«Корів випустив у поле, а сам пішов на фронт»

17.04.2024 22:48   Джерело: LvNews
Опубліковано : Іванна Капустянська

Ветеран з Городоччини Ігор Сабадаш — про своє екоранчо та зцілення душевних ран війни

Невеличке село Мшана Городоцького району, що на Львівщині, перетворилося на туристичну локацію. Тут чимало років працює фермерське господарство екоранчо, яке заснував місцевий АТОшник та захисник Ігор Сабадаш. Сільський туризм має функцію реабілітації тих, кого психологічно зламала війна. Спершу фермер-аматор вирощував гусей, але доглядати цих птахів — ще той виклик… Зараз на екоранчо Сабадаша — вісімдесят корів, а також бики, коні та поні. Основний прибуток екоранчо має від продажу бичків на м’ясо.

null
Фото Суспільне

Познайомилася з Ігорем Саба­дашем в рамках престуру Харків­ського пресклубу. Фермер, який розвиває у регіоні сільський туризм, був по-галицьки гостинним — накрив стіл з домашніх смаколиків: сала, ковбаси, овочів, свіжої зелені. За чаєм поділив­ся історією заснування екоранчо. Сіль­ський бізнес Ігоря Сабадаша стартував з гусей, яких чоловік випадково виміняв на… зібраний металолом на подвір'ї.

«Це було у 2013 році, наводив поря­док у тещі на подвір'ї, назбирав купу металобрухту і вирішив здати заготі­вельнику, — розповідає пан Ігор. — При­віз йому метал, а той каже: „Вибач, я не маю зараз грошей“. Та мені й не треба було грошей, просто хотів те все кудись подіти. Але він просто так брати не за­хотів — дав мені за металолом дві гуски і гусака. Посміявся, подумав, хай будуть! Так почав розводити гусей. Але в проце­сі господарювання стало зрозуміло, що розводити гусей — невигідна справа… Гуси — дуже вибагливі птахи. Тоді купив трьох бичків, а через рік ще тринадцять. Побачив, що вигідно. Тож згодом при­дбав 15 голів корів абердин-ангуської породи та шароле. Відтак зайнявся роз­веденням великої рогатої худоби».

Фермерське господарство Сабада­ша отримало пів мільйона гривень кре­дитних коштів для розширення ферми. Відсотки були невисокі. Випасати худо­бу було де, адже поряд з фермою пана Ігоря — близько ста гектарів поля. Поле взяв в оренду, але згодом виявилося, що ставка зависока — довелося коригу­вати у сільраді.

null
Фото з мережі Інтернет

«Не можу сказати, що моє екоранчо приносить добрий прибуток, але на хліб вистачає, — каже пан Ігор. — У критичних мінусах, на щастя, не доводилося бути. Час від часу маємо дотації від держави. Зокрема, отримав фінансову допомогу за молоде поголів'я теличок, які в мене на господарстві народилися, виросли і стали коровами. На їх утримання була дотація 35 тисяч гривень на одну голо­ву. Через встановлений ліміт ми подали заявку на 10 голів, хоча мали вже більше таких. Для ферми 350 тисяч — не вели­кі гроші, але й не малі. Ще виграв грант на 50 тисяч гривень на реалізацію кра­щого бізнес-плану за програмою „Кро­ки до розвитку села“. Гранти — хороша річ, але копітка. Треба проєкт написати, бізнес-план, чому саме те чи інше тех­нічне оснащення хочеш купити, прора­хувати все. І, звичайно, описати свою заявку так, щоб саме на неї виділили ко­шти».

Сільський бізнес Ігоря Сабадаша неабияк підірвало широкомасштаб­не вторгнення рф. Ігор Сабадаш, який мав бойовий досвід участі в АТО, пішов на фронт з першого дня повномасштаб­ного вторгнення. «У мене рюкзак був го­товий, відчував, що буде війна, — про­довжує розмову фермер. — З 2014 року розумів, що ця війна швидкого закінчен­ня не матиме. Бо якщо війна закінчить­ся не перемогою України, то закінчиться пеклом для українців. Пішов у військко­мат. Дружину та двох дочок відправив за кордон. А з худобою що робити? По­дзвонив до товариша, щоб забрав ху­добу до себе. Та він не мав такої мож­ливості… Тоді вирішив випустити стадо корів у поле, щоб самі шукали харчі, а не загинули від ракети чи голоду. Зго­дом товариш все-таки наглядав за ста­дом, а я воював на фронті. На Луганщині отримав важке поранення. Далі опера­ції, тривале лікування в Україні та за кор­доном, третя група інвалідності… По­вернувся на екоранчо, але ще довго не міг працювати на фермі. Поки був на ві­йні та лікувався, чужі люди та друзі при­глянули за поголів'ям худоби. Друзі вря­тували моє ранчо».

За допомогою дрона господар еко­ранчо стежить за стадом Зараз Ігор Са­бадаш особисто приділяє увагу розви­тку екоранчо, потрохи відновився після поранення на передовій. Йому ніхто не допомагає. Лише влітку має робочі руки з села. Нарікає, що ситуація з кадрами критична — чимало селян, які працюва­ли на фермі, зловживають алкоголем… Свого часу придбав тракторець з косар­кою та причепом, техніка неабияк потріб­на в господарстві.

«Моя мета, аби маточне поголів'я ко­рів було не менше ста голів», — каже. Тварини фермера цілий рік вільно ви­пасаються на полі, навіть взимку. Тери­торія огороджена електропастухом, а за допомогою дрона господар екоран­чо стежить за стадом. Корови ще й си­ноптиками працюють. Якщо наступного дня має бути погана погода, то всі зби­ваються до гурту і приходять у стайню. То вже стає зрозуміло — буде дощ.

Цікавлюся планами розвитку сіль­ського туризму. Ігор Сабадаш каже — сільські тури на часі, бо багато людей, яких душевно поранила війна, хочуть відвести душу, зануритися в цілющу природу. Гостей приймає в спеціально­му гостьовому будиночку. Туристи ката­ються на конях, милуються мальовничи­ми краєвидами Городоччини. Природа та тварини зцілюють, надихають…

«Планую розвивати екотуризм, щоб люди приїжджали з усіх куточків Украї­ни, а на ранчо був інструктор, який на­вчав би охочих верхової їзди, — наго­лошує Ігор Сабадаш. — Часто навіть зі Львова до нас люди приїжджають, аби просто відпочити на природі. Дітям най­більше подобається гладити поні та ка­татися. Ще можна було б спробувати впроваджувати іпотерапію для людей з інвалідністю. Екоранчо для мене хобі та спосіб життя. Робота з тваринами до­зволяє забути про болячки, додає сил та енергії. Робота не дає мені „заіржаві­ти“. Після госпіталю на інвалідному візку поїхав купувати трактор».

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу lvnews.org.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: LvNews