У Львові налічується чимало споруд, зроблених по лекалах кращих зразків світової архітектури. Однієї з таких будівель є костел Стрітення Господнього, споруджений у другій половині XVII століття для чернечого ордену кармеліток босих за зразком римського храму Святої Сусанни, пише - «КРАЙ».

Фундації Собеських: від батька до сина

Історія кармеліток босих у Львові розпочинається у 1641 році, коли воєвода руський та белзький, батько майбутнього польського короля Яна ІІІ, Якуб Собеcький та його дружина Теофілія з Даниловичів передали провінціалові ордену кармелітів босих отцеві Феліціянові тридцять тисяч золотих та свій маєток на підгір’ї Замкової гори для спорудження на його місці монастиря для жіночої гілки ордену. Вочевидь, місце для зведення обителі було вибрано не випадково:  за кілька сот метрів звідси повним ходом уже йшла будова чоловічого монастиря кармелітів босих.

Фундаційну грамоту підтвердив своєю буллою папа Урбан VІІІ і уже наступного року тут було зведено тимчасовий дерев’яний костел з дзвіницею, а під монастирські келії пристосовано колишні садибні будівлі. Відтак уже в 1642 році тут поселилися черниці-кармелітки на чолі з ігуменею Мар’яною Мархоцькою, відомою також як мати Тереза.

Монахині недовго вдовольнялися дерев’яним костельчиком і уже того ж 1642 року замовили проект мурованого храму – і не в кого-небудь, а в надворного архітектора короля Владислава IV італійця Джованні Баттисти Джизлені. Той обрав зразком для фасаду нового костелу храм Санта Сусанна у Римі, споруджений архітектором Карло Мадерно у 1603 році. Що цікаво, саме цей римський храм дослідниками архітектури вважається однією з перших сакральнихї будівель у стилі бароко.

Будівництво львівського костелу розпочалося у 1644 році і, як нерідко водилося у ті часи, розтягнулося на довгі роки. Цьому чимало посприяли й буремні події, які раз за разом стрясали Річ Посполиту у XVII столітті. Зокрема, козацька війна під проводом Богдана Хмельницького, під час якої кармелітки двічі – у 1648 та 1655 роках – залишали свою обитель, рятуючись втечею до Кракова та Варшави. Ще раз довелося накивати п’ятами у 1673 році, цього разу внаслідок загрози турецького нападу – і лише десятиліттям згодом, після поразки турків у битві Віднем, черниці остаточно повернулися до Львова.

Відтак будівництво храму тривало без особливого поспіху, завмираючи на довгі роки і ненадовго відновлюючись у мирні періоди завдяки допомозі меценатів. У різні часи роботами керували різні архітектори. Так, відомо, що у 1660-х роках будівничим храму був Ян Годний, а у 1683 році естафету перейняв Томаш Дубінський.  При ньому було нарешті завершено оздоблення фасаду костелу, який прикрасили фігури святого Йосифа з Ісусом-дитятком і святої Терези Авільської, декоративні вази та мармуровий картуш на фронтоні з гербами родів фундаторів храму – Собеських і Даниловичів.

Будівництво було остаточно закінчене у 1692 році, майже через півстоліття після початку робіт, завдяки щедрій фундації короля Яна III Собеського, який таким чином вирішив завершити справу своїх батьків. Король особисто прибув на освячення костел, який отримав присвяту Матері Божій з Лорето. Нинішню назву він отримав лише через півтори століття.

Шедевр у стилі бароко

Костел Стрітення Господнього є одним з найкращих зразків стилю бароко у Львові. Це однонава базиліка з трансептом, споруджена з цегли та тесаного каменю. В  плані храм має форму латинського хреста, орієнтованого по осі захід-схід. На перетині трансепта з навою над дахів кою височить невеликий купол, увінчаний сигнатуркою з хрестом.

Фасад храму розділений на два яруси карнизом, фризом і архітравом. В нішах першого ярусу встановлено декоративні вази, а на другому — скульптурні постаті святих Йосифа і Терези, виконані у 1688 році Андреасом Шванером, придворним скульптором Яна ІІІ. Портал фланкований двома колонами, що підтримують фриз із тригліфами і трикутний фронтон. Верхній ярус розчленований чотирма пілястрами, фланкований кам’яними волютами і завершений трикутним тимпаном із хрестом. Тимпан увінчує картуш з подвійним гербом: «Яніна» – родини Собеських та «Сас» – родини Даниловичів. Герби колись були позолоченими, як і напис таблиці над порталом.

Внутрішній простір костелу розділений стовпами та подвоєними пілястрами. У бічних стінах нави розміщені великі ніші, замкнуті напівкруглими аркадами з профільованими архівольтами та закріплені на ділянках профільованого карнизу. Об’ємні панелі над аркадами сягають антаблементу. У товщі стіни притвору розміщені сходи, які ведуть на хори.

Крила трансепта перекрите одним хрестовим склепінням. Пресвітерій прямокутний в плані, вужчий від нави, піднятий відносно неї на одну сходинку, перекритий одним пряслом хрестового склепіння. Зліва від пресвітерія прибудовано захристя, а справа – каплиця, вхід до якої влаштовано з трансепта. Каплиця перекрита п’ятьма пряслами хрестових склепінь. З обох боків у каплиці під самими склепіннями прорізано по 3 вікна. В каплиці встановлено вівтар Матері Божої Неустанної помочі. Внутрішні розписи каплиці виконано Яном Генриком Розеном і його учнем Казимиром Смучаком. У 1976 році було проведено реставрацію цих фресок.

З півдня та сходу до храму примикають монастирські приміщення, які мають власне невеличке внутрішнє подвір’я.

Новітні часи: руйнації та відновлення

Нове XVIII сторіччя знову принесло монастирю кармеліток босих військові катаклізми. У 1704 році, лише за дванадцять років після урочистого відкриття храму, обитель зазнала облоги війська шведського короля Карла ХІІ. Після недовгого спротиву кляштор таки змушений був піддатися шведам і став одним з плацдармів їхньої облоги Львова. Слід відзначити, що особливих руйнувань храм при цьому не зазнав.

Значно більше шкоди завдала йому австрійська церковна реформа імператора Йосифа, під час якої у 1782 році орден кармеліток босих було скасовано. Монастир передали францисканцям, а костел взагалі перетворили на склад військової амуніції. Вояки поміж іншим знищили розписи та інше оздоблення храму.

Через десять років у монастирі розмістили римо-католицьку духовну семінарію, втім на долю костелу це ніяк не вплинуло. Натомість на храм чекало нове лихо – наприкінці століття у ньому спалахнула пожежа, яка знищила автентичний інтер’єр, після чого костел довгі роки стояв занедбаним.

Так тривало до 1840 року, коли поруч розпочалося будівництво палацу римо-католицьких архієпископів. На прохання тодішнього львівського архієпископа Франтішека Піштека, влада повернула костел римо-католицькій церкві. У храмі було проведено реставраційні роботи, які завершилися у 1842-му.  Костел наново освятили на честь Матері Божої Громничої (Стрітення Господнього). Інтер’єр відновленої святиніприкрасили трьома новими вівтарями з іконами авторства Алоїза Рейхана. Тоді ж при костелі було відкрито каплицю для вихованців сусідньої семінарії.

Франтішека Піштека у подяку за повернення храму було пізніше поховано в його крипті. Поруч покоївся прах ще двох львівських римо-католицьких архієпископів – Лукаша Баранецького і Францішека Ксаверія Вешхлейського.

Оновлення храму тривало й у першій пловинні ХХ століття. Зокрема, у 1916 та 1925 роках видатний львівський  скульптор Петро Війтович виконав два бічні вівтарі костелу. Натомість вівтарі, що розташовані в семінарійній каплиці, створив Ян Войтович. А під час ремонтних робіт 1929-1931 років встановили новий алебастровий головний вівтар, виконаний на фабриці алебастрових виробів у Журавно за проектом Юзефа Шостакевича. Тоді ж  стіни захристії розписав знаний художник Ян Генрик Розен.

У 1927 році в костелі Стрітення Господнього сталася знаменна подія – к оронування ікони Матері Божої Неустанної Помочі. Задля цього була привезена з Риму корона, освяченр папою Левом XIII. Після Другої світової війни її вивезли до Кракова.

Столітній ідилічний період в історії храму обірвався з приходом радянської влади. І якщо «перші совіти» були ще відносно ліберальними, реквізувавши лише частину монастирських приміщень, які передали Львівському державному медичному інститутові, то повоєннй час приніс набагато жорсткіші рішення. Костел і монастир закрили, а споруди віддали в користування військових.

З 1976 року тут розмістився Львівський обласний Центр якості, метрології та стандартизації.  Колишній костел було переоблаштовано під експозиційний центр. У ході цих робіт з костелу було прибрано усі культові предмети, частину скульптур передано до музею «Олеський замок», окремі предмети – до Львівського музею історії релігії. Із крипт забрали труни з прахом латинських архієпископів.

У 1998 році храм було повернуто віруючим – громаді Української греко-католицької церкви. Дещо пізніше свої богослужіння тут почали проводити і римо-католики, а в 2009 році їм була передана колишня семінарська каплиця при храмі. На жаль, в останні роки спільне користування храмом призвело конфлікту, що триває й досі.

Адреса: вул. Винниченка, 30