У березні 2022 року РФ обстріляла Яворівський полігон - 61 людина загинула, 160 дістали поранень. У передачі росіянам мапи полігона з позначенням місць зосередження військових обвинувачують львів'янина.

Про це пише "DW".

На лаві підсудних - худорлявий чоловік похилого віку. Це 72-річний Олександр Косторний - колись майор КДБ, а нині, як він каже, "громадський діяч". Косторний брав активну участь у роботі російського культурного центру, що діяв у Львові від початку 1990-х до 2017 року. Кілька разів балотувався до Верховної Ради, зокрема від забороненої у 2015 році Комуністичної партії України.

Влітку 2022 року Служба безпеки України затримала Косторного та інкримінувала йому державну зраду. За версією слідства, чоловік у березні передав росіянам мапу Яворівського військового полігону, що на Львівщині, з позначенням місць зосередження військових - саме по ним 13 березня вдарили російські ракети. На час слідства суд ухвалив тримати Косторного під вартою -  якраз на цьому наполягав прокурор, аргументуючи "проросійською позицією" підозрюваного і можливістю його переховування у Росії. Косторний свою провину заперечував.

Восени цю справу передали до Галицького районного суду, однак понад три місяці він не міг взятися за її розгляд по суті - то через повітряні тривоги, то через розгляд клопотань захисника Ярослава Гандзюлевича, який заявляв про незаконність розслідування. Зрештою, відхиливши усі звернення адвоката, суддя Віктор Романюк призначив справу до розгляду 25 січня - у цей день прокурор оголосить обвинувальний акт. У подальшому суд має дослідити докази і допитати Косторного. Якщо його вина буде доведена, чоловік дістане покарання від 12 до 15 років позбавлення волі.

Фото Hanna Sokolova/DW

Кістки у пластикових мішках

"Скільки років йому дали?" - розгублено питає жінка похилого віку, виходячи із суду після підготовчого засідання. Вона не пропускає жодного зі слухань і щоразу сподівається почути вирок. Так само послідовно вона відвідує слідчого - з надією, що одне з неопізнаних тіл, знайдених на Яворівському полігоні після ракетної атаки 13 березня, належить її синові - 52-річному Романові Пьюрику. 

У 2014-му він пішов добровольцем в АТО, за півтора року дістав травму, внаслідок якої частково втратив зір, і повернувся додому. Наприкінці лютого минулого року, після початку повномасштабної війни, чоловік знову пішов служити. "Казав: хочу москаля забити, помститися за те, що він мені зробив", - згадує мати Романа.

Востаннє Марія говорила з сином 11 березня - він тренувався на Яворівському полігоні. "Казав, що у нього все добре, і просив не перейматися. Фотографію прислав", - жінка квапливо дістає зі сумки роздрукований знімок. На ньому - усміхнений чоловік у військовій формі з автоматом.

Зранку 13 березня Росія випустила по полігону 30 ракет, вісім з яких влучили у казарми, де спали військові та щойно мобілізовані. Дані про кількість загиблих зростали щогодини, їхнє число сягнуло 61, ще 160 людей дістали поранення. Водночас багато осіб досі вважаються зниклими безвісти - адже їхні тіла згоріли і їх неможливо впізнати. "Два пластикові мішки кісток", - приречено каже Марія і пояснює, що це єдине, що знайшли на місці казарми, де міг бути її син. Щоб ідентифікувати рештки та поховати їх, Марія здала зразки для ДНК-експертизи - однак і це не дало результату.

"Я мушу добитися свого", - зітхає жінка. Вона має на увазі не лише поховання сина, а й вирок для Косторного. У суді Марія уважно вдивляється в його обличчя. Хоча чоловіка називають відомим у Львові "громадським діячем", жінка нічого про нього не знає.

Інформація підривного характеру

"Проросійськи налаштований, - так характеризує Косторного прокурор Андрій Никеруй у розмові з DW. - Ще з 2014 року він брав участь у різного роду акціях і заходах проросійського спрямування, був учасником і керівником кількох організацій із підтримки російської громади на території Львівської області".

Як стверджує обвинувачення, на початку повномасштабного вторгнення із Косторним зв'язалися двоє його знайомих громадян Росії. В обвинувальному акті, з яким ознайомилася DW, вказані їхні імена: Юрій Водолазький - працівник ФСБ та Олександр Свістунов - львівський бізнесмен і проросійський політик, засновник місцевого російського культурного центру, у роботі якого брав активну участь Косторний. Після анексії Криму Свістунов перебрався на півострів, де отримав російське громадянство і продовжив свою "політичну кар'єру".

Обидва чоловіки попросили Косторного зібрати для них інформацію про пересування українських військових, розташування їхньої зброї та техніки, а також критичної інфраструктури, стверджує обвинувачення. Косторний мав фото мапи мисливсько-рибальського господарства "Старичі", на території якого розташований Яворівський полігон, він додав на нього свої позначки - де саме перебувають військові та розташована техніка, і на початку березня надіслав це Водолазькому та Свістунову через месенджер.

"Ця мапа є у відкритому доступі. Але коли на ній позначають конкретне місце - це вже, напевно, інформація, яка може нести в собі підривний характер. Це дає можливість скоригувати вогонь, - пояснює прокурор. - А обстріли були здійснені саме по цих позначках за тиждень".

Крім цього, як встановило слідство, Косторний написав Водолазькому, у якій львівській школі розмістили іноземців, на якому стадіоні - переселенців, а також про те, що у підвалі одного з будинків зберігають зброю.

Фото Hanna Sokolova/DW

Прокурор поки не коментує докази, якими буде доводити провину Косторного.

Розповідав росіянам, де "збирав гриби" 

Доводи захисту щодо невинуватості підсудного озвучує його адвокат Ярослав Гандзюлевич. "Косторний не визнає провину. Немає жодного доказу, достатнього для того, щоб довести винуватість мого клієнта", - наполягає захисник.

Косторний не заперечує, що надсилав своєму знайомому мапу мисливсько-рибальського господарства "Старичі", на території якого розташований Яворівський полігон. Однак позначки, які чоловік зробив на мапі, нібито вказують на місця, де він збирає гриби. Адвокат Гандзюлевич відмовився коментувати це листування.

Фото Hanna Sokolova/DW

Він стверджує, що мапа із позначками Косторного не могла допомогти росіянам навести вогонь на військові об'єкти. "Навідником може бути людина, яка перебуває на цій місцевості і координує артилерійський вогонь. Тут прилетіли крилаті ракети - у цьому разі дані про ціль вбиваються комп'ютером, а ракети ведуться навігацією", - коментує захисник і додає, що Косторний не вказував на мапі координати.

Адвокат нарікає, що обвинувачення не вказало, яку шкоду завдав Косторний. "У залі суду - сторонні люди", - ще під час підготовчого засідання вʼїдливо коментував сам Косторний, натякаючи на матір зниклого безвісти військового. Адвокат Гандзюлевич також наголошує на тому, що у справі немає потерпілих - відповідно, вважає він, немає і шкоди від дій його підзахисного.

Свіжі могили Личаківського цвинтаря

Однак і ті, хто вижили, і рідні загиблих наразі є свідками в іншому кримінальному провадженні - щодо російських військовослужбовців, які обстріляли Яворівський полігон. Його розслідує військова прокуратура Львівської області. Серед них - родина полковника Олега Ящишина. Із дружиною Оленою та старшою донькою Іриною DW зустрілася на Личаківському цвинтарі. На алеї, де з 2014 року ховали загиблих учасників АТО, з'явилися свіжі могили - дати смерті відлічуються від 24 лютого.

13 березня 2022 року - вказано на надгробку полковника Ящишина. Чоловік провів у війську все своє життя. Служив у Афганістані, Нагірному Карабаху і Придністровʼї. 2006 року вийшов на пенсію, але 2014-го пішов воювати на Донбас. Коли повернувся, став викладати у Львівській академії сухопутних військ.

"Напередодні повномасштабної війни йому як досвідченому військовослужбовцю доручили підготовку мобілізованих. 23 лютого поїхав по полігон", - розповідає Олена, яка понад 20 років служить у Нацгвардії. Разом зі старшою донькою Іриною вони щодня привозили туди волонтерську допомогу - військову форму і медикаменти. А молодша донька Тетяна влаштувалася на полігон перекладачкою для іноземних добровольців.

Фото Hanna Sokolova/DW

13 березня Олена прокинулася ще до вибухів. "Мені тоді наснився Олег, - голос жінки починає тремтіти. - Наснилося, що у мене випало скельце з окулярів - воно постійно випадає. Я його підняла, але від нього лишилась тільки половина. І Олег на мене дивиться, похміхається".

Коли пролунав перший вибух, прокинулась Ірина. Вона намагалася додзвонитися до сестри, яка лишалася на полігоні, але з нею не було зв'язку. За пів години Тетяна передзвонила - дівчина не постраждала, хоча одна з ракет влучила в гуртожиток, де вона спала. Іноземні добровольці також не постраждали - почувши сигнал повітряної тривоги, вони вийшли в укриття у лісі.

Приїхавши на полігон, Олена з Іриною допомагали рятувальникам, що розбирали завали і витягали поранених та тіла загиблих. "Олега дістали останнім", - тихо додає Олена.

Ковдри для підвалу - останнє від батька

До могили у сусідньому ряду підходить молода рудоволоса жінка. Олена впізнає її - це Юлія Овчар, донька полковника Сергія Кохана. Чоловіка запросили на полігон як викладача Академії сухопутних військ. Він мешкав у одній кімнаті з Олегом Ящишиним.

Востаннє Юлія бачила тата 12 березня. "Він привіз нам ковдри. Сказав: щоб ви мали чим зігрітися, коли будете сидіти в підвалі. Але не зайшов, бо дуже поспішав - мав забрати тепловізор і відвезти на полігон. І я не вийшла до нього, бо була з мокрою головою. Ковдри забрав чоловік. Я лише побачила тата у вікно", - згадує Юлія.

Наступного ранку із татом Сергієм уже не було зв'язку. А пізно ввечері Юлії зателефонували з госпіталю. "Сказали: ми знайшли вашого батька, він назвався - полковник Кохан Сергій. Він без кінцівок, але при тямі, - згадує Юлія. - Це вже було хорошим знаком. Враховуючи, що він провів десять годин під завалами, стікаючи кров'ю… Він боровся за життя".

Чоловік переніс кілька операцій, але за чотири дні помер - відмовили нирки. "Ми думали, пройде реабілітацію, поставимо протези, - каже Юлія. - Я досі не можу повірити. У мене таке враження, ніби він десь у відрядженні і скоро повернеться".

Родина Ящишиних поступово переживає втрату. Олена продовжує служити у Львові, молодша донька Тетяна займається перекладами та стрільбою з луку, а старша Ірина викладає військовим домедичну допомогу. "Із гарних новин - ми завели собаку. Така от психологічна допомога", - ледь посміхаючись каже Ірина.

Олена ж обіймає Юлію і подає їй сірники. Жінка запалює лампадку, кладе квіти і ще кілька хвилин мовчки стоїть біля могили.

Рідні загиблих стежать за справою Олександра Косторного. Вони планують відвідувати засідання, хоча дійсно у цій справі не свідчитимуть у суді як потерпілі або свідки. "Те, що він говорить про пошуки грибів на полігоні, просто смішно, - каже Олена. - Він - майор КДБ, а не пересічний чоловік".