Почасти студентів використовували як робочу силу: робили ремонти та працювали на пилорамі. Загиблий Дмитро такоє брав участь у так званих «держроботах».

Студентів Львівського державного університету внутрішніх справ змушують працювати на пилорамі та займатись ремонтними роботами в одному з приміщень університету.

Про це матір загиблого курсанта Світлана Гульчук розповіла виданню «Високий замок».

«40 днів минуло з того часу, як помер мій син Дмитро Гульчук. Слідство іде, але ми як і у перший день нічого не знали, так і зараз нам нічого невідомо…», — написала на своїй сторінці у Фейсбуці мати Дмитра, Світлана Гульчук.

Нагадаємо, трагедія сталася 19 березня: під час чергування у Львівському університеті внутрішніх справ курсант Дмитро Гульчук з Рівненщини застрелився з автомата АКС-74У. У виписці з моргу судмедексперт написав: «Помер від вогнепальної зброї…».

Поліцейські відкрили кримінальне провадження за ч.1 ст.115 КК України (убивство самогубство). Справу розслідує Львівське ДБР, оскільки з’ясувалося, що до самогубства курсанта можуть бути причетні сторонні особи. Кримінальне провадження розслідується також й за ч.1 ст.120 КК України — доведення до самогубства.

Журналістка «ВЗ» дізнавалася, що могло стати причиною самогубства 18-річного хлопця? Чому курсантам видають під час чергування бойову зброю?

Світлана Гульчук розповіла журналістці «ВЗ», що її нарешті викликали на розмову до ДБР. Проте, зі слів матері, деталі розслідування наразі їй невідомі.

— Мене запитують, чи міг Дмитро посваритися зі своєю дівчиною і таке зробити? — каже пані Світлана. — Ні, не міг, бо з дівчиною був знайомий тижні зо два… Товариші Діми мені розповідали, коли син йшов на вахту, був веселий, жартував. Хто довів його до самогубства? Чи покарають винних? Чи справу замнуть..? Наразі відповідей на ці запитання не маю.

Я поспілкувалася з кількома курсантами (на правах анонімності), які розповіли мені про те, як в університеті внутрішніх справ організоване навчання? З якими проблемами та труднощами стикаються майбутні поліцейські? І головне — кого звинувачують у смерті товариша?

Після цієї трагедії курсантів перестали заселяти «на казарми», що біля Львова. Віднедавна цю «традицію» знову відновили. Якщо курсант має три і більше двійки, його карають — відправляють жити у казарму в ізоляції. Там має виправити свої оцінки.

Я поцікавилася, де курсанти живуть під час навчання? Хлопці розповіли, що орендують квартири у Львові (зазвичай, проживають по кілька осіб, аби вартість проживання була нижчою). На території університету є гуртожиток, але там курсанти не хочуть жити. Бо якщо захочуть вийти за територію навчального закладу, треба просити звільнення. Тому у гуртожитку «базується» загін оперативного реагування (курсантів там тренують, видають їм «броніки» тощо). Можуть примусово заселити туди курсантів, які погано вчаться (навіть якщо мають оплачене орендоване житло). Курсант житиме там, поки не виправить оцінки. Теплої води в університетському гуртожитку, кажуть мої співрозмовники, немає (погано працює бойлер). Пральної машини — теж немає. Казарми, туалети, душ — прибирають самі.

Курсанти кажуть, викладачі в університеті кваліфіковані, до них претензій не мають. Є серед них діючі правоохоронці, є цивільні (не мають поліцейських погонів). Психологічний тиск, за словами курсантів, чинить на курсантів керівництво навчального закладу.

— Якось Дмитро забув свій поліцейський жетон на бушлаті в аудиторії, — розповідає один з курсантів. — Командир взводу побачив це, зняв жетон і відніс його до декана. Дмитро казав, що у нього вимагали за повернення жетона 3 тисячі грн. Коли отримуємо стипендію (600 грн на місяць), то гривень 10−30, добровільно-примусово, скидаємо на картку того, хто відповідає в університеті за благодійність. Ці кошти, як нам кажуть, йдуть на побутовий інвентар: швабри, віники, папір.

Діма був людиною запальною, прямолінійною. Якось командир взводу запитав: «Хто проти того, щоб я надалі був командиром, встаньте?!». Дмитро один встав. У групі, де Діма вчився, його ніхто не любив. Але ті курсанти, які навчилися його розуміти, ставали його друзями.

З проявами дідівщини в університеті багато хто стикався, — кажуть мої співрозмовники. — Фізичне насилля у навчальному закладі присутнє. В універі не люблять, коли хтось з курсантів розповідає керівництву про те, що відбувається «у кулуарах» навчального закладу…
«Зальоти» курсантів — окрема тема. Наприклад, курсанти запізнилися зранку на шикування, проґавили зарядку, не прибрали територію, або щось накоїли у їдальні, за це керівництво може покарати — змусити бігти крос (або змусити відтискатися від підлоги). Було таке, що курсанти непритомніли під час виснажливого бігу… Якщо двоє курсантів побилися, то карають, зазвичай, їх двох, а не весь курс. Можуть дати догану за бійку в університеті, або поставити у позачерговий наряд. Або — відправити на «держроботи».

Курсантів відправляють на пилораму…

На першому курсі курсантів відправляють на університетську пилораму (за Львовом), — кажуть хлопці. — Курсанти там пиляють на верстатах дерев’яні колоди. Бувало, сам керівник пилорами брав журнал і ходив по викладачах, «рішав» питання з пропусками. У тих місцях, до речі, є ще одна пилорама — сільська. Зо п’ять курсантів можуть відправити у ліс — валити дерева та вантажити на машину. На обід — печиво і водичка, іноді плов. Можуть курсантів забрати з університету і відправити прибирати чиюсь приватну територію (господарство). Там наказують ловити рибу, колоти дрова…

Часто курсантів забирають на ремонтні роботи, що на вул. Ожиновій. Університет внутрішніх справ отримав у цьому районі приміщення колишнього технікуму. Там планують відкрити університетський гуртожиток МВС (з вільним виходом за територію). Роботи у цій будівлі багато. Курсанти чавунні батареї тягали з шостого поверху на перший, носили відра з піском. Діма теж багато разів був на «держроботах».

Діма ще на першому курсі хотів покинути університет. Життя у казармі, де не було ніякої свободи, було для нього нестерпним. Але батьки вмовили його залишитися і здобути освіту.

— Декан відповідає за усі дії курсантів, — продовжує мій співрозмовник. — Контролює увесь навчальний процес. Структура керівництва університету виглядає так: ректорат — декан — заступник декана — курсовий — заступник курсового — старшина — заступник командира взводу — командир. За кожен «провтик» курсант отримує покарання. Був випадок, коли курсант на території університету, коли почалась повітряна тривога, у підвалі стрільнув з автомата… По дурості. Отримав сувору догану. Сувору догану можуть дати за те, що курсант нагрубив старшому офіцеру, неналежно виконував свої службові обов’язки, наприклад, спав у наряді. Якщо під час навчання курсант мав сувору догану, то при випуску усі отримають звання лейтенанта, а він — сержанта. Цього року троє людей отримали «сержантів».

Щодо нарядів. Зазвичай, кожен курсант заступає у наряд зі зброєю три рази на місяць (чергує добу). Контролює КТП (контрольно-транспортний пункт), аби на територію університету не заїхала стороння машина, патрулює територію. Протягом семестру ми навчаємося поводитися зі зброєю. Долаємо смугу перешкод, здаємо теорію і практику на знання спецприйомів. Після цього отримуємо сертифікат про самостійне несення служби. Без цих знань подальше навчання в університеті неможливе (ці іспити щодо поводження зі зброєю, зазвичай, усі курсанти здають). Але вогнепальну зброю під час навчання видають лише у Львівському університеті МВС. Коли сталася трагедія з Дмитром, в інших університетах МВС дивувалися: «Як це їм зброю видають у наряд?».

— Мама дізналася, що у день трагедії Дмитро був веселий, жартував…

— Він завжди був усміхнений. А у суботу ввечері (за день до трагедії), Діма спакував усі речі, і попросив свого товариша відправити валізу його мамі «Новою поштою». Коли він запитав: «Чого сам не відправиш?», відповів: «З часом дізнаєшся». У неділю усі спали, скільки хотіли. Все було спокійно. У цей день Діма поводився як завжди, ніяких підозр ні у кого не виникало. Перед тим як це все сталося, Діма написав прощальні смс батькам та своєму товаришу (У цьому смс до батьків були такі слова: «Вибач, ти хороша мама. А я — невдаха, слабак… Я не можу з усім цим жити. — Авт.). Після цього мама телефонувала йому десь годину!

Події того дня розвивалися так: Дмитро заступив на вахту. Недалеко від нього стояв наряд автоматників. Він сказав хлопцям: «Піду покурю». Це сталося у дворі. Поблизу нового корпусу університету є кут, де не «світить» відеокамера. Він зайшов за цей кут… Те, що сталося, на власні очі ніхто не бачив. Ми почули якийсь звук (схожий на вистріл), вибігли з їдальні на двір. Бачимо лежить Діма, кров, автомат в ногах… У голові - дірка. Він зробив одиночний постріл в голову. Здавалося, що він ще дихав, але це, швидше за все, було повітря у його легенях.

— Була інформація про передсмертну записку…

— Про записку ми нічого не знаємо. Ми її не бачили…

— А про дівчину Діми що ви знаєте?

— Вони два тижні зустрічалися. Діма розповідав, що вони в суботу разом гуляли, і він витратив усі гроші. А ось про старшого брата, який живе в Канаді, він постійно розповідав. Казав, який він у нього крутий! Пишався своєю родиною, батьками. Показував фото.

— Що стало тим спусковим важелем, чому він відважився на такий крок?

— Діма майже щодня писав пояснюючі записки. Чому не почистив взуття? Чому на формі не було нашивок? Чому гупнув дверима? У четвер Діма був в наряді. Йому під час наряду дзвонить старшина і каже: «Ти заселяєшся на казарму до кінця навчання і тобі ще два позачергових наряди». В неділю, коли він заступив в наряд, у нього було дев’ять позачергових чергувань! Зрозуміло, що начальство про це знало. Декана відсторонили від посади… Але своєї вини керівництво університету не визнає.

Як розповідає автор статті, Сюзанна Бобкова, журналістка намагалася поспілкуватися з одним зі старшин Львівського університету внутрішніх справ, але він сказав, що зателефонує мені пізніше, бо зайнятий з навчанням. Однак так і не зателефонував… І слухавки більше не брав.

"Також я зателефонувала до декана Львівського університету внутрішніх справ Степана Гнатюка. Важливо було почути позицію керівництва щодо трагедії, яка сталася у навчальному закладі. Я поставила запитання пану Гнатюку, зокрема й щодо позачергових нарядів, бойової зброї, яку видають курсантам на чергування… Запитала, чи є в університеті психолог? Пан Гнатюк говорив багато про університет, його роботу, підготовку курсантів, але щодо смерті Дмитра сказав, що ведеться слідство, а тому про це говорити сьогодні не можна.

Я хотіла озвучити ці відповіді у своїй публікації, але після того, як поклала слухавку, пан Гнатюк написав мені, що проти будь-яких публікацій про подію до завершення слідства. Наприкінці нашої розмови я також запитала пана Гнатюка, чи його відсторонили від посади? Відповів, що його не відсторонили, а він сам звільнився з Львівського університету внутрішніх справ".