Пережити заново: 16 фото з Революції Гідності, які варто переглянути сьогодні (ФОТО)

18.02.2023 19:24 Джерело: LvNews
Опубліковано : Іванна Капустянська

Львівські митники викрили на кордоні пів тонни контрабандної кави

Наша пам'ять інколи дає збої й ми забуваємо, що в країні йде війна і вона почалася після Революції Гідності – ключової події державотворення України.

Вісім років тому дощового вечора на Майдан Незалежності вийшли люди. Сильні, відважні та втомлені від байдужості. За тих три місяці на Майдані ми стали океаном, у якому кожна крапля може бути рушієм змін. Зрозуміли, якими насправді здатні бути, коли не боїмося.

18 лютого стався підпал Будинку профспілок. Силовиками з вогнепальної зброї було вбито більше 20 осіб.Запеклі сутички в центрі Києва. Проведення антитерористичної операції на Майдані Незалежності

Спогади одного із найбільш постраждалих 18 лютого 2014 майданівців - Ігоря Чабана зі Львова. Вражаюча історія боротьби і повернення до життя.

"Ніхто з нашої сотні не мав зброї, хоча… шкода, що її не було. Правоохоронні органи на той час вже давно не були такими, вони втратили свою легітимність. Це, по суті, ті самі бандити-тітушки, тільки небезпечніші, бо озброєні. Напередодні бою, 17 лютого, була зустріч з Парубієм, тоді в нього питали про якусь зброю, він категорично сказав, що зброї жодної в нас немає та не буде. І не було. Казав, що будемо 18-го лютого зранку повністю блокувати урядовий квартал – щоб усі були готові.

О 7-й ранку ми вже були в Маріїнському парку. Там вже було повно беркутівців, ВВшників, тітушок. Багато хто захищав, а дехто й досі захищає ВВшників, мовляв, це ж були бідні молоденькі хлопчики-строковики. Там, у Маріїнському, навпроти нас на відстані не більше 50 метрів стояв стрій ВВшників, за їхніми спинами було видно беркутівців і тітушок. І ті ж ВВшники дуже завзято і охоче кидали в наш бік і коктейлі, і бруківку. Мені тоді теж прилетіло, захистили щитки на ногах і бронежилет. Але ми були хоч трохи захищені. А потім вони почали кидати через наші голови, туди, де стояли жінки і старші люди – без жодного захисту! Пам’ятаю, як зловив щитом бруківку, яка летіла наді мною в людей позаду. Там дійшло до безпосередніх сутичок, було дуже багато поранених, я бачив також вбитого. На моїх очах один чоловік підняв гранату, яка не розірвалася, і йому відірвало кисть руки. Пролунала команда: «14-та Сотня, взяли щити – й бігом!» Ми вибігли з Маріїнського парку і почали шикуватися на початку Кріпосного провулку. Підійшли туди, завернули за ріг і побачили кордон беркутні. Ми створили давньоримську черепаху. Черепаха після тих подій – відомий термін, коли захищені щитами з боків та частково щитами зверху. І почали крок за кроком по команді підходити ближче до беркутівців. Підходили ближче тому, що дуже незручно було кидати коктейлі молотова та не можна було розмахнутися – дуже були щільні ряди. І ближче, і ближче.

А потім в один прекрасний момент беркутні стало, напевно, вдесятеро більше, ніж нас. Я взагалі був в першому ряду, в нижній колоні, бо в мене щит був такий, як потрібно. І коли ми вже підійшли метрів за тридцять, напевно, я вже був контужений. Мене кілька разів так гранатами близько приклало, що респіратор кров’ю наповнювався десь секунд за 10-15. І, як мені потім розказав один наш побратим, Богдан Литвин, була команда відступати. Але я її просто не почув. Зрозумів, що я лишився, коли на мене почало падати сонячне світло. До того зверху був щит товариша. Я озираюся – бачу, метрів за 15 стоять наші. Ну, і тут мене збили просто з ніг – беркутівці пішли у наступ.

Спочатку я злякався, що потраплю в полон… Але швидко стало зрозуміло, що брати в полон мене ніхто не збирається. Лежачого мене били, здається, троє беркутів. Коли зірвали шолом, я зрозумів, що мене просто вбивають. Як та черепаха, у бронежилеті я ще зміг перевернутися на живіт з надією піднятися. Але через мить після цього бруківка, що була перед очима раптом перетворилась на білу стелю. Я прийшов до тями у 8 лікарні Львова, без правого ока і без чверті черепа. А на календарі чомусь було не 18 лютого, а 7 березня, хоча для мене минуло менше секунди. Виявилося, увесь цей час я перебував у комі…", - розповідає пан Ігор.

20 лютого протестувальники у Києві перейшли у наступ, на дахах готелів розташувались снайпери, що відкрили прицільний вогонь по протестувальниках на ураження, число загиблих досягло 35 осіб, а надвечір - 60 загиблих. Верховна Рада прийняла постанову «Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України»