13 грудня 1913 року в колишній віллі львівського професора геології Еміля Дуніковського, яку викупив митрополит УГКЦ граф Андрей Шептицький, відкрився виставковий зал Національного музею.

Тут розмістили колекції заснованого Шептицьким ще у 1905 році Церковного музею. Роботу з укомплектування збірок очолив Іларіон Свєнціцький, історик, славіст і мистецтвознавець, у майбутньому — довголітній директор музею (1905—1952). Основу фондів склала особиста колекція засновника, який подарував близько 10 тисяч предметів і утримував музей на особисті кошти.

Відкриття цього музею у Львові тогочасна польська преса називала серйозним форпостом української ідеї у місті, яке поляки вважали “своїм”.

“Галицькі русини (русини – тут і далі в тексті вживається в значенні українці, – Б.С.) послідовно прагнуть перетворити Львів на справжню столицю української частини Галичини, а отже, отримати право власності на це місто. Уже багато років у Львові на всіх головних вулицях будують пишні українські будівлі, прикрашені українськими написами. І тут вони централізують увесь національний економічний і політичний рух.

Останніми днями до Львова прийшов ще один дуже серйозний форпост української ідеї. Його фінансує український митрополит граф Шептицький. Руський національний музей розташований у колишньому палаці професора доктора Дуніковського на вулиці Мохнацького (тепер — Драгоманова, 42).

Відкриття музею було дуже урочистим. У ньому брали участь, зокрема, засновник митрополит граф Шептицький, маршалок Галицького сейму Ґолуховський, українські єпископи Чехович та Хомишин, віце-президент Львова Рутовський, усі українські депутати та численні делегації від український установ.

Першим виступив куратор музею отець-мітрат Білецький, потім прочитав лекцію про українське мистецтво митрополит граф Шептицький, водночас віддавши Музей у громадське користування. Далі була серія представницьких промов.

Музей був багато обладнаний жертводавцем, який тривалий час збирав для цього багаті колекції”, – писав про відкриття музею тогочасний краківський тижневик Nowości Illustrowane.

Відомо, що в музеї зберігалися вартісні пам’ятки писемної культури – збірка рукописів та стародруків, формування якої розпочалося від часу заснування. Основу збірки заклали зразки, подаровані митрополитом Шептицьким, а її поповнення на науковій основі було продовжене професором Свєнціцьким.

Збагатили колекцію дари діячів культури та просвіти, духовних осіб, а також скарби із збірок Ставропігійського інституту, Львівської греко-католицької митрополії та капітули, товариства “Просвіта”, НТШ, Народного дому, Богословського наукового товариства, бібліотеки чину отців Василіян, переданих до музею після 1939 року, зокрема Бучацьке Євангеліє.

У 1930-х роках фонди музею нараховували понад 80 000 експонатів.

Після закінчення Другої світової війни музей перейменовано на Державний музей українського мистецтва, згодом — на Львівський музей українського мистецтва.

Сьогодні фонди музею налічують понад 100 тисяч одиниць збереження, репрезентуючи вікові традиції розвитку українського мистецтва та національної культури. Окрім давнього приміщення, музей отримав основний корпус — будівлю на проспекті Свободи, 20, побудовану для Промислового музею на початку XX століття, в якому в радянський час розміщувався музей Леніна.

Предметом особливої гордості заснованого Шептицьким музею є найповніша в Україні колекція середньовічного українського сакрального мистецтва XII—XVIII століть. Це ікони, скульптура, рукописи і стародруки, декоративна різьба, металопластика та гаптовані церковні тканини. Найбільш багатогранно у збірці музею представлена ікона XIV—XVIII століть, здебільшого з теренів Західної України.

Епохи українського ренесансу та бароко представлені у творчості Івана Рутковича (Жовківський іконостас XVII ст.) і Йова Кондзелевича (Богородчанський іконостас, 1698—1705).

У фондах музею зберігаються шедеври й таких митців європейського значення як Пінзель, Полейовський, Філевич та інші. Дуже вартісною у колекціях є збірка української народної та професійної гравюри XVII—XVIII століть.

Розвиток українського мистецтва XIX — початку XX століть репрезентує збірка творів живопису художників Наддніпрянської та Західної України.

У музейній колекції є низка оригінальних творів Тараса Шевченка.

Богдан Скаврон

Джерело