології проти своїх колишніх соратників-дисидентів, а також підкуп виборців.

Друга каденція була найсмачнішим часом Тараса Стецьківа. Його патрон Кучма стає Президентом України, і лобістський талант  Стецьківа розцвітає та примножує його статки. Знайомство з двома людьми у Львові дало добрий комерційний ефект. Людьми цими були голова представництва Фонду держмайна у Львівській області Богдан Буца і молодий та маловідомий, але дуже підприємливий чоловік Андрій Садовий (з ним Стецьків познайомився ще 1991 року, а згодом разом з ним став співзасновником радіо „Люкс”). Саме ідея Андрія Садового, підтримка Богдана Буци разом з грошима Стецьківа та ще й під „патронатом” Кучми дали можливість прокрутити „аферу століття” у Львові - фонд „Галицькі інвестиції”. Так Стецьків отримав частки в кількох підприємствах, приватизованих за допомогою ваучерів „Галицьких інвестицій”, зокрема, Стрийських маслозаводу та заводу бетонних виробів, а також Радехівського цукрового заводу.

Одночасно він знову змінює партію, і отримує посаду голови ЛОО НДП – за протекцією Кучми. Безтурботно використовуючи всі переваги провладної партії Тарас Стецьків доживає до 1998 року, коли програє мажоритарку, але стає нардепом за списками НДП ( тоді закон дозволяв одночасно йти по мажоритарці і у списках). Проте традиційно, вже після входження в парламент, змінює партію, яка його зробила нардепом, і переходить у ПРП Пинзеника. Втративши підтримку й довіру Кучми, Стецьків втрачає також довіру Садового. І не дивно, адже під час виборів міського голови, він формально підтримує Садового, офіційно - за Куйбіду, а неформально веде до влади Буняка, який всього лиш тривалий час фінансував офіс Стецьківа на Кривій Липі.

Поміж цим Стецьків ще раз спробував звалити свого колишнього патрона Кучму (під час акцій “Україна проти Кучми” 2000-2001), але не вдалося. Зате сам Стецьків, цей прагматик і конформіст від природи, здобуває неприродню для нього славу „революціонера”. Саме на відгомоні цієї слави, грамотно продуманих технологіях і підтримці „Нашої України” він знову стає народним депутатом, але вже у Франківському окрузі. Потім знову слава помаранчевого революціонера, співпраця з “Порою” хрестоматійно одіозного Каськіва, директорство в НТКУ і ганебне звільнення після страйку журналістів. І слава найменш ефективного народного депутата з Львівщини у 2012 році.

І от, Тарас Стецьків, який заради продовження лобістської кар’єри перескакував із партії в партію, зраджував друзів, очолював революції, стає політичним експертом під час президентських виборів 2019 року. Поки високими були рейтинги Порошенка, підтримує його, а коли рейтинги почали знижуватися, різко починає активно агітувати за А. Гриценка і критикувати Порошенка. І чого такі різкі зміни? Тому що Гриценко обіцяє місце в списку? Але, як завжди, зрадникам не довіряють ніде, тому Стецьків отримує лише довідку про висунення його від “Громадянської позиції” на мажоритарному 117 окрузі і абонемент на агітацію біля Гриценкових наметів.