Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії та його дзвіницю – пам’ятки архітектури  XVIII—XIX століть – безперечно можна вважати окрасою містечка Винники, розташованого неподалік Львова.

Витоки винниківського костелу пов’язують із культом Матері Божої Винницької (Винниківської). Винниківська ікона («образ») Божої Матері є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Пйотра Красного, ще перед урочистою коронацією у 1717 році образу Белзької Богоматері, більш відомого нині, як Ченстоховський, пише - «КРАЙ».

1736 року в хроніці львівських вірменських бенедиктинок було записано буквально наступне: «У Винниках, миля від Львова, образ Пречистої Діви Марії Ченстоховської кривавими слізьми плакав; після цього архієпископ Миколай Вижицький з каноніками засідав і визнав те за річ правдиву». Тодішня власниця міста Маріанна Потоцька з Тарлів наказала перенести ікону до свого палацу, однак допускала до неї усіх вірних. Великий наплив прочан до ікони, розголос про чудодійну силу якої швидко розійшовся Галичиною, спонукав до побудови у Винниках більшого костелу. У 1738 році Маріанна Потоцька стала його фундаторкою, а її почин підхопили інші заможні міщани.

Будівництво костелу почалося того ж року під орудою чи не найвідомішого архітектора того часу Бернарда Меретина і тривало до 1766-го. Щодо Меретина, то у нього через будівництво костелу виник конфлікт із місцевим цехом будівничих, які фактично повважали, що знаменитий «зайда» відбирає у них хліб.

Цікаво, що вже в процесі будівництва знайшовся ще один гоноровий меценат. Значну частину коштів для будівництва костелу, купівлі необхідних культових речей надали працівники місцевої тютюнової мануфактури. У 1781 році їхнім коштом, зокрема, було встановлено головний вівтар, дещо пізніше – амвон. А перед тим, 1766 року, відбулося урочисте перенесення чудотворної ікони Матері Божої Винниківської у костел. Тоді ж за сприяння львівського латинського архієпископа Вацлава Героніма Сераковського у Винниках створнили парафію, якою довший час опікувалися отці-піари.

За планувальною структурою костел – прямокутний у плані, однонавний. Упродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу — малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів і амвону. Розписи костелу виконанні не пізніше як 1758 року.Стіни були декоровані іонійськими пілястрами.

У костелі є цікава епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморія Августа III, короля польського і електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778 р». Натомість дослідники марно намагалися відшукати поховання фундаторки костелу. Припускають, що Маріанна Потоцька могла померти у 1745 році, однак ані точніша дата, ані місце її останнього спочинку – невідомі, не в останню чергу тому, що Маріанна не залишила по собі дітей.

Фахівці звертають увагу, що в архітектурі костелу є багато елементів, схожих на мотиви творців так званого радикального чеського бароко першої половини XVIII століття, зокрема, Кристофа і Кіліяна Ігнація Дінтцгоферів. Багатьом винниківський храм нагадує костел Різдва Господнього на Градчанах у Празі, збудований архітекторами Кіліяном Іґнацієм Дінтцгофером і Йоганом Ґеорґом Ахбауером-старшим. Водночас схема фасаду костелу дуже близька до композиції фронтальних сторін костелу в Годовиці, ще одного творіння Меретина.

Головний вівтар костелу (1781 р.) належав до групи неархітектонічних композицій різьбярсько-малярських, що наслідували оформлення презбітерію того ж таки годовицького костелу. На жаль, прізвище автора різьби у Винниках залишається невідомим.

Слід відзначити, що спорудження костелу прийшлося на не надто зручні часи – австрійська влада, як відомо, не особливо толерувала розповсюдження культових споруд. То ж уже 1785 року з винниківського храму було реквізовано золоті та срібні прикраси чудотворного образу, які невдовзі були замінені позолоченими та посрібненими дерев’яними.

У 1795 році костел був покритий гонтом, його фасади помальовані на червоно, вежка на сигнатурці була в незадовільному стані, в костелі було багато позолочених речей ритуального вжитку, велика кількість ікон, різьблення.

На початку XIX століття.було прибудовано притвір, який реконструювали у 1889-му.  Після закінчення ремонту відбулося освячення (консекрація) костелу під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії. А вже у 1912 році знову було. проведений ґрунтовний ремонт храму. Власне до цього часу  належить існуючий розпис костелу, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII століття. Враховуючи частоту ремонтів, можна зробити висновок, що міщани щиро дбали за свою святиню, оберігаючи її від найменших руйнувань.

Після Другої світової війни адміністратором парафії був Альбін Мидляж, а останнім ксьондзом тієї епохи став Владислав Пельц, який покинув парафію 8 травня 1946 року і виїхав до Польщі. Перед від’їздом ключі від храму та ікону Матері Божої ВинниківськоїПельц віддав греко-католицькому пароху отцю Поточняку. Натомість хоругви, чаші, хідники та інші храмові речі перевезли до парафіяльного костелу польського Ланьцута.  Ще частину речей і метричні книги відправили до костелу у Вінові.

У радянські часи костел використовували в якості складу, однак, на щастя, він не зазнав незворотніх ушкоджень. Римо-католицьку парафію у Винниках було відновлено у 1992 році. А вже у березні наступного року, після відновлення і освячення, костел знову відкрив двері для віруючих.

Адреса: м. Винники, вул. Львівська, 8

На карті: