Натомість, сьогоднішній міський голова і його протеже, Оксана Линів, “ощасливили” Львів чимось дуже загадковим, яке, будучи досі ніде незареєстрованим, дотепер стоїть на площі Євгена Маланюка.

Отож, майже місяць прожив у Львові всесвітньо знаний маестро-віртуоз Ференц Ліст. Давав концерти, приймав запрошення на бали, ощасливлював своєю присутністю численні львівські салони і мав, здавалось-би, нескінченні зустрічі із вдячною львівською публікою.

А вперше Ференц Ліст завітав до Львова ввечері 13 квітня 1847 року і вже о 22 годині того ж дня у готелі “De la Rus” (який раніше стояв на місці сьогоднішнього готелю “Жорж”) дав свій перший концерт. У своєму неймовірному стилі маестро тоді виконав твори Бетговена, мазурку і полонез Шопена, тарантелу Россіні, “Ave Maria” Шуберта та ін.

Наступного дня Ференц Ліст зі своїм оточенням піднявся на Високий Замок і з приємністю оглядав звідти краєвиди Львова, коментуючи і порівнюючи наше місто з тими столицями, в яких він побував.

І, на закінчення: отой бронзовий бюст Ференца Ліста, яким я проілюстрував свій допис, який створив Arno Breker (1900–1991), якнайкраще показує, що “у себе вдома” ота справжня Європа намагається виставляти по справжньому мистецькі твори у тому числі й авангардові. Бо міські голови тих європейських міст, мають добру освіту і назагал непогано розбираються у мистецтві або ж тримають біля себе фахових дорадників, які на тій темі чудово знаються.

Натомість, український Львів яких тільки “експериментів” у пам’яткоохоронній сфері, не зазнавав від свого теперішнього Голови!

І, свого часу, Андрій Іванович свідомо і цілком слушно зробив ставку на інертність кожного з нас: що ми, будучи по вуха заклопотаними своїми власними проблемами, не дуже зважатимемо на його привселюдне ґвалтування чинного пам’яткоохоронного законодавства.

У цьому своєму розрахунку – що львів’янам “все по барабану” – Андрій Іванович виявився правий. Інакше важко пояснити, чому у тисячний раз проходячи повз те одоробло, яке він з Оксаною Линів назвали “пам’ятником Моцартові-молодшому”, ми мовчки терпимо їх наругу і навіть не висловлюємо бажання знести отой ніде незареєстрований скульптурний несмак або ж перевезти того “Моцарта-молодшого” на одну з розкішних вілл вгорі вулиці Круп’ярської, що під самим Кайзервальдом…

Автор: Микола Бандрівський, голова Археологічної комісії у Науковому товаристві імені Шевченка у Європі

Джерело