З 1918 року це місце було найстрашнішою карою для українців, поляків та євреїв. Там вбивали, катували і знущалися. Місцеві, котрі знають історію цієї будівлі, кожен раз як проходять повз, ніяковіють і шанують памʼять загиблих.

Мова йде про «Тюрму на Лонцького», яка знаходиться за адресою: вулиці Степана Бандери, 1.

В період польської окупації, до 1939 року тут сиділи учасники українського визвольного руху, неофіційна її назва була тюрма для політичних в’язнів.

Під час німецької окупації, з 1941 по 1944 рік, був період коли активно почали застосовувати фізичну силу, почались жорстокі допити, катування та розстріли.

Після того, як прийшла Червона армія, з 1944-му і до початку 90-х, стала слідча в’язниця карально-репресивних структур СРСР.

Діячі ОУН, УПА і ті, кого підозрювали у звʼязках з ними у 40-50 роках утримували за ґратами, а у 60х роках у вʼязниці сиділи «шістдесятники», серед них були Вʼячеслав Чорновол, Юрій Шухевич, Іван Гель, Ірина та Ігор Калинець.

Іван Гель, який був українським публіцистом, правозахисником, релігійним і громадським діячем, розповів про те, що робили у тюрмі, він там просидів близько трьох років. Одним зі знущань було підсаджування у камери людей-провокаторів, які спеціально дратували увʼязнених, шуміли, кричали, били, принижували, аби ще більше виснажити не лише фізично, а й морально.

Лише раз на 8 місяців в увʼязнених була змога покупатися, раз на тиждень їх виводили до умивальників. Тоді були просто жахливі умови для проживання. Але найстрашніше було те, що зимою спалахував тиф, і звичайно що всіх хворих розстрілювали. При цьому всьому хвороби нікуди не дівалися, надалі всі хворіли, бо ніхто не дезінфікував камери і бактерії передавались зі швидкістю світла.

Відношення до вʼязнів було жахливим, в разі будь-яких ситуацій, без роздумів починали розстрілювати на тюремному подвірʼї. Всього в тюрмі на Лонцького було вбито майже 1700 людей.

8 червня 2009 року ця тюрма стала Національним музеєм-меморіалом жертв окупаційних режимів і на відкритті була присутня перша леді України Катерина Ющенко. Саме приміщення в’язниці збереглося в автентичному вигляді, тому що ні разу там не робились ремонти і не проводилась реконструкція. На стінах і підлозі камер є навіть залишки крові.

Кожен відвідувач цього музею може трохи проникнутися історією страшного минулого і побачити деякі речі увʼязнених, тюремні камери, кабінет слідчого, фотолабораторію. Серед звичайних тюремних камер є «камера смертників», у якій вʼязні чекали на виконання вироку, найчастіше це був розстріл. Тут люди можуть усвідомити наскільки потужним був український народ і як віддано він боровся за свободу України.

Кожного місяця музей відвідують більше 400 осіб. Вхід та екскурсія по музею безкоштовні, але якщо хочете відвідати тюрму групою більше ніж 10 осіб, то потрібно записатись заздалегідь. Музей працює кожного дня, окрім суботи, але ліпше звертатися до офіційного сайту музею і дивитись більш точний графік.