20 грудня (8 грудня за юліанським календарем) 1868 року у Львові українська культурна інтелігенція заснувала товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка — одну з найвпливовіших громадських організацій в історії України. Саме вона стала фундаментом масового національного пробудження українців у Галичині та далеко за її межами.
Про передумови створення «Просвіти», день її заснування, масштаби діяльності, суперечності й критику організації докладно пише видання «Еспресо.Захід».
Перегляньте також:
- У Львові презентували унікальну грамоту воєводи Блотишевського, якій понад 650 років
- Ці вбивства вчинили носії російської мови у Львові
Передумови виникнення і масштаби діяльності
Передумовою створення «Просвіти» на Галичині став народовецький рух, що розвинувся після революцій 1848 року в Австро-Угорській імперії — так званої «весни народів». Саме тоді українці отримали обмежені політичні свободи, які дозволили розгортати громадське та культурне життя.
Водночас українське середовище перебувало під тиском антиукраїнських течій, зокрема полонізаційних та москвофільських. Література українською мовою залишалася доступною переважно для гімназистів і вузького кола інтелігенції. Для селянства ж державної програми народної освіти фактично не існувало.
Відповіддю на цю проблему і стало товариство «Просвіта», яке визначило своєю головною метою поширення знань серед народу рідною мовою. За перші 60 років діяльності організація видала понад тисячу назв книжок — від підручників і брошур до художніх творів.
Масштаби роботи вражали:
- у 1936 році діяло понад 80 філій,
- більше 3 тисяч читалень і бібліотек,
- «Просвіта» працювала навіть на території Зеленого Клину.
Окрім книговидання, товариство створювало музеї, кінотеатри, організувало понад тисячу хорів, близько двох тисяч театральних гуртків і сотні осередків самоосвіти.
Як і коли заснували «Просвіту»
Підготовка до створення товариства розпочалася навесні 1868 року. Для розробки статуту сформували спеціальний комітет з представників академічної молоді та освітян. Серед них — Корнило Сушкевич, Михайло Коссак, Павлин Свєнціцький та інші.
2 вересня 1868 року Міністерство освіти Австро-Угорщини офіційно дозволило створення товариства, після чого у Львові скликали перші загальні збори. Їх організацію очолив професор Академічної гімназії Анатоль Вахнянин.
Збори відбулися 8 (20) грудня 1868 року, у день католицького свята Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, коли державні установи не працювали. Організатори сподівалися на приїзд учасників з усієї Галичини, але фактично на зібранні були майже винятково львів’яни — окрім отця Йосипа Заячківського з Лоп’янок.
Про мету діяльності товариства тоді говорив студент Андрій Січинський, наголошуючи, що саме народні маси є основою нації та мають усвідомити власну гідність і роль у національному житті.
Головою «Просвіти» обрали Анатоля Вахнянина, а до керівного органу — виділу — увійшли Олександр Огоновський, Корнило Сушкевич, Олександр Борковський, Михайло Коссак. Вони визначили ключові напрями роботи: бібліотеки, читальні, курси для неписьменних, творчі вечори, а також позичкові каси та господарські спілки.
Членські внески і доступність
На початковому етапі вступний внесок становив 4 крони, а щомісячний — 1 крону. Для розуміння масштабів: вівця тоді коштувала близько 2 крон. Згодом внески зменшили, щоб залучити більше членів із селянства.
Іван Франко і складні стосунки з «Просвітою»
Взаємини Івана Франка з товариством були суперечливими. Як зазначає видання «Локальна історія», письменника неодноразово не приймали або виключали з організації через його політичні погляди, повертаючи членські внески. Водночас «Просвіта» охоче друкувала його твори, але не допускала до керівництва.
Франко різко критикував товариство за формалізм, декларативність і відірваність від простого люду. Він послідовно відстоював фонетичний правопис, якого «Просвіта» тривалий час остерігалася, і демонстративно виступав у вишиванці, тоді як частина діячів надавала перевагу «панському» стилю.
Лише у 1908 році, під час святкування 40-річчя творчої діяльності Франка, його визнали Почесним членом «Просвіти» — «за визначні заслуги коло добра нашого народа».
Критика просвітянського руху
Попри величезний вплив «Просвіти» на формування української ідентичності, діяльність організації не була позбавлена проблем. У 1920–1930-х роках лунала критика щодо низького рівня організації сільських читалень.
Секретар бібліографічної комісії НТШ Іван Калинович на сторінках видання «Знання — то сила» писав про формалізм, безсистемність роботи та зловживання гучними, але порожніми промовами. За його словами, життя багатьох читалень зводилося до безпланового читання часописів і застарілих брошур, а бібліотеки нагадували «старе книжкове лахміття».
Ця критика, однак, не перекреслює головного: саме «Просвіта» створила масову інфраструктуру української освіти та стала школою національної свідомості для мільйонів людей.
Історичне значення
За понад півтора століття існування «Просвіта» стала не просто культурною організацією, а символом українського самоствердження. Її діяльність довела: нація починається з освіти, мови й усвідомлення власної гідності — і ця ідея залишається актуальною й сьогодні.
