Неріздвяні роздуми
Опубліковано : Іванна Капустянська
Якщо подивитися на українського солдата з точки зору християнина.
Календарні дискусії, які останні кілька років просто бурлили в українських мережах, стали якимись нецікавими. Дріб’язковими на фоні тих епічних подій, що розгортаються на фронті. А темпи, з якими українські церкви реагують на об’єктивні календарні зміни в суспільстві – це взагалі окрема печаль. Поки ієрархи думатимуть над пропозиціями, паства буде залишена наодинці зі своїми вподобаннями, і не на один рік. Переживаючи за міфічну «єдність зі східними братами», дійшли до повної атомізації всередині своїх спільнот, - йдеться у матеріалі iq.net.ua.
Тим часом позитив, як завжди, присутній там, де відсутні впливи офіційних осіб. Українці цього Різдва як ніколи ідентифікують себе з тими, хто допомагає Святому Сімейству тікати від Ірода. І це чудово. Тим часом як росіяни продовжують «спокутувати гріхи перед батьківщиною», ідучи з тюрми на фронт. І це теж прекрасно, бо зразу показує, хто є хто і в що вірить. Українці в Бога, росіяни – в державу.
Рятує українські церкви наявність альтернативи в особі УПЦ МП. Адже представники Московського патріархату поставили настільки «високу планку», що священнослужителям інших конфесій не треба докладати багато зусиль, щоб вважатися хорошими. Не застали з хористом, не алкоголік, не колаборант? І слава Богу, молодець.
Але «в довгу» так не працює, ми не на виборах, тому це не той випадок, щоб «розбиратися в сортах». Українці не дарма так гостро реагують на всі висловлювання папи римського Франциска. Дух часу вимагає слідувати принаймні тій Книзі, по якій проповідують. Зокрема «Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого». Тобто нема місця для «не все так однозначно», для «далекоглядності», «компромісу» чи «майбутньому діалогу». Всім нам, і духовенству в тому числі, не завадить подивитися на ситуацію з точки зору грішника, а не фарисея. Бо ж написано «Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст...»
Бо ж якщо подивитися на українського солдата з точки зору християнина (а ми тут майже всі такі, особливо на Паску чи Празник), то неможливо не побачити Людину, яка взяла свій хрест і віддала себе в жертву. Саме так. Чи була ця жертва ціною життя, чи здоров'я, чи часу, чи психіки - не суть важливо. Головне що вона, ця жертва, була.
І навіть більше. Солдат, на відміну від Спасителя, не знає, що на нього чекає в майбутньому. І він часто є далеко не безгрішним – а це вже випробування для оточуючих, щоб сприйняти його таким.
Отже, ми дивимось на когось, хто собою викупляє гріхи нашого суспільства. Корупцію, кумівство, неефективність – все, що послабило наше суспільство настільки, що воно виглядало легкою здобиччю для ворога. І в цій ситуації маємо вибрати власну модель поведінки стосовно того, хто викупляє наші колективні гріхи.
Ці моделі можуть бути різними. Розбійник на хресті справа чи зліва? Чи може Симон, який допомагав нести хрест? Чи Вероніка, яка витерла обличчя? Або легіонери, які розіграли одяг страченого в кості? Чи Лонгин, який списом припинив муки? Чи все-таки Пилат, який вмиває руки? Ну бо ми люди маленькі, від нас нічого не залежить.
Є така версія, що майже кожне покоління кожної спільноти переживає свій власний Армагеддон. Кінець свого світу. І в його процесі людина вибирає, яку сторону обрати. Якщо це правда, то ми якраз в цій точці. Бо біблійні сюжети та ідеї актуальні як ніколи. І хотілося б, щоб церкви не просто засуджували чи підбадьорювали, але й трактували та пояснювали. Наприклад про «лепту» як мірило жертовності, коли «багато» - це поняття дуже відносне. І не завжди видима, приваблива сторона є стороною кращою. Або не зайвим би було якесь роз’яснення стосовно “справедливості”. Бо люди її шукатимуть, і бажано знову не передати естафету комуністам, хоча тепер вони називатимуться по іншому.
І припинити нарешті оце хитре маніпулювання про «кожен на своєму фронті». Тому що не кожен. І тил – не фронт. Але людиною залишитися можна і треба.
А дата святкування Різдва – так, це важливо. Було. До війни.
Автор: НАЗАР КІСЬ, iq.net.ua
Джерело: йд