Минулого тижня депутати Львівської міської ради переважною більшістю голосів затвердили детальний план території в районі площі Адама Міцкевича (а це, на хвилинку, територія всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), яке відкриває шлях до спорудження підземного паркінгу під пам’ятником Міцкевича і може потенційно мати фатальні наслідки для сформованого історичного середовища Львова.

Попри задекларовані добрі наміри утворити пішохідну зону з громадським простором та забезпечити пішохідну доступність до “тилу” всесвітньо відомого монумента Міцкевичу, це рішення викликає низку запитань. Про це йдеться у матеріалі видання "Бомок".

Не можуть не привернути увагу:     

• особливості громадського обговорення цієї ініціативи з обмеженням права голосу виключно зареєстрованими на площі Міцкевича громадянами;
• неврахування зауважень Міністерства культури та інформаційної політики щодо інформування про масштабну будову в зоні всесвітньої спадщини Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО;
• а також дивна єдність непримиренних опонентів – фракцій міської ради.

При цьому пересічні депутати не можуть пояснити, чому вони голосували “за” – так, новообрана депутатка фракції “Європейська Солідарність” Ірина Бжезінська, яка в соціальній мережі Facebook задекларувала намір зосередитися на збереженні історичної спадщини Львова, у відповідь на моє публічне запитання повідомила: “Мені виглядає, що навколо цього питання багато неправдивої й маніпулятивної інформації” та порадила звертатися офіційно у разі, “якщо є конкретні обґрунтовані пропозиції, застереження, висновки”.

Водночас ризики для всесвітньої спадщини є дуже істотні. Будівництво підземного паркінгу для новозведеного готелю під пам’ятником Міцкевичу без максимально об’єктивної оцінки усіх ризиків не лише паралізує рух транспорту через центр за відсутності адекватного об’їзду, а й може створити загрозу навколишнім пам’яткам, у тому числі будинку Шпрехера і власне пам’ятникові Міцкевичу.

На мою (і не тільки мою) думку, головними ризиками цього проєкту є:

• “втома” розташованого під проспектом Свободи австрійського колектора Полтви та ризик пошкодження давнього оборонного муру міста та бокового історичного колектора з вул. Братів Рогатинців;
• болотисті ґрунти довкола пам’ятника Міцкевичу (пам’ятник розташовано на місці, де колись був острів посеред Полтви);
• непередбачуваність зміни потоків ґрунтових вод для фундаментів довколишніх пам’яток.

Докладно про стан підземних комунікацій довкола пам’ятника Міцкевичу описав у своїй статті найвідоміший незалежний дослідник львівських підземних просторів Андрій Риштун. З його викладу можна зробити висновок, що будівництво підземного паркінгу несе істотний ризик для пам’ятника Адаму Міцкевичу, який є спільною історичною спадщиною українського та польського народів.

Сьогоднішньої проблеми могло б не бути, якби на місці новозбудованого готелю на Міцкевича, 9 вцілів побудований у 1839 році Вільгельмом Шмідтом історичний будинок, що є (був) пам’яткою архітектури національного значення. Ця розкішна кам’яниця почала руйнуватися у 1990-х роках через пожежу розташованого поруч “вивихнутого” будинку №10 та чвари між власниками його приміщень. Нині львівські медіа говорять, що цей будинок почав завалюватися через нібито просідання ґрунтів, але все ж першим на Міцкевича, 9 завалилося міжповерхове перекриття – воно впало практично на моїх очах, коли я проходив протилежним боком площі.

Кам’яниця на Міцкевича, 9 започаткувала традицію “самознищення” пам’яток архітектури Львова, яка за час незалежності незалежно від керманичів міста забрала до небуття чимало цікавих об’єктів, серед яких – вілла “Люсія” на вулиці Свєнціцького, за долю якої переживає вже нинішня влада Львова, вілла “Кароліна” на вулиці Колумба та вілла-молочарня Йоанни Лоренц на вулиці Коновальця, 21.

Через відсутність системного бачення збереження історичного середовища міста та хаотичні “ущільнюючі” забудови Львів продовжує втрачати свою цінну спадщину, а про кандидатів на “самознищення” можна робити окрему публікацію – коли я починав у 2018 році свій пізнавальний фотопроєкт “Нетуристичний Львів“, не думав, що частина цих об’єктів залишиться лише у спогадах і фотографіях.

На щастя, завдяки титанічній роботі протиповітряної оборони Львів не нищать російські ракети, але його знищує безгосподарність.

Як на мене, Львову вкрай потрібна політика нульової толерантності до знищення історичної спадщини міста.

По-перше, у випадку з “Люсією” та іншими “самознищеними” об’єктами це означає безумовну відмову влади міста у видачі містобудівних умов і обмежень на забудову земельних ділянок власникам, що довели пам’ятки до руйнування.

По-друге, будь-яке будівництво в історичному ареалі Львова зі знесенням присутніх будинків або без знесення має погоджуватися виключно після належної експертної оцінки будівлі, що зноситься, всебічних досліджень впливу нової забудови на сусідні будинки та відкритого громадського обговорення за участю всіх зацікавлених сторін.

Якщо така політика буде єдиною та послідовною, вона зупинить більшість охочих нищити Львів заради швидкого заробітку. А якщо цей підхід запровадить нинішня міськрада і виконком, громада повірить, що влада дійсно хоче зберегти історичну спадщину міста.

А охочим будувати готелі, ресторани та інші об’єкти туристичної привабливості у Львові, де туристична сфера навіть у час повномасштабної війни дає істотні надходження в економіку міста, нагадаю, що туристи приїжджають і залишають у Львові гроші насамперед для того, щоб поблукати серед архітектурних та мистецьких шедеврів та відчути унікальну атмосферу міста, що зберегло свій шарм крізь століття і війни, а не оглянути модерний ЖК чи ТРЦ.

І якщо у Львові не буде пам’ятника Міцкевичу, Опери чи Ратуші, ваші готелі та заклади може спіткати сумна доля модерного будинку на Міцкевича, 10, який будувався під регіональне управління потужного банку, але через централізацію та цифризацію банківської сфери став не потрібним ні банкірам, ні іншому бізнесу. До речі, у цій будівлі, що виставлена на продаж, є готовий 40-місний підземний паркінг, який нікому не заважає…