У перші місяці великої війни були дні, коли на головному вокзалі Львова одночасно перебували понад 100 тисяч переселенців.

Усім допомагали волонтери.Зараз в області перебуває понад 250 тисяч ВПО (офіційно зареєстрованих). Щоб допомогти цим людям розв’язати проблеми з документами, виплатами, надати гуманітарну, психологічну чи юридичну допомогу, в кожному районі області створили консультативно-координаційні центри (ККЦ).

Про це пише Варта1.

Як йдеться у публікації «Укрінформу», очолила цей напрямок роботи радниця голови ОВА Галина Бордун, яка стала ініціатором створення групи з медико-психосоціальної підтримки ВПО. А тепер започаткувала пілотний проєкт зі створення центрів соціального догляду за людьми старшого віку та з інвалідністю.

Галина Бордун розповіла, що у червні-липні минулого року, почала з’являтися інша категорія переселенців – люди старшого віку, з інвалідністю, з психічними розладами.

«Це природно, бо в ту хвилю, яка їхала в перші місяці, цим людям нереально було потрапити в потяг. Були одиниці, які виїжджали з родичами чи знайомими або яких відправляли волонтери. А в липні таких людей вже почали відправляти громадські спільноти організованими групами. Нас попереджали заздалегідь, що варто зустріти і подбати. Деколи у наших психологів, які не мали практики роботи з людьми з важкими розладами, я помічала шок від того, що вони бачили», зазначила Бордун.

Вона розповіла, що переважно то були самотні люди або такі, діти яких виїхали раніше за кордон, а їх лишили.

Галина Бордун також відмітила, що випадків, коли на вокзалі Львова залишали дітей, зафіксовано не було, натомість «ще до сьогодні є інша проблема – це підлітки, які приїжджають без дорослих. Це і діти з інтернатів, і ті, в яких сім’ї в кризових ситуаціях, різні. Часто в них нічого не можна випитати, щоб ідентифікувати, тому передаємо їх відповідним службам, поліції».

Як розповіла Галина Бордун, на Львівщині  можуть залишитися на постійне проживання більшість переселенців старшого віку та людей з інвалідністю.

«З листопада ми помітили, що є ще одна категорія ВПО, які не реєструються на фінансову допомогу, не приходять до консультантів, ми їх просто не бачимо. Це люди старшого віку та люди з інвалідністю. Але вони приїжджають, ми їх зустрічаємо, їх хтось періодично забирає. Старша людина без рідних, пенсії, документів не може потрапити у геріатричний центр, щоб отримати допомогу. Ми почали порушувати ці питання в міграційній службі з прикордонниками, в ОВА, щоб визначити хоч би приблизну кількість таких людей, що перебувають в нашій області. І зіткнулися ще з одним величезним викликом, бо ми розуміємо, що більшість цих людей тут і залишаться, бо їм нема куди і до кого повертатися.

«Людей цих категорій у Львівській області понад 30 тисяч. Це ті, що офіційно зареєстровані як ВПО через ЦНАП або ДІЮ, і такі, що переміщалися у складі евакуаційних груп із закладів. А скільки ще таких, про кого ми не знаємо?», зазначила Бордун.

Вона поінформувала, що в області лише три геріатричні пансіонати, які переповнені щонайменше на 200%, спеціалізовані стаціонарні медзаклади – «ще гірше».

Прихистки для таких людей почали створювати у громадах, але більшість не справляється самотужки. Центри стаціонарного догляду – це дуже не проста справа. Обласні заклади підтримуються бюджетом області. Але попри те, що раніше там доглядали 70 осіб, а зараз – 150, кількість персоналу і розмір окладів не зросли. Ці працівники, може, й хочуть кожному допомогти і приділити увагу, але фізично не можуть цього зробити, багато хто не витримує.

Взяти участь у пілотному проєкті зі створення центрів з надання соціальних послуг в основному зголосилися ті громади, у яких є багато переселенців старшого віку або таких, що мають інвалідність. Часто ці люди лежать у лікарнях, але це не вихід із ситуації. Громади шукають, куди їх забрати, щоб ліжкомісця використовувати для лікування, а не для проживання. Вона також відмітила, що людей із психічними розладами також можна і потрібно розміщувати в таких центрах.

«Це кричуща проблема Львівщини – переповнені психіатричні лікарні. Зараз весна, і ми на вокзалі помічаємо багато людей із психіатричними розладами, але їх нема куди дівати. Ми скеровуємо в психіатричну лікарню, їх там за два тижні стабілізують – і випускають. Є такі люди, яких відправляємо по третьому разу, і це не просто ненормально – це небезпечно для кожного з нас. Але я вірю, що з відкриттям таких центрів та зі зміною підходів до соціального працівника в країні багато що зміниться. Ми маємо знаходити вихід із різних ситуацій тут і зараз, бо те, що було до війни, вже не повернеться, треба створювати новий механізм і запускати його в роботу, бо в нас нема часу чекати», зазначила Бордун.