Андрій Риштун – відомий львівський дигер. Його знають за численними спусками у каналізацію під Львовом, адже чоловік уже понад 14 років досліджує Полтву та її підземелля.

Окрім цього, Андрія можна назвати дослідником і мандрівником. Серед його здобутків – численні цікаві маршрути горами та Львівською областю, пошуки закинутих історичних місць, як-от піраміда на горі Дзенів, схованка євреїв у каналізації, створення музею загиблих літаків і виявлення проблем у львівській каналізації, пише zahid.espreso.tv.

"Еспресо.Захід" поспілкувався з Андрієм Риштуном про його діяльність, відносини з владою та нюанси часом доволі небезпечного хобі.

За професією чоловік є інженером, працює в IT-сфері та має чимало запатентованих винаходів у США. Свою іншу діяльність називає хобі – справою вихідного дня. Проте додає, що це хобі має певну мету, не лише розвагу.

"Я досліджую Полтву останні 14 років, і тут завдання не тільки в тому, щоб просто спуститися під землю, а ще й мати корисний "вихлоп" із того всього. Це стосується і подорожей Карпатами, дослідження бункерів чи дахів", – каже він.

Дійсно, завдяки дигеру вдалося виявити чимало проблем, зокрема руйнування бортів у каналізації чи витік водогінної труби у Львові. Або ще один приклад: бомбосховище на Святоюрській горі. Воно було закинутим до моменту, поки укриття знайшов Андрій Риштун. Зараз це відремонтоване приміщення, в яке можна ховатися під час ракетної загрози.

Фото "Еспресо.Захід"

Його діяльність має також просвітницький і дослідницький характер. Так, у Львові довго шукали сховок євреїв часів Другої світової війни. Він був під площею Соборною, і саме Андрій Риштун з командою віднайшли його. Щобільше, на підлозі у сховку знайшли предмети вжитку, які використовували євреї, коли ховалися від нацистів.

Дослідник зізнається, що часто цікаві й історичні місця знаходять завдяки порадам інших людей.

"Найчастіше – радять інші люди. Це ще один стимул писати про такі місця, бо інші діляться своїми знахідками. От, до прикладу, найвисокогірніша печера на горі Піп Іван Чорногірський, яку показав рятувальник Василь Фіцак. Ми пішли до печери й дізналися, що в горах навпроти є бункери часів Першої світової, видовбані в скелі. Там є цілі кімнати, з різними переходами. Туди раніше люди не ходили", – розповідає він.

Окрім мандрівок і спусків у підземелля, Андрій Риштун займається руферством і сталкерством.

"Сталкерство – це коли ти лазиш по Чорнобильській зоні або по інших закинутих об’єктах. Наприклад, закинутий завод у Новому Роздолі, де купа цехів, чи наш ЛАЗ – зараз він уже забудовується, але колись це було досить атмосферне місце: великі цехи, старі автобуси, конструкторські креслення", – говорить пан Андрій.

Руферство – це лазіння на високі об’єкти.

"Це коли ти просто вилазиш на цікаві дахи. Недавно залазили на дах нового готелю на перехресті Гнатюка й Січових стрільців. Сфотографували звідти Львів, з абсолютно нового ракурсу. Були й на Лукаша, 1 – там, де скандальний недобуд. Звідти шикарний вигляд на місто, навіть трохи жаль, якщо її знесуть. Ще додам, що ми поєднуємо звичайний туризм з індустріальним. Тобто йдемо в Карпати й залазимо там на найвищу вежу – на горі Топаз. Це близько 120 метрів заліза вгору", – пояснює він.

Загалом таке хобі є доволі екстремальним і подекуди не зовсім законним, але дослідник запевняє, що переважно стосунки з місцевою владою в його команди хороші.

"От є в нас річка Зубра під Сиховом і з місцевою владою у нас чудові стосунки: ходи куди хочеш, знімай, показуй усе. Крім того, адміністрація цю річку відновлює та очищає", – наводить приклад Андрій Риштун.

От щодо підземної Полтви, то тут ситуація трохи інша, зізнається дигер.

Фото "Еспресо.Захід"

"Лише коли дигери показують величезний витік водопровідної води в каналізацію, тоді вони приїжджають і виправляють це. Хоча, по правді, місцева адміністрація сама мала б виявляти такі проблеми або хоча б заохочувати, щоб дигери спускалися й показували такі речі", – каже він і додає, що за останні 10 років Львівводоканал закрив 80% зручних входів у Полтву. Їх просто заварюють, спеціально, щоб там не ходили дигери.

"Тільки тут така гра, що дигери у будь-якому випадку знайдуть вхід у Полтву, а заварювання входів натомість створює додаткові незручності в першу чергу комунальникам, які не можуть через це оперативно виявити проблеми", – зізнається пан Андрій.

Щодо безпеки, то чоловік зауважує, що, безперечно, є розуміння всіх ризиків.

"Якщо потрапиш у якусь погану ситуацію, то вигрібати доведеться всім, тому насамперед беремо з собою адекватних людей, які розуміють, де вони перебувають (до прикладу, на висоті) і що неправильні дії можуть мати тяжкі наслідки", – каже Андрій Риштун та додає, що серед усієї спільноти руферів є надзвичайно мало нещасних випадків.

"По Львову випадків, коли людина випала через балкон, у рази більше, ніж коли хтось із руферів травмувався", – запевняє він.

Пан Андрій зазначає, що більше небезпечна Полтва, бо не все залежить від дигера:

"Якщо раптово почнеться злива, то змиє всіх. Звідси й перше основне правило – за найменшої ймовірності дощу в підземелля не спускатися".

Небезпека, звичайно ж, чатує і в горах. У Карпатах є змії, небезпечні місця тощо. Особливо не варто туди ходити взимку, бо природа грає проти людини. Тому екстремальні дослідники мають бути підготовленими.