Досягнення Україною у війні з Росією своєї мети щодо виходу на міжнародно визнані кордони вимагає прискорення постачання передових озброєнь і технологій, а також нової військової і дипломатичної стратегії для захисту української території, збільшення українського оборонного виробництва, посилення протиповітряної оборони і посилення атак на російські лінії постачання і вразливі військові позиції в Криму.

Так вважають Стівен Гедлі, який очолює міжнародну консультативну раду Atlantic Council та який у 2005-09 роках був радником Білого дому з питань нацбезпеки та Метью Креніг – віце-президент і старший директор Центру стратегії та безпеки ім. Скоукрофта Atlantic Council, а також член Комісії Конгресу США з питань стратегічної позиції США.

«Якщо адміністрація Байдена прийме цей підхід, вона зможе подолати небажання Конгресу надавати більше допомоги Україні за відсутності чіткої стратегії», – зазначили вони у колонці для The Wall Street Journal, яку ми наводимо нижче повністю.

Весняний контрнаступ України 2023 року був менш успішним, ніж багато хто сподівався, що дало російським військам час окопатися за окопами і мінними полями. Нова тактика, така як використання безпілотників для виявлення бронетехніки та високоточної зброї для її знищення, надала російським окупантам оборонну перевагу. Готовність Заходу допомогти Україні не є гарантованою, особливо в умовах глухого кута у Вашингтоні. Війна на виснаження вигідна Росії, враховуючи її переваги в промисловості та людських ресурсах, а також високу толерантність Владіміра Путіна до втрат.

Щоб врахувати ці реалії, Україні та її прихильникам слід дотримуватися адаптованої стратегії, що складається з п'яти основних елементів.

По-перше, військові зусилля України мають бути більше зосереджені на обороні. Києву необхідно утримувати територію, яку він все ще контролює, навіть якщо він готується до контрнаступу. Це включає Одесу, яка забезпечує доступ до Чорного моря, що є життєво важливим для української економіки, яка залежить від експорту зерна на міжнародні ринки. Українські війська повинні створити укріплені оборонні лінії і використовувати сучасні сенсори і безпілотники, щоб запобігти майбутнім захопленням.

По-друге, Україна має зменшити свою залежність від іноземної допомоги. Україна має потужну оборонну промисловість, яка виробляє більше зброї, ніж до вторгнення Росії у 2022 році. Київ підписав понад 20 угод з іноземними партнерами про спільне технічне обслуговування і виробництво озброєнь, що збільшило його промислові потужності всередині країни і за кордоном. Німецька компанія Rheinmetall і турецька фірма Baykar планують побудувати в Україні заводи з виробництва танків і безпілотників відповідно. Але США відстають. Вашингтон повинен сприяти створенню спільних підприємств з українською оборонною промисловістю, допомагаючи американським оборонним компаніям зменшити ризики ведення бізнесу в зоні бойових дій і зменшуючи регуляторні норми, в тому числі обмеження на передачу технологій відповідно до Міжнародних правил торгівлі зброєю.

По-третє, США та інші країни мають допомогти Україні розбудувати посилену мережу протиповітряної та протиракетної оборони. Україна повинна захистити себе від жорстокої повітряної кампанії Росії. Західні союзники повинні передислокувати батареї Patriot з інших частин Європи в Україну і співпрацювати з Києвом у розробці низькотехнологічних і недорогих засобів захисту від безпілотників та інших видів зброї.

По-четверте, Україна має націлитися на російські лінії постачання на сході України і заході Росії. Це порушило б російську логістику і ускладнило б зусилля Москви щодо закріплення своїх територіальних здобутків. США і Європа повинні дозволити Україні використовувати зброю, яку вони постачають, для нападу на російські війська в Росії, що атакують Україну. Те ж саме має стосуватися російських ліній постачання і логістики.

По-п'яте, Україна має посилити загрозу вразливим військовим позиціям Росії в Криму. Це має включати удари на великі відстані, а також спецоперації проти російських сил, баз і ліній постачання. Чому Керченський міст до Росії залишається на місці – загадка.

Щоб зробити можливими ці удари, США та їхні західні прихильники повинні надати Україні зброю більшої дальності з більшим корисним навантаженням і зняти свої заборони на використання цієї зброї для атак на сили і логістику на російській території. Німеччина повинна негайно надати ракети Taurus, а США – армійську тактичну ракетну систему ATACMS дальністю дії 305 кілометрів. Це не призведе до значного виснаження американських запасів, оскільки Америка має значні запаси і активну виробничу лінію і поступово відмовляється від цієї системи на користь більш досконалої високоточної ударної ракети більшої дальності. Крім того, західні прихильники повинні надати Україні літаки F-16, озброєні високошвидкісними протирадіолокаційними ракетами, щоб придушити російську інтегровану протиповітряну і протиракетну оборону і дозволити українським ракетам досягати своїх цілей.

Крим може стати найважливішим центром тяжіння у цій війні. Путін може дозволити собі віддати села на Донбасі, але втрата півострова буде серйозним ударом. Це може бути єдиним способом переконати його згорнути конфлікт.

Ми сумніваємося, що такий підхід призведе до укладення мирного договору або навіть формальної угоди про припинення вогню. Тим не менш, він може призвести до фактичної патовій ситуації з активною, але статичною лінією зіткнення між двома арміями і набагато меншою кількістю бойових дій. Це врятувало б життя і дало б Україні перепочинок.

Багато хто в Україні і на Заході заперечить, що це також дало б перепочинок Росії, який вона могла б використати для підготовки наступної спроби підкорити і поглинути Україну. Багаторічні оборонні зобов'язання перед Україною, які розробляють США та інші західні країни, зменшили б цей ризик.

Україна все ще пам'ятає Будапештський меморандум 1994 року, за яким Київ здав свою ядерну зброю в обмін на двосторонні гарантії безпеки з боку США і Великої Британії. Це не змогло стримати Росію від вторгнення. Враховуючи цей невдалий досвід, Києву можна пробачити бажання більшого сьогодні, а саме – членства в Європейському Союзі та НАТО.

Питання членства в НАТО не стоїть на порядку денному принаймні доти, доки не буде встановлена стабільна лінія розмежування між українськими і російськими військами і не зменшиться конфлікт. Необхідно чітко усвідомлювати, що вступ до НАТО не призведе до негайного вступу Альянсу у війну з Росією і не зобов'яже його підтримувати будь-які військові зусилля України з повернення окупованих Росією територій. Але міжнародне співтовариство продовжуватиме визнавати цю територію українською згідно з міжнародним правом.

Це чутливі питання, але аналогічні проблеми були подолані, коли Західна Німеччина приєдналася до НАТО в 1955 році. На нашу думку, лише перспектива членства в НАТО та ЄС дасть президенту Володимиру Зеленському та українському народу впевненість у тому, що Росія не зможе захопити більшу частину України. Це також забезпечить політичне прикриття, необхідне для прийняття результату, за якого російські війська тимчасово перебуватимуть на українській території.

Членство України в НАТО має відображати повний консенсус всередині Альянсу. Помітні розбіжності в Бухаресті в 2008 році підказали пану Путіну, що НАТО не стане на захист України, що стало приводом для його вторгнення в 2014 році.

Підтримка України не є актом філантропії. Якщо Україна і Захід помиляться, Росія може досягти успіху в завоюванні України. Путін хоче відновити Російську імперію – реваншистські амбіції, які можуть підштовхнути його до вторгнення в країну-члена НАТО. Результатом буде війна з НАТО і США, чого ніхто не хоче.