Декомунізація по-львівськи: чому так непросто позбуватися імперської псевдокультурної спадщини
Опубліковано : Іванна Капустянська
Під час війни є можливість спостерігати і самим брати участь у демонтажі радянських пам’ятників. Цей процес триває по всій Україні, але саме на Львівщині він є найбільш масовим.
Про це розповіли у спеціальному проєкті ТРК “Перший Західний” і представників робочої групи з питань декомунізації при ЛОВА.
“На сьогоднійшній день нам відомо про 220 декомунізованих, демонтованих об’єктів. Слід згадати, що до початку роботи комісії з декомунізації, до початку повномасштабного вторгнення свідомі громади знесли близько 80-ти пам’ятників. Тому 300 монументів – оптимальна цифра, на чку ми зараз вийшли”, – зазначив ведучий спецпроєкту, радник начальника Львівської ОВА Олег Радик.
Як додала Анна Герич, секретар робочої групи з питань декомунізації при Львівській ОВА, залишилось демонтувати понад 70 пам’ятників на Львівщині.
Загалом в Україні є близько 20 тисяч монументів тоталітарного режиму.
“Ситуація доволі різна. Когось не треба двічі просити: все зроблено і ми маємо на сьогоднійшній момент 12 громад, які повністю очистилися від радянського минулого. Це стосується як перейменування вулиць, так і демонтажу пам’яток. Надзвичайно тонке й делікатне питання – це меморіальні дошки. Наше бачення, наша принципова позиція – треба з повагою ставитись до людей, які загинули. ми розуміємо, що в радянській армії теж були українці, які не по своєму власному бажанню змушені були воювати в лавах даної армії. Такі меморіальні дошки мають бути перенесені на кладовище, де кожен може вшанувати пам’ять свого родича“, – розповів Андрій Годик, перший заступник начальника Львівської обласної військової адміністрації, голова робочої групи з питань декомунізації при Львівській ОВА.
“Всі ці комуністичні пам’ятники завжди були частиною російських психологічних операцій. Росіяни завжди використовували всі ці меморіали Другої світової війни, які вони називали пам’ятниками “вєлікай пабєдє” в своїх інтересах для того. щоби затягнути українців у спільнк боротьбу проти нацизму. І я можу навести приклади, коли навіть їхні агенти ФСБ активно захищали такі пам’ятники. Зокрема, Олександр Косторний, Інна Іваночко були постійним учасниками всіх процесів навколо монументу Слави у Львові. Вони ходили на суди, приходили під монумент захищати його там, ставили квіти. Якщо агенти ФСБ ворожої держави, а зараз вони сидять в СІЗО за шпигунство на користь Росії, захищали всі ці пам’ятники, то зрозуміло, що вони є потрібні державі-агресору. Демонтаж всіх цих об’єктів є нашою контрпропагандою, яка відділяє українців від всіх тих “ванюшок” і “альошок”, які вчиняли військові злочини по всій Європі як зараз в Бучі та Ірпені… не варто забувати, що всі ці плити знаходятьв Воронежі, Тулі, Новосибірську, наша задача – відділити українців від всіх тих злочинців”, – пояснив ситуацію з демонтажем радянських пам’ятників Антон Петрівський, військовослужбовець ЗСУ, ініціатор створення та член робочої групи з питань декомунізації при Львівській ОВА .
У спецпроєкті “Декомунізація по-львівськи” спробували краще зрозуміти, а головне – пояснити глядачам, що ж таке декомунізація і чому нам просто необхідно її якнайшвидше завершити.
Чому ж процес часами складний і навіть скандальний – дивіться і вирішуйте для себе.
Джерело: LvNews