Історія курортного містечка в Карпатах.

Місто Сколе розташоване на перехресті міжнародних шляхів на Львівщині і водночас сховалося в невеличкій долині серед густих лісів і гір Бескидів, на березі річки Опір. З давніх часів люди любили відпочивати тут, а у спокійні роки XX ст. до Сколього приїжджало до 4 тисяч туристів на рік. У місті створювали підприємства, та це не заважало розвивати його як гірський курорт. ZAXID.NET розповідає про курортну історію карпатського містечка.

Сколе має понад 600-літню історію. Перша письмова згадка належить до 1397 року.

«За однією з версій місто дістало таку назву після відомої битви між вояками князів-братів Святополка і Святослава, яка відбулася в долині річки Опір в 1015 р. Святополк тоді вигукнув: "Сколіть їх!". За іншою версією Сколе та Опір стали називати так після кривавого бою з татарами, у якому кололи тих, хто чинив опір. Третя версія стверджує, що назва міста походить від слова "скеля"», – пояснюють на міській краєзнавчій сторінці. Однак перша письмова згадка у фундаційному привілеї польського короля Владислава Ягайла, виданого 5 березня 1397 року зазначає: «Місцевість мусить завжди носити назву "Сколе"».

Густі ліси приваблювали людей на полювання і лісозаготівлю. Коли тут у часи Австро-Угорщини потрохи почали з’являтися промислові підприємства, до містечка проклали залізницю. Заводи розвивали місто, а гарна пригода і сполучення заманювало сюди туристів.

У часи міжвоєння на Сколівщині інтенсивно відкривають пансіонати, відпочинкові вілли, з’являється туристичне інформаційне бюро. Для туристів облаштовують пляжі над річкою Опір, гірськолижний трамплін, хокейне поле, ковзанку і першу в Карпатах санну трасу. У 1930-і роки у Сколе освітлювалися не лише центральні вулиці, але й набережна.

Як пише «Локальна історія», пляж був засаджений зеленою алеєю і мав лавочки. У Сколе приїджали покупатися в Опорі, його глибина в різних місцях була різна.

«У сезон на пляжі грав оркестр. Уздовж берега пролягла набережна, на якій стояли охайні дерев’яні кіоски з прохолодними напоями та солодощами. У довколишніх ресторанах вечорами влаштовували дансинґи під джазову музику. Неподалік пляжу були два тенісні корти й дитячий майданчик. Рекламні буклети стверджували, що “сучасний піщаний пляж та нові кабінки для купання повністю відповідають потребам відпочиваючих”. Відпочивальників було немало – до 4 тисяч на рік», – пише «Локальна історія».

Сколівський курорт особливо рекомендували для оздоровлення дітей. Вони тут відпочивали по 6-8 тижнів. Відпочинок у Сколе радили і тим дорослим, хто «замучений цілорічною працею, виснажений нервами, з малокров’ям, у кого поганий апетит і хто страждає на інфекції дихальних шляхів».

Згодом Сколе стало зацікавленням туристів не лише влітку. Тут були гарні умови для лижників-початківців. Пологі схили без дерев в околицях міста стали ідеальними для навчання лижварства. У 1932 році збудували лижний трамплін, згодом запрацювала лижна школа та санна траса.

Ночували туристи у Сколе у кількох пансіонатах або двоповерховому готелі Геннефельда, при ресторані якого працювали кондитерська та дансинґ просто неба «Райський сад». У місті працювала туристична станція Дрогобицького відділення Польського татранського товариства.

Серед відомих пансіонатів у Скольому був двоповерховий «Сонячний замок» родини Маннгаймів, за 3 хвилини ходьби від пляжу. У ньому були сучасно обладнані кімнати з балконами. Комфортною була вілла «Гелена» на тихій вулиці біля лісу: мала водогін, ванни, гостей розважали радіо та піаніно, подавали вишукані страви, поруч був сад.

«Гостинний дім пані Сокалової на вулиці Пілсудського обіцяв “європейський рівень” і “високу сонячну радіацію”. Тут були одно- та багатомісні кімнати, засклені веранди, відкриті тераси й балкони. При закладі працював лікар, годували ситно. Ще з досягнень цивілізації були гаряча та холодна вода, ватерклозети, радіо, піаніно і телефон. Діяли також тихий пансіонат “Сколянка” родини Агопсовичів на вулиці Лісній, пансіонат Ейхелів на Пілсудського та гостьовий дім Пауліни Август на Мадейського. Місцеві також здавали кімнати чи вілли приїжджим», – розповідають у «Локальній історії».

На центральній вулиці працювала кондитерська «Оаза», ресторація Лерера із ввічливим персоналом. На пляжі гостей годували у «Павільйоні», де були професійні кухарі та недорогі страви. На вулиці Гарбарській був заклад Гальперна, що спеціалізувався на кошерній їжі для юдеїв. «Райський сад», «Оаза» та «Павільйон» щодня влаштовували файф-о-клоки та дансинґи.

Для розваг туристів у місті двічі на тиждень працювала читальна зала, робили театральні постановки. Біля ставка на Погоріллі можна було винайняти човни. Любителі пішохідних прогулянок ходили пішки до водоспаду Кам’янка, уздовж річищ Опору та Оряви. Найактивніші туристи сходили на гору Парашку, Зелемин, до скель в Уричі та Бубнища. Охочі порибалити могли ловити в Опорі форель, попередньо взявши дозвіл у баронів Гредлів.

У місті працювало кілька кінних екіпажів і таксівок. Вузькоколійками Гредлів можна було покататися до Бутивлі, Коростова, де у пансіонаті «Урочисько» була знаменита плантація троянд та інших квітів.

Деякі українські туристи принципово дотримувалися правила «Свій до свого по своє», тому вони селилися лише у віллах українців, купували в українських крамницях, навіть морозиво на набережній брали в павільйоні, який належав українцям.

Джерело: Zaxid.net