На запитання «Борисфен Інтел» відповідає начальник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного генерал-лейтенант Павло Ткачук.

— Павле Петровичу, військові, як правило, не погоджуються на інтерв’ю під час війни — лише до та після. Та зараз схоже на те, що обставини змінюються, тим більше, серед нескінчених ворожих викликів набула активності війна інформаційна, коли її вплив стає не меншим за шалений гарматний обстріл… Не занурюючись у причини цього, торкнемося питань, пов’язаних з навчанням наших військовослужбовців, їх підготовкою до виконання обов’язків за прямим призначенням. Як вважаєте, наскільки вдалося врахувати це у навчальному процесі Академії? І, зокрема, якою була реакція Ваша і підлеглих у момент нападу росіян два роки тому?

— Якою могла бути реакція, якщо задовго до початку нападу ми уважно слідкували за планомірним нарощуванням росіянами своєї присутності на наших східних кордонах? І жодні заспокійливі пояснення російських можновладців про якісь військові навчання — поточні чи майбутні — не могли переконати нас у тому, що на сході країни не визріває справжня небезпека, що росія не готується до вторгнення на нашу територію.

Після того, як 24 лютого агресор почав бомбардувати українські міста та села, а ворожі колони важкої техніки посунули на нас з півночі, сходу та півдня, пересторога виявилась жахливою дійсністю: у самісінькому центрі Європи, у ХХІ столітті розпочалася війна! Але ані в мене, ані в особового складу нашого навчального закладу не було якоїсь паніки. Як і належить, усі були налаштовані по-бойовому! Відомо, що кількість російських військових у підрозділах та частинах, що зайшли на нашу територію, становила на той момент 175 тисяч осіб, і вони планували через три дні вже пройтися парадним строєм вулицями нашої столиці.

Згадаймо, як перед тим горлала російська пропаганда про модернізацію своїх збройних сил та їх успішні дії у різноманітних навчаннях… До речі, разом зі своїми колегами просто дивувався, наскільки неграмотним з військової точки зору був наступ росіян. Натомість українські захисники діяли фахово та мужньо: не просто виконували завдання та накази, але й ініціативно та самовіддано давали окупантам відсіч. Отож, у наших військових вишах навчання відбувалося належним чином. Але детально про це поговоримо після завершення війни.

— Згоден. Розкажіть про перші хвилини своєї діяльності, коли офіційно стало відомо про напад на Україну.

— Вам, як військовому, не потрібно зайвий раз нагадувати, що на будь-який випадок у командування мають бути відповідні плани щодо цього. Ось за такими планами ми перевели Академію, як мовиться, на «воєнні рейки». Працювати доводилося у режимі 247. Головним завданням було зберегти наших вихованців та весь колектив Академії в умовах постійної загрози застосування російськими загарбниками всіх можливих засобів ураження, при цьому не втративши освітній потенціал. На жаль, не можемо всього сказати сьогодні, але вірю, що навіть цей досвід увійде у підручники воєнного мистецтва.

Дуже важливо і я надзвичайно пишаюсь, що саме випускники Національної академії сухопутних військ у той надзвичайно відповідальний та критичний для України момент були і залишаються кістяком Українського війська, яке стало на заваді амбітних загарбницьких планів московитів.

— Якщо випускники Академії так ефективно продемонстрували себе на полі бою, то їх цього добре навчали. У чому особливість такої підготовки?

— Оскільки війна у нас триває від 2014 року, то сам навчальний процес майбутніх офіцерів постійно вдосконалювався завдяки досвіду, який набули наші фахівці, перебуваючи на сході країни та виконуючи там поставлені завдання. З повномасштабним вторгненням агресора навчальні плани та програми почали дещо корегуватися. Навчання відбуваються, як мовиться, у перманентно-адаптивному режимі, інтенсивність вишколу, відповідно, також зросла.

Скажімо, не є таємницею, що зараз у бойовій роботі на фронті командири використовують програму «Кропива»: для орієнтування, прив’язки до місцевості, ведення розвідки, виконання стрільби та управління вогнем. Відтак, військовослужбовці, офіцери повинні досконало володіти нею. При підготовці ми зважаємо також на нововведення, які пов’язані зі зміною тактики застосування наших підрозділів, підрозділів супротивника тощо. Причому, наголошую, тактика постійно змінюється, і те, що вчора ще активно застосовувалося, нині потрібно корегувати.

— Необхідно розуміти, що коригуються й навчальні програми?

— Так, і передусім того, що стосується, наприклад, особливостей застосування механізованих підрозділів у бойовому порядку батальйону, вогневої засідки в оборонному бою, стрільби з танків на велику відстань з використанням БпЛА, дій підрозділів РВіА у складі розвідувально-вогневих груп, інженерних заходів з підвищення живучості та безпеки військ тощо.

Сьогодні українські військові освітяни ретельно аналізують перебіг бойових дій, особливості логістичного забезпечення у військах, застосування військової техніки та озброєння тощо. У їхньому полі зору також морально-психологічний стан особового складу, що не менш важливо для успішного виконання бойового завдання. Усі ці напрацювання використовуються для покращення підготовки військових фахівців різних ланок управління. Військо має вдосконалюватися постійно — як у воєнний, так і в мирний час. Це — аксіома, про яку слід пам’ятати усім!

— У цьому дійсно сьогодні не потрібно переконувати. Досить хоча б один день побувати на «нулі», і на власні очі побачити та відчути увесь тягар, який припадає на плечі наших захисників…

— Якою б важкою не була ситуація на фронті, але вона має бути постійно контрольованою. Постійно переконуємось, що офіцери та всі воїни ЗС України надзвичайно вмотивовані, кожен чітко знає та усвідомлює своє бойове завдання для успішної відсічі ворогу. Не з розповідей знаю, що випускники Національної академії є дійсно фахівцями своєї справи, а їхні знання та навички допомагають чітко виконувати поставлені бойові завдання. Командири бригад та батальйонів відзначають готовність наших вихованців у найвідповідальніші моменти бою брати на себе відповідальність та ухвалювати рішення за будь-яких обставин.

— Сьогодні на всіх рівнях тривають розмови про те, що допомога Заходу дещо пригальмувала. Якби Вам довелося порушувати таку тему у спілкуванні з іноземними гостями, то на чому зосереджували б передусім увагу?

— Така можливість часом трапляється, коли зауважую, що нарешті треба усвідомити серйозність наслідків війни для усієї світової спільноти. На жаль, не цілком нею були зроблені правильні висновки ще 2014 року, коли був окупований Донбас, анексований Крим, і Кремль таким чином ніби дістав дозвіл на вторгнення до України. Сьогодні західні партнери нам допомагають. Важливо, щоб цей процес не припинявся, щоб наші повсякчасні плани не переривалися, бо на фронті у бойових діях перерви не може бути — є тільки початок і переможне завершення, про яке ми всі не лише мріємо, але й докладаємо для цього неабияких зусиль.

— В одному з Ваших інтерв’ю йшлося про конкретні зміни у програмах підготовки майбутніх офіцерів. Зрозуміло, що береться до уваги досвід, набутий на полі бою, який, до речі, активно вивчають західні партнери…

— Вже не раз доводилося пояснювати на різних рівнях, що від початку російської агресії ми зосередилися на набутті курсантами практичних навичок для виконання завдань на первинній офіцерській посаді та на посаді, що на один щабель вище. Сподіваюсь, добре розумієте, що саме мається на увазі… У пріоритеті такого навчання була практична складова, основою якої слугував досвід, набутий під час АТО/ООС, а також стандарти та підходи до підготовки в арміях Північноатлантичного альянсу.

У військових вишах давно дійшли висновку, що протягом першого та другого років навчання основний час потрібно приділяти дисциплінам з циклу загальної та загально-професійної підготовки. У подальшому — акцентувати увагу на військово-спеціальних навчальних дисциплінах. А з метою набуття впевнених практичних навичок щодо застосування озброєння та військової техніки більше навчального часу віддавати польовому вишколу. Саме таким чином підвищується рівень знань та навичок офіцерів, вселяється упевненість у своїх діях, про що свідчать позитивні відгуки командирів військових частин.

Нам довелося ґрунтовно проаналізувати навчальні плани, визначити зміст підготовки, зважаючи при цьому на особливості сучасного бою. Зменшивши час на вивчення батальйонної тематики для курсантів, вдалось збільшити кількість занять з управління підрозділами у ланці «взвод-рота», конкретних прийомів та базових способів ведення бойових дій, зокрема, особливостей бою у траншеї, дій командира на командно-спостережних пунктах, на флангах взводу, роти. Усе це — надважливі моменти сучасного бойового протиборства з ворогом, яким нехтувати не можна. Тож наші навчальні програми мають бути динамічними, постійно змінюватися та вдосконалюватися.

Низка ініціатив, з якими виступила Національна академія і які, за підтримки керівництва Міністерства оборони України, Департаменту військової освіти і науки МО України, Командування Сухопутних військ поширюється й серед інших вишів. Йдеться, зокрема, про «лідерські курси» (L-1B), які запровадили ми кілька років тому, фахові курси професійної військової освіти (L-1С). До речі, закордонні колеги відзначають належний рівень знань тих, хто навчався на них.

— В Академії є чималий досвід співпраці з іноземними колегами. У чому її особливість сьогодні?

— Наш навчальний заклад добре відомий у світі. Сьогодні увага до Академії зросла, бо під час вишколу майбутніх офіцерів робимо акцент на бойовому досвіді, набутому у війні з агресором. Відповідно, в іноземних військово-освітніх закладах цікавляться напрацюваннями наших науково-педагогічних працівників. Втім, через війну, часу і можливостей вирушити за кордон наразі немає. Колись у нас були двосторонні обміни курсантами та викладачами з американським Вест-Пойнтом, британською Королівською військовою академією сухопутних військ у Сандгерсті, французькою Військовою школою Сен-Сір Коеткідан, польською Вищою офіцерською школою імені Тадеуша Костюшка…

Нагадаю, що таке міжнародне військове співробітництво було започатковане 2006 року, коли для ознайомлення з процесом підготовки офіцерських кадрів до нас прибув Вільям Тейлор, посол Сполучених Штатів Америки в Україні. За більш ніж півтора десятиліття у нас побували військові делегації США, Польщі, Франції, Канади, Німеччини, Великобританії, Чехії, Фінляндії, Данії тощо. Якщо не помиляюсь, заходи, які проводились у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, відвідали військовики із понад тридцяти країн світу!

І ще такий факт, за допомогою якого можна зрозуміти напрями співпраці. Так, напередодні повномасштабного російського вторгнення Міністерство оборони України провело інституційний аудит у військово-навчальних закладах, у тому числі і у нашій Академії. По-перше, щоб пересвідчитись у правильності кроків на шляху впровадження в освітній процес сучасних принципів та підходів щодо вишколу майбутніх офіцерів за стандартами НАТО. По-друге, щоб підтвердити, що навчально-матеріальна база оновлюється згідно з вимогами та розвитком системи військової освіти загалом й повністю забезпечує кваліфіковану підготовку військових фахівців.

— Скористаюсь нагодою та подякую за одну з ініціатив Академії стосовно випуску видання про випускників, які були відзначені державними нагородами за мужність під час виконання завдань в АТО/ООС. Минулого року таку ініціативу підтримали мої колеги з Центру «Борисфен Інтел» та Фонду ветеранів військової розвідки, підготувавши до друку ілюстроване видання про подвиги військовослужбовців ЗСУ у 2022 році, які удостоєні високого звання Герой України. До речі, у колективному доробку розповідається і про випускників Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

— Так, героїзм та мужність наших випускників відзначені високими державними нагородами. За десять років війни з рашистам 53-м вихованцям вишу присвоєно звання Герой України, на, жаль чималій кількості з них — посмертно. Майже 2000 відзначені бойовими орденами. Ми розповідаємо про них у нашому спеціальному друкованому виданні — журналі «Офіцер України». Інформуємо також про вихованців, яким достроково присвоюються військові звання, яких підвищують у посаді. Серед них вже є командири бригад й ті, хто обіймають навіть вищі посади. Ми пам’ятаємо про кожного, раді зустрічі з ними, коли трапляється така нагода. Але під час війни це відбувається не так вже й часто.

Переконаний, немає людини, якої б не торкнулась війна… Щодня гинуть українці, руйнується інфраструктура. Загарбники відверто знущаються над цивільним населенням, мародерствують. Тому кожен наш співвітчизник повинен робити свій вагомий внесок у спільну Перемогу!

Важливо і необхідно, щоб і влада, і громадськість підтримували як оборонний сектор держави, так і українців, які переселені із територій, зруйнованих війною, окупованих рашистами. Зокрема так, як це робить Львівська обласна рада, в якій я є чинним депутатом. Вже у перші дні війни вона схвалила потрібні рішення для посилення нашої обороноздатності.

Дійсно, у тривожний час доводиться займатися не лише суто військовими справами, але що поробиш… Нині я глибоко переконаний: країна-агресор побоюється не розширення НАТО на схід Європи, а зміцнення позицій та оборонної спроможності України. Поразка російщини у війні не може гарантувати, що у майбутньому вона не намагатиметься знову загарбати нашу землю. Тому, після Перемоги маємо бути готовими до нових загроз. А отже — дбати про військову освіту у тому числі.

— Ви, Павле Петровичу, порушили тему стандартів НАТО у підготовці військовослужбовців для наших Збройних Сил. Мені довелося багато разів чути про це, часом і сперечатися, відстоюючи дещо зі свого бачення. Але у двох словах: яка роль НАТО?

— Ми давно усвідомили (принаймні, я — беззаперечно), що підходи та стандарти армій Північноатлантичного альянсу повинні стати наріжним каменем у реформуванні системи підготовки військових фахівців. У цьому нам допомагали (сподіваюсь, і далі допомагатимуть) іноземні військові освітяни. Маю на увазі розроблені програми підготовки майбутніх офіцерів, вивчення курсантами англійської мови, набуття ними досвіду під час міжнародних військових навчань та спільних тренувань, проведення науково-практичних заходів тощо. Все це, безперечно, зміцнює Українське військо, у якого нині величезний бойовий досвід, до якого, знову ж таки, придивляються іноземні військові. Тут потрібно також мати на увазі професійність нашого вищого військового командування, фаховість командирів військових частин, підрозділів, які не перший рік стримують російську навалу на сході держави. Все це й зупинило агресора на переважній більшості напрямків, змусило його відмовитись від попереднього задуму та сконцентрувати зусилля на захопленні Донецької та Луганської областей, на посиленні наступу на півдні України.

Обравши курс на євроатлантичну інтеграцію, ми, українці, зробили відповідальний крок у своєму державному та цивілізаційному розвитку. Зважте: окрім імплементації принципів та цінностей, Північноатлантичний альянс має на меті убезпечити державу-однодумця від ймовірної воєнної агресії. Окрім того, переконався під час своєї військової служби, що НАТО — це сучасні погляди та підходи у підготовці та застосуванні збройних сил, де у пріоритеті — вишкіл, професіоналізм, компетентність, вмотивованість військовослужбовців. І, насамкінець, їхня відповідальність за ухвалене рішення. На будь-якому рівні!

Записав Олег Махно.