У теперішньому стані українсько-московитської війни відчувається, з одного боку, замороження ситуації на фронті, оскільки московити не в силах істотно просунутися у своєму наступі, а наші поки що не в силах цей наступ припинити, з іншого боку,- застій на шляхах до позитивного завершення війни, коли активні й численні спроби організувати якісь перемовини спрямовані не на закінчення війни, а на її тимчасове припинення.

В цих обставинах видно, що перед московитською владою стоїть дилема: війна до кінця, чи її замороження. На вирішення цієї дилеми впливають зовнішні сили і внутрішня ситуація в Московії. Основними зовнішніми силими є Китай, який намагається ефективніше використати Московію, як свого васала, у просуванні своїх інтересів, зокрема, для формування переконання, що Московія не буде загрозою для європейських країн тільки тоді, коли в них буде прокитайська влада, та Сполучені Штати, які топляться в суперечностях щодо пріоритетності партійних інтересів чи інтересів країни. Серед внутрішніх московитських проблем особливо виділяється послаблення підтримки населенням агресивності московитської влади.

В цих умовах для московитів виявляється доцільним, активніше використовуючи свою агентуру, перенести війну всередину України. Та й московитські зовнішні спецслужби, явно відстаючи від наших в результативності дій, мусять показати свою професійну придатність. Основна мета цього перенесення – намагання розколоти українське суспільство, оскільки українці програвали московитам тільки через внутрішні розколи. Тому активнішим стало використання терористичних і провокативних дій, зокрема, підпали автівок військових, розбійні напади, нападки на українську мову й цінності українського народу. Внутрішні московитські проблеми та необхідність дій для їх вирішення також стали одним з чинників переходу війни в новий етап.

Особливою подією, яка знаменувала початок цього нового етапу, стало вбивство Ірини Фаріон. Паралельно відбувається роздмухування незадоволення війною і капітулянських настроїв. У всьому цьому розраховують на підтримку частини українського суспільства, отже, на розкол. Очевидно, московити намагаються нагнітати страх, непевність і безнадію. Крім того, це вбивство мало б сприяти вирішенню внутрішніх проблем московитської влади. Адже Ірину Фаріон небезпідставно подавали, як символ всього антимосковитського в Україні. Зараз вони намагаються показати своєму населенню, що кожного їхнього ворога буде знищено й це знищення активно відбувається.

Але московитські стратеги і тепер, як і раніше, що проявилося в провалі запланованого ними блискавичного наступу напочатку повномасштабної війни, не розуміють різниці між українською і московитською ментальністю: те, що в московитів викликає страх, в українців робить консолідацію. Але треба перебороти природну для нас лінивість і пасивність, позбутися відбуття того, що війна десь там і нас зачіпає хіба що перебоями енергозабезпечення та сиренами повітряної тривоги.

Московитська агентура, як словами, так і діями, проявляє себе по всій країні. Кожен повинен їй протидіяти, твердо відбиваючи словесні атаки та будучи готовим до виявлення і знешкодження дій.

Масова участь громадськості в похороні Ірини Фаріон з консолідацією на твердій патріотичній позиції показала не розкол суспільства, на який, очевидно, розраховували організатори вбивства та який готують спрямовані ними його коментатори, а об’єднання українських патріотів від дуже поміркованих до радикальних. Як сказав один з тих, хто виступав на похороні: “Стріляли не тільки в пані Ірину,- стріляли в кожного з нас“. Якщо українське суспільство це усвідомить, то ми впевнено й переможно перейдемо цей етап війни.