18 листопада 1943 року група єврейських в’язнів Янівського табору у Львові здійснила відчайдушну спробу повстання проти нацистських катів. Саме цей виступ став офіційним приводом для остаточної ліквідації табору – одного з найстрашніших місць масових убивств на території України.
Еспресо.Захід нагадує про історію створення Янівського концтабору, умови життя його в’язнів та події, які стали символом нескореності навіть у найтемніші часи.
Перегляньте також:
- “Як Східна Галичина поєдналася з цивілізованою Європою”: 164 роки тому з Відня до Львова прибув перший потяг
- Склад для зберігання хімікатів та книгозбірня: як змінювалось призначення храмів на Львівщині в часи СРСР
Де знаходився Янівський табір
Концтабір розташовувався на околиці Львова, на сучасній вулиці Шевченка (тоді Янівська). Тут, серед складів єврейського промисловця Штайнгауза, неподалік залізничної станції Клепарів, нацисти організували місце масового знищення. Саме звідси тисячі євреїв відправляли до таборів смерті у Белжеці та Собіборі.
Табір складався з двох частин:
- філії німецької фабрики спорядження (Deutsche Ausrüstungswerke, DAW), де в’язні працювали без оплати;
- табору примусової праці Lemberg (ZAL-L), створеного у 1942 році.
Створення та роль Янівського табору
Нацисти планували використати працю єврейського населення Львова – міста, де до війни проживало близько 160 тисяч євреїв. Табір став частиною реалізації плану “остаточного розв’язання єврейського питання”.
Першим комендантом був унтерштурмфюрер СС Ґустав Вілльгаус.
Через Янівський табір пройшли, за оцінками істориків, понад 200 тисяч осіб. Він виконував і транзитну функцію – сюди звозили євреїв із навколишніх територій, звідки їх далі депортували до таборів смерті.
Американська дослідниця Венді Лауер називає Янівський табір “найбільшим єврейським трудовим і транзитним табором в Україні”.
Після завершення операції “Райнгард” (ліквідації таборів Белжець і Собібор) Янівський перетворився на головний центр масових убивств євреїв Львова. Тут також страчували психічно хворих, військовополонених, іноземців та італійських солдатів після капітуляції Італії.
Життя і смерть у таборі
Умови перебування були нелюдськими. В’язням забирали всі речі, залишали лише одяг. Їхній денний раціон складався з ерзац-кави, миски баланди з гнилими овочами та 150–200 грамів хліба.
Більшість не витримували більше кількох місяців. У 1942–1943 роках середня тривалість життя в таборі не перевищувала шести тижнів.
Хворих розстрілювали замість лікування, а антисанітарія й важка праця довершували страшну статистику смертей. Щоб вижити, в’язні підтримували зв’язки із зовнішнім світом – через чорний ринок або допомогу людей з міста.
«Танго смерті» — символ трагедії
Улітку 1942 року за наказом есесівця Ріхарда Рокіти у таборі створили оркестр з єврейських музикантів. Його очолювали Леопольд Штрікс та диригент львівської опери Якуб Мунд.
Музикантів змушували грати під час страти в’язнів — особливо створену мелодію, яку називали «танго смерті». Цей моторошний твір став останнім, що чули сотні людей перед загибеллю.
Спроба повстання і ліквідація
У вересні 1943 року в таборі залишалося близько семи тисяч в’язнів. Дізнавшись про плани остаточної ліквідації, частина з них вирішила боротися.
18 листопада групи в’язнів напали на охоронців біля воріт табору та вартового приміщення. Повстання швидко придушили — нацисти розпочали п’ятиденну каральну операцію, під час якої розстріляли тисячі осіб. За різними даними, понад п’ять тисяч євреїв були вбиті, хоча 23 в’язням вдалося вижити.
Після цього Янівський табір офіційно ліквідували. На його місці залишився менший робочий табір, який проіснував до весни 1944 року. Під час радянського бомбардування частину комплексу знищили, а невелика група в’язнів змогла втекти. У липні 1944 року решту евакуювали до Німеччини.
Пам’ять
Сьогодні на місці, де існував цей табір, знаходиться Меморіал Янівського концтабору — місце пам’яті сотень тисяч людей, які загинули від нацистського терору.
Події 18 листопада 1943 року стали символом відваги й спротиву навіть у безвиході.
В’язні Янівського табору довели, що навіть у найжорстокіших обставинах людська гідність і прагнення до свободи залишаються непереможними.
