У грудні 1920 року Раднарком УРСР ухвалив постанову «Про облік музичних інструментів» — один із нормативних актів, за якими переслідували кобзарів.

Цей нормативний акт розглядався як репресивний метод проти художніх цінностей та культурного значення кобзарських інтструментів. Газети радянського часу глумилися над кобзою, нав'язуючи українському народові звичну для російських гармошку.

18 грудня 1920 р. Раднарком УСРР ухвалив постанову «Про облік та розподіл музичних інструментів» — один із нормативних актів, за яким у кобзарів, лірників і бандуристів конфісковували їхні музичні інструменти та передавали їх до радянських закладів освіти. Для боротьби з кобзарями більшовики також видали укази «Про затвердження репертуару в установах НКО» (народного комісаріату освіти), «Положення про індивідуальну та колективну музико-виконавської діяльності».
Переслідували кобзарів і газети.

Наприклад, письменник Юрій Смолич – діяч Української Народної Республіки став активним агентом НКВС (нік «Стріла»).

Він писав: «Кобза приховує повну небезпеку, бо надто міцно зв’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорозької. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів»

Отак убивствами сліпих співців під гармошки, блямовні частушки більшовики виконали заклики “зупинити закобзарення України”, “вибивати колом закобзарену психiку народу”. Ніхто вже не згадував, що у козаків однаково шанували кобзаря й гетьмана; що сорокап’ятиструнна бандура вражала «скрипковим звучанням», що бандурист був володарем духу в Україні! 

Усі незареєстровані інструменти піддавалися конфіскації, а власники повинні були постати перед судом. Українців, які надавали перевагу бандурі, лірі та кобзі, називали націоналастіми та ворогами пролетаріату. Серед кобзарів найбільше було незрячих музикантів, які заробляли на життя грою на українських музичних інструментах.

Про них складено чимало легенд.