На цій світлині ви звісно впізнали усім нам відомий домініканський костел, на фронтоні якого високо вгорі, близько 300 літ тому, тогочасні отці вмонтували напис: “Soli Deo honor et gloria”, тобто “Єдиному Богу честь і хвала”.

Не подумайте, що виставляючи цей допис я зробився аж такий суперрелігійний. Зовсім ні! Тут інша причина мого інтересу.

Якщо коротко, то вся справа у славетному Йогані Себастьяні Баху, який творив у той же бароковий час, коли будували домініканський костел у Львові.

Так от: уявіть собі, що Йоган Бах спершу втратив свою малолітню доню, потім трьох синів, а опісля ще й дружину Марію. Після цього, він зі своєю другою дружиною Анною втратили ще чотирьох доньок і трьох синів. Тобто – одинадцять рідних дітей..!

І от, незважаючи на усе це, Бах… творив, творив титанічно, з-під його пера щоразу виходили просто геніальні твори, які із невимовним захопленням слухає вже кілька поколінь всього людства.

Але… Як так..? Після стількох найболючіших ударів долі він не розчарувався, не озлобився, зрештою не опустив руки..? І, навіть вже у дуже поважному віці будучи майже цілковито сліпим, Йоган Бах… продовжував творити! І, кожен новий його твір, був прекраснішим за попередній.

Вся справа у тому, що перед тим, як приступити до написання нового музичного твору, Бах спершу надписував угорі сторінки: “Господи, допоможи!”, а далі, працюючи – всю надію покладав на Бога. Коли ж закінчував писати, то наприкінці партитури завше дописував: “Soli Deo gloria”, що значить: “Єдиному Богу хвала!”.

Отакі-от паралелі виявилися у всім нам відомому написі на самому верху колишнього домініканського храму, попри який ми сьогодні незліченну кількість разів швидко перебігаємо, так і не знайшовши час звести догори свої очі…

Микола Бандрівський