У Львові розслідують справу підозрюваного у державній зраді 73-річного екс-майора КДБ Олександра Косторного, який став корегувальником обстрілу Міжнародного центру миротворчості та безпеки або ж Яворівського військового полігону.

13 березня 2022 року, за офіційною інформацією у Яворові загинула 61 людина, а понад 100 отримали поранення. У матеріалах справи йдеться, що обвинувачуваний надсилав росіянам карти з позначенням розташування казарм, гуртожитків тощо. Проте підсудний свою вину повністю заперечує й заявляє, що позначав місця, де ростуть гриби.

З самого початку захисником Косторного був Ярослав Гандзюлевич і переконував, що всі обвинувачення складаються з припущень. Адвоката затримали 9 серпня на хабарі у справі про крадіжку. Після цього Ярослав Гандзюлевич розірвав угоди зі всіма клієнтами, зокрема й Косторним. Корегувальник обстрілу залишився без захисника, але переконує – вже уклав угоду з новим адвокатом.

ZAXID.NET 28 та 29 серпня відвідав засідання та розповідає про процес над Олександром Косторним.

«З самого початку хотів ще одного адвоката»

У широкому й темному коридорі нікого немає. За 15 хвилин до початку засідання туди заходить прокурор Андрій Никеруй. Він налаштований скептично й просить не покладати надій на сьогоднішнє засідання – Косторний залишився без адвоката, справа не просуватиметься. Однак засідання має відбутися, оскільки закінчується термін тримання під вартою.

Далі прокурор заходить до повної сонячного світла зали. За кілька хвилин своє місце займає суддя Віктор Романюк. Конвоїри приводять Олександра колишнього майора КДБ. Засідання починається без захисника.

«Косторний, ви знаєте, що адвокат Гандзюлевич розірвав з вами угоду? Нам треба інший адвокат. Можемо залучити когось з центру вторинної правової допомоги», – каже суддя.

«Як я маю це знати, я сиджу в СІЗО. Я уклав угоду з іншим адвокатом Столяровим Максимом Валерійовичем. Я хотів з самого початку, щоб мене, крім Гандзюлевича, захищав ще один адвокат», – пояснює підсудний.

Суддя наголошує, що не має жодної інформації про нового адвоката й каже, що Гандзюлевич припинив виконувати договір в односторонньому порядку й відмовився виконувати послуги. Косторний просить озвучити дату. Суддя Романюк зітхає: «Заява потрапила до суду 16.08.23. Можливо, це пов'язано з особистими проблемами, оскільки щодо Гандзюлевича обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливість внесення застави. І, наскільки мені відомо, цією можливістю скористався. То які зараз є думки?».

Прокурор Андрій Никеруй просить залучити державного адвоката для окремої процесуальної дії – продовження строку тримання під вартою. Суддя запитує Косторного, чи немає заперечень, але той хоче поставити запитання прокурору. Після зауважень Віктора Романюка підсудний каже, що готовий продовжувати розгляд справи.

«Ви то готові, але ви обвинувачуєтесь в злочині, який є особливо тяжким. Участь захисника є обов'язковою для такої категорії справи. Тобто суд зобов'язаний призначити захисника. Єдине питання в тому, чи ви готові забезпечити свого. Суду нічого невідомо про вашу угоду з новим адвокатом. Оскільки у вас доказів нема, то прошу сідати. Зважаючи на те, що строк тримання під вартою завершується завтра, вважаю, що клопотання прокурора слід задоволити та залучити адвоката з відділу безоплатної вторинної правової допомоги на проведення окремої слідчої дії», – вирішує суддя і пропонує дочекатися адвоката.

Підсудний просить познайомитися з новим адвокатом, якого йому призначить суд, і перепитує, чи точно він безплатний. Суддя обурюється і пояснює, що ніхто не знає, коли він буде й хто це буде.

Прокурор виходить із залу. Косторний тримає в руках аркуші паперу й вигукує вслід прокурору: «Прокурор, чому ви надаєте неправдиві відомості? Коли ви мене допитували у міській прокуратурі… Мовчить! Знает кошка, чье сало съела! Подивіться, журналісти, що він пише: "неодноразово надавалась суду довідки про стан здоров'я…". Жодного такого документа не надавали! То де правда? І то є права людини які я захищав в Україні безоплатно? [підсудний заявляє, що є членом "Міжнародного товариства прав людини"]».

Колишній майор КДБ дивиться через скло загородження, простягає руку й просить подивитися, як вона трясеться: «Я ложку до рота не можу піднести, щоб не розлити суп, а прокурор каже, що я дуже здоровий! Він неодноразово доводив до суду, що я здоровий. Отака вона правда! Але всі засоби масової інформації повідомили, що мій адвокат [Ярослав Гандзюлевич] отримав хабара. Ви колись чули, щоб адвокати отримували хабарі? Це ж нісенітниця повна. Незаконну винагороду можна, але хабар?».

Він дістає з целофанового пакета банку з таблетками й показує присутнім. Косторний каже, що завдяки лікам не непритомніє.

До залу заходить суддя: «Слухачі, можете не чекати на сьогодні. Не вийде адвокатові прийти. Продовжимо завтра об 11:00»

«Хай тато теж подивиться на той суд»

За пів години до 11:00 поблизу судової зали вже сидять люди, які прийшли на засідання. Частина з них – група підтримки обвинувачуваного, серед них і дружина корегувальника Наталія. На лавці попереду них сидять двоє жінок. Вони приїхали з Куликова. Одна з них – Марія. Її син Роман загинув внаслідок обстрілу Яворівського полігону. Жінка каже, що тіла не знайшли й за офіційною версією син зник безвісти. Марія їздить на кожне засідання з подругою Ольгою. Вони кажуть, що конвоїри вже завели Косторного в залу. Жінки обговорюють рутину, скаржаться на погане здоров'я. За розмовами вони не помічають, що засідання вже затримується майже на годину – всі чекають адвоката.

До жінок сідає дівчина. Це Таня. Вона дістає з еко-торбинки портрет чоловіка у формі: «Хай тато теж подивиться на той суд». Це її батько, полковник та викладач Національної академії сухопутних військ Сагайдачного Олег Ящишин, який загинув у Яворові 13 березня. Тіло чоловіка серед руїн дівчина шукала сама. Вона працювала на Яворівському полігоні перекладачкою і жила в гуртожитку, в який влучили дві ракети. «А як мамине здоров'я?», – питає Ольга.

«Мамине добре, мама тримається. Вона ж служить у Нацгвардії. Мусить триматися», – відповідає Таня.

Марія стишує голос: «Таню, а ви змогли тата поховати?». І одразу виправдовується: «Питаю, бо їх багато погоріло. Мені показували ті кістки в мішках. Але я хіба знаю, чи мій син є серед них. Не знаю, де шукати. То ж не сніг, що розтанув».

«З вигляду тато був цілий. Я знайшла його під місцем, де він жив. Думали, що батько пішов на марш-кидок і його немає в тому гуртожитку, але почали знаходити його речі. Я знайшла телефон і годинник. Без них він не виходив, клав біля тумбочки. Рятувальники вже хотіли їхати й хотіли продовжити шукати вранці, я почала кричати на них і казати, що вони не поїдуть звідси, доки не дістануть тата. З 25 лютого у мене загинув однокласник, потім тато, потім тренер… Зі мною в гарнізонному храмі вже віталися. Не за таких умов я б хотіла знайомитися з людьми», – каже Таня.

Дівчина говорить, що батько пережив Афганістан, купу військових конфліктів, але загинув в Яворові. Марія хитає головою: «А мій ж був з 2014 року на війні. Казав, що тепер йому не страшно воювати».

«Мій у 2016 мобілізувався», – додає Таня.

За розмовою минає майже година. Таня розповідає про майбутнє. Вона навчалася на філології УКУ, але вирішила змінити професію і тепер здобуває фах реабілітолога.

«Хочу допомагати з реабілітацією поранених військових і дітей з інвалідністю. Я пройшла в інфіз (Львівський державний університет фізичної культури) на тренера. Ця освіта потрібна, щоб працювати тренером для ветеранів», – каже дівчина.

Таню перериває охоронець: «Хто по справі Косторного? Всі? Ходіть на другий поверх в сьомий зал».

«Саша, перестань его злить»

До зали заходять Марія та Ольга. Таня сідає попереду. Все судове засідання вона триматиме портрет батька. Група підтримки екс-майора КДБ сидить позаду. Один з чоловіків на телефон фільмує засідання.

«Тиша! Галицький районний суд продовжує розгляд кримінального провадження у справі Косторного… На минулому засіданні оголосили, щоб задовольнили клопотання прокурора. Було доручено вторинному центру з надання безоплатної правової допомоги у Львівській області призначити захисника обвинуваченому Косторному в рамках вказаного кримінального провадження для розв'язання питання про продовження строку тримання під вартою. На виконання вказаної ухвали суду. Сьогодні в нас на судовому засіданні з'явився захисник», – монотонно виголошує суддя.

Адвокат Олександр Сотник підводиться й зазначає, що працюватиме на підставі доручення центру безоплатної правової допомоги. Захисника залучили для розгляду продовження запобіжного заходу.

Прокурор Андрій Никеруй наполягає, що підсудний має залишитися під вартою без призначення застави, оскільки на волі може продовжувати працювати з окупантами. Суддя запитує Косторного, чи той зрозумів суть клопотання.

«Все не відповідає дійсності! Прокурор надає неправдиві відомості стосовно стану мого здоров'я. Якщо дозволите, то з новим адвокатом можу поділитися й передати ті зауваження, які у мене є…», – наполягає обвинувачений.

Суддя закликає його усно все озвучити. Косторний питає в адвоката, чи той має всі матеріали.

«Обвинувачений! Я головуючий по справі, я ставлю питання, а не ви мені. Я надав вам можливість висловити свою думку щодо клопотання прокурора. Будь ласка, пояснюйте по суті», – перебиває Косторного Віктор Романюк й закликає озвучувати все швидше.

Підсудний, як і на попередніх засіданнях, все заперечує і ні з чим не погоджується. Він просить довести, що отримував від росіян гроші та завдання й надавав допомогу. Також просить довести, що повідомляв про пересування ЗСУ та збирав інформацію про військові об'єкти.

«Абзац сьомий – повністю неправдивий. Об'єктів, на схемі, яку я пересилав, немає [у матеріалах справи йдеться, що Косторний надсилав інформацію про військові об'єкти для працівника ФСБ РФ.]. Я в той час, про який йдеться, отримував членський квиток товариства мисливців та рибалок, оскільки це товариство зголосилося, що після 70 років можна користуватися їхніми послугами безплатно. Я оновлював білет цього товариства. У восьмому абзаці вказані повністю неправдиві відомості та неправдиве викладення фактів. Десятий абзац – повністю підтасована інформація…», – наполягає Косторний.

Його перебиває обурений суддя й просить чітко відповісти, чи заперечує він клопотання прокурора. Косторний одразу погоджується й знову починає говорити про своє здоров'я.

«Представники медичної служби підтвердили, що ніяких довідок про стан мого здоров'я нікому не надавали. Прокурор подає відомості, що я спроможний кудись бігати. Це неправда! І останнє. Якщо у мене такий вік, то чому навіть не обговорюється можливість мого знаходження в хаті з браслетом, який зараз використовує судова система України? Якщо це потрібно, то я готовий навіть оплатити його вартість! Я зацікавлений в об'єктивному розгляді справи, бо це моя репутація. Я все життя працював безоплатно на народ України. Я хочу, щоб моя репутація була відновлена супроти клєвєти, якою користувався слідак, а тепер це підписує прокурор!», – вигукує підсудний.

Далі він критикує підпис прокурора на документах і називає його повністю нечитабельним. Наголошує, що має зрозуміти хоч три літери. Суддя усміхається й хитає головою.

«У тому документі, який мені дали із затримкою, не даючи можливості його оскаржити, жодна літера підпису не читається. Я не можу бути впевненим, що прокурор підписував цей документ. Дякую за увагу», – завершує Косторний.

Ніхто не має запитань до обвинувачуваного. Суддя закликає адвоката взяти слово.

«Свою думку як громадянина України я не висловлюватиму. Висловлю як захисник. Згідно з Конституцією України, кожна особа має право на захист, тому бувши призначеним у цій справі на окрему процесуальну дію заперечую проти висунутого прокурором клопотання. Вважаю, що прокурор не довів наведені ризики. Звертаю увагу на те, що прокурор назвав виключно припущення щодо уникнення відповідальності Косторним... Враховуючи викладене та позицію підзахисного прошу відмовити у задоволенні клопотання й обрати запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою», – говорить Олександр Сотник.

Суддя знову усміхається і запитує прокурора, чи той не хоче прокоментувати зауваження щодо підпису і чи може підтвердити, що підписувався саме він.

«Так, ваша честь. Не маю що сказати. Ніде не передбачено, яким саме має бути підпис прокурора», – відповідає Андрій Никеруй.

Суддя виходить із зали, щоб вирішити, чи продовжувати тримання під вартою для Косторного. Після цього обвинувачений починає обурюватися: «Та подивіться на цей підпис! Сумно, що прокурор не знає вимог діловодства, хоча за його посадою має це знати. Пане адвокате, можете підійти?».

Олександр Сотник йде до скляної камери. Підсудний жаліється на здоров'я та умови в СІЗО.

«Я вас розумію, але мене призначили на одну процесуальну дію. Коли у вас буде захисник на постійній основі, то ви проговорите з ним всі ці речі», – каже адвокат.

«То нема сенсу вам це все передавати?», – уточнює Косторний.

«Так, я не бачу в цьому сенсу. Маю сумнів, що хочу брати участь у цій справі на постійній основі», – говорить захисник.

Попри це Косторний продовжує запитувати, чи можна йому отримати спеціальний браслет і потрапити додому. Він пояснює, що просить лікарів вплинути на процес. Підсудний замовкає, шукає серед присутніх у залі дружину: «Что, Наташ? Он струсил? [має на увазі попереднього адвоката Ярослава Гандзюлевича]». Далі обвинувачений гучно звертається до літнього чоловіка: «Андрей Александрович, прошу еще раз поднять вопрос, что я нахожусь с рецидивистом в камере. Он уже отсидел 20 лет за разбой. За растерзание людей! Я с ним сейчас и он постоянно машет в мою сторону кулаками!».

До залу повернувся суддя. Він монотонно читає текст ухвали. Косторному на 60 діб продовжили тримання під вартою. Суддя наголошує, що якщо адвокат дійсно є, то мав би подати через канцелярію відповідну заяву та ознайомитися з матеріалами справи до наступного засідання.

«Поки ви не будете мати захисника, то не можемо слухати справу по суті. Злочин, в якому вас обвинувачують, є особливо тяжким і участь захисника обов'язкова. То ви вкладаєте угоду зі своїм захисником? Не потребуєте захисника від вторинної правової допомоги? Я правильно зрозумів вашу позицію? Оголошуємо перерву, щоб була можливість в обвинуваченого залучити свого захисника», – говорить суддя.

Косторний заявляє, що в нього є прохання, пов'язане зі здоров'ям. Суддя перебиває й знову запитує, чи точно буде новий захисник.

«Не розумію, що я маю сказати. Я кажу, що підписав угоду, а про його дії, знаходячись в СІЗО, я не можу знати», – обурюється за склом обвинувачуваний, але погоджується, що без захисника немає сенсу щось продовжувати.

Віктор Романюк оголошує судове засідання завершеним. Косторний вигукує: «Що стосовно довідки про стан мого здоров'я? Прокурор надав неправдиві відомості! У мене не приймають скарг на прокурора. Вони зникають! Я знову звертаю вашу увагу, що я прошу про медичну допомогу! Її не надають!».

Суддя різко реагує на слова підозрюваного й заявляє, що не може розв'язати жодних побутових проблем, бо взаємодіє з ним лише в межах кримінального провадження. Віктор Романюк закликає підсудного жалітися керівнику СІЗО.

«Це не побутові проблеми! Це знущання з мене! Это права человека! Суддя поддерживает это всё!», – кричить Косторний.

Прокурор та суддя визначають дату наступного засідання. Андрій Никеруй говорить, що переконаний – наступного разу не з'явиться новий адвокат.

«А щодо неправдивих відомостей, які надає прокурор! Суддя має реагувати чи ні?», – вкотре підозрюваний звинувачує Андрія Никеруя.

Наталія Косторна підводиться з лавки слухачів. Вона ледь не у відчаї просить чоловіка заспокоїтися: «В твоем деле все боятся, потому что их прокурор схватит! Саша, перестань его злить, потому что я тоже не могу».

На колишнього майора КДБ це не діє. Із зали виходять слухачі.

«Я должен быть спокоен, если судья боится называть вещи своими именами! Они поставили задачу, чтоб я сдох! Они будут рады!», – долинають до коридору вигуки Косторного.