«Голод так допікав, що не можна було думати про щось інше. Вже не було ні гострого розпачу, ні страху, ні туги за рідними, за дітьми своїми. Був тільки голод», — згадувала умови утримання в ГУЛАГу українська дисидентка і політув’язнена Оксана Мешко. 

«З хлопцями постійно про їжу говорили. Деякі навіть зусиллям волі примушували себе говорити про їжу лише у певний час: за годину до і після їди, щоб зайвий раз не стимулювати виділення шлункового соку», — розповідає учасник бойових дій Дмитро, який був у російському полоні. 

Між часом ув’язнення Оксани Мешко в Ухті та Дмитра на окупованих росіянами територіях — понад 70 років. Але почерк російських карателів не змінюється: вони катують українців голодом, щоб зламати і знищити. 

hromadske поговорило з тодішніми й теперішніми в’язнями таборів, щоб побачити аналогії, - йдеться у матеріалі hromadske.ua.

Женевська конвенція — для шляхетних

Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні опитала колишніх полонених українців. Понад 80% з них скаржилися на погану якість їжі та її нестачу в полоні, а також те, що її свідомо не давали. Через це полонені зазнавали фізичного болю і страждань. 

 «Катування полягало ще й у тому, що полоненим виділяли замало часу для трапези, їжа ставала інструментом приниження — її подавали у брудному посуді, кидали просто на підлогу тощо», — говорить Ева Катінка Шмідт, керівниця відділу правосуддя, свобод і громадянського простору Моніторингової місії. 

Женевська конвенція щодо поводження з військовополоненими, ухвалена в 1929 році, передбачає, що «щоденні харчові пайки повинні бути достатньо якісними, поживними та різноманітними, щоб військовополонені не втрачали вагу, були здоровими та не страждали від розвитку дефіциту поживних речовин». 

Але Конвенція не визначає, який обсяг білків, жирів і вуглеводів полонені мають отримувати на добу. Головним показником неякісного харчування стає втрата ваги та погіршення стану здоров’я людей.

 Радянська баланда по-російськи

Навряд чи в ГУЛАГу фіксували зміну ваги в’язнів, але самі вони про це розповідали. Приміром, Степан Хмара згадував: «Коли їхав додому (після ув'язнення — ред.), на скелеті теліпалася шкіра». За спогадами товаришів, Василь Стус утратив за час свого другого ув’язнення (5 років) понад 15 кілограмів.

Український боєць Денис за 13 місяців полону схуд на 34 кілограми, Дмитро за чотири місяці — на 14 кг, Олег за рік утратив 26 кілограмів. 

То що, тепер росіяни годують українських військовополонених гірше, ніж за радянських часів годували українських політв'язнів у ГУЛАГу?

Доктор історичних наук, львівський професор Іван Патер якраз досліджував норми харчування в радянських таборах. 

«У раціон денної норми в’язнів входило: 600 г ячмінного хліба найгіршої якості, тричі на тиждень м’ясо по 20 г, різні сушені овочі — 150 г, жири — 15 г, борошно не видавалося, солена риба — чотири рази на тиждень по 60 г, крупа ячмінна або “січка” — 120 г, цукор-пісок — 20 г, вода, сіль — без норми. Калорійність денної їжі в’язнів — 1200 ккал».

Для порівняння, ось денна норма харчування сторожових собак воєнізованої охорони в концтаборах ГУЛАГу, яку наводить історик Патер: «М’ясо волове або свинина — 500 г, крупа — 400 г, борошно — 100 г, картопля — 250 г, капуста — 250 г, хліб — 400 г».   

А ось як згадують харчування нещодавно звільнені з полону українці:

«На сніданок десь на дні тарілки давали кашу — ячну або перлову, бувало й недоварену. Гіпотетично в ній могло бути м’ясо. Ще давали пів чашки чаю. На обід — тільки водянистий суп: трохи крупи чи макаронів, якщо пощастить, то раз на кілька днів у твою тарілку з супом міг потрапити натяк на м’ясо. Ще давали щі — це коли у воді плаває варена капуста. На вечерю знову каша», — розповідає Дмитро.  

«На стіл ставили одну тарілку на всіх із вивареними кістками, з яких було майже здерте м’ясо. Хліб часто давали пліснявий, видно було, що його миші гризли. Іноді могли поставити на 10 людей тарілку з різаною сирою капустою — порція, як на одного. Чай — вода якась зафарбована, без цукру. Макарони — як кавалок тіста, тягучі, не жуються. На їжу нам щонайбільше 5 хвилин виділяли, бо треба було хлопцям з інших бараків поступатися місцем», — говорить Денис.

Хто тут хоче поскаржитися?

Українські в'язні в ГУЛАГу пили чай із цукром, могли купувати цукерки й печиво у табірному кіоску, отримувати смаколики в посилках від рідних. Українські полонені на окупованих росією територіях нічого цього не мають. Вони говорять, що просто марили овочами, фруктами та солодощами.   

«Там сад великий був — яблука, груші, абрикоси просто під ногами валялися, гнили. На допит чи на роботу треба було проходити через цей сад. Коли помічали, що хтось фрукти зриває, то запроторювали в дисциплінарний ізолятор, а там умови утримання ще гірші. Ідеш, бачиш, що те яблуко висить, і не можеш навіть руку простягнути», — ділиться спогадами Дмитро.

Дисциплінарний ізолятор — це щось на кшталт карцеру, про який згадують українські політв'язні. Оксані Мешко в карцері, приміром, давали 300 грамів хліба і двічі на день склянку окропу. Степан Хмара тамував голод «темною рідиною, яку називали чаєм», 500 грамами глевкого хліба, що викликав нестерпну печію, і супом, «у якому плавало кілька перлових крупинок». 

«Ми брали до рота пару крупинок, їли потроху, довго розжовували, щоб викликати відчуття, ніби їжі багато», — перегукується зі Степаном Хмарою боєць Дмитро.