На цій світлині, якій близько 110 років, ви бачите молоду пару з міста Сокаль поблизу Львова на Західній Україні. Він і вона вбрані по-буденному, хоча зробити собі ту пам’ятну знимку обоє зайшли у місцеве фотоательє (дана світлина нині виставлена на сторінці: Українці. Хто ми та які ми).

Те, що чоловік на цій фотографії, має на собі елементи військового обмундирування (скоріш за все часів Першої Світової війни) може підказати нам, чому та пара, стаючи перед фотографом, не вбралася більш святково: у ті години було не до того, бо надворі - війна...

От і стали ті молодята перед фотокамерою у чому були на щодень, бо не виключено, що тому чоловікові якраз перед тим прийшла раптова звістка вирушати на фронт зі своїм підрозділом. Тому, часу на "вбирання себе у щось більш святкове", не було.

Все ж, певну урочистість того моменту (але, якого..?) ті молодята, таки, підкреслили: чоловік має на собі широкий полотняний пояс із вільно спадаючим кінцем, а збоку, за самим поясом, має закладений котильйон.

А, котильйон - як ви самі знаєте - то така мила пам'ятка у вигляді невеликого "бейджика" із зображенням ініціалів коханих, іноді року чи квітів або ж чогось іншого у тому стилі. Коли чоловік приймав такий котильйон від жінки, то це значило, що він погоджується на стосунки (мабуть, і на шлюб?), якщо ж відхиляв - то на тому все й закінчувалося.

Сьогодні дехто помилково нав'язує тій давній традиції дарування котильйонів свої особисті сучасні язичницькі марновірства, називаючи ті галицькі котильйони "оберегами". Хоча жодна жива душа у той час не упадала у пошуку жодних "оберегів", бо таким - єдиним і правдивим оберегом була і є віра людини в Христа, а також символ спасительного Розп'яття, яке кожен носив на ланцюжку на своїх грудях.

І, останнє: звичка дарувати котильйони не наша, не місцева, а прийшла до нас із Західної Європи із так званого "котильйонового танцю", відомого ще з 18 століття (причому, навіть в тогочасній Америці).

Отой котильйон танцювався, як тоді було прийнято, вже при завершенні балу. Цікаво, що у той час було навіть налагоджене промислове виробництво котильйонових аксесуарів, якими й прикрашали себе на тих танцювальних розвагах.

... Отак і дотривали ті давні (мабуть ще французького походження) танцювальні традиції із котильйонами до західноукраїнського звичаю ХХ століття. Причому, на Львівщині українські дівчата дарували котильйони своїм хлопцям навіть у часи Другої Світової війни.

Чи відродиться ця традиція нині, у час чергової кривавої війни з московщиною..? Не знаю. Мабуть, хотілось би. Але - не у вигляді нехристиянських "оберегів"...