Президент Володимир Зеленський підписав закон, який запроваджує 10% експортне мито на соєві боби та насіння ріпаку. Однак така ситуація викликає збурення зміною правил гри вже перед збиранням врожаю і може призвести до зменшення валютних надходжень до країни.
Формально держава отримує надходження в бюджет (4,1–4,7 млрд грн), переробники виграють через зниження ціни на сировину (4,3–4,4 млрд грн), але фермери втрачають значно більше (9,1–9,3 млрд грн). Наслідок – чисті загальноекономічні втрати від 200 до 500 млн грн для самої України (з урахуванням ріпаку сумарно 280-670 млн грн). Тобто мито рівно компенсує частину втрат фермерів грошима до бюджету й переробників, але створює чисту економічну шкоду.
Зараз розповім, як працює мито і чому воно знижує внутрішню ціну?
Експортне мито підвищує ціну сировини на зовнішньому ринку відносно внутрішнього: експорт стає менш вигідним, тому частина продукції залишається на внутрішньому ринку. Через збільшення внутрішньої пропозиції на ринку ціни на сою і ріпак впадуть, що вигідно переробникам (вони платитимуть менше) і шкідливо фермерам (отримають менше за свою продукцію).
Розподіл вигод і втрат (по наданих даних):
- Переробники: + 4,3–4,4 млрд грн – через дешевшу сировину вони збільшують маржу та обсяги переробки.
- Фермери: – 9,1–9,3 млрд грн – падіння цін означає зниження виручки та прибутку аграрних підприємств і приватних господарств.
- Бюджет: + 4,1–4,7 млрд грн – митні надходження.
- Чистий економічний ефект: –200–500 млн грн (плюс додаткові –80…–170 млн грн за ріпак) → сумарно –280–670 млн грн.
Це класична ситуація перерозподілу: певні групи отримують трансфер (переробники і бюджет), але загальна економіка втрачає (мертві втрати, зниження стимулів).
Чому це збитково для фермерів?!
Негайне падіння цін: знижується виручка за тонну, зростає ризик збитковості, особливо для дрібних і середніх господарств з високою часткою витрат.
Інвестиційна деморалізація: зростає невизначеність доходів – фермери відкладають закупівлю насіння, добрив, оновлення техніки.
Зниження рентабельності вирощування → скорочення посівних площ під соєю/ріпаком або перехід на інші культури з нижчою доданою вартістю. Це знижує довгострокову експортну виручку й валютні надходження.
Чому це збитково для держави ?!
Мертві втрати (deadweight loss): мито створює перекоси у ринку, які призводять до загальноекономічних втрат, не покритих митними надходженнями. Самі цифри показують, що бюджет отримує ≈4,1–4,7 млрд грн, а сукупні втрати фермерів набагато вищі, тож чистий результат для ВВП негативний.
Довгострокові втрати валютної виручки: зменшення посівів і експорту призведе до зниження гривневого еквіваленту експорту аграрної продукції у майбутньому.
Втрата конкурентоспроможності: зниження масштабів виробництва ускладнює інвестиції у технології й логістику, що віддаляє сектор від сучасних стандартів і ринків.
Побічні ефекти та ризики
Перерозподіл на користь окремих гравців: великі переробні підприємства і трейдери, які мають доступ до внутрішнього ринку, отримують дешеву сировину й отримують конкурентну перевагу всередині країни.
Ризик контрабанди/сірого експорту: митні режими стимулюють обхід правил, зниження якості адміністрування і корупцію.
Соціальні ризики: падіння доходів аграріїв – особливо в регіонах, де агросектор домінує – може спричинити скорочення робочих місць і соціальну напругу.
Хто виграє від такого мита (політична економія, без персональних звинувачень):
- Переробні компанії (крупні маслоробні й білкові заводи): отримують дешеву сировину, збільшують маржі та обсяги переробки.
- Вітчизняні трейдери/оптовики, що контролюють перерозподіл поставок на внутрішньому ринку: можуть купувати дешевше і заробляти на маржі.
- Держава в короткому періоді: бюджет отримує митні надходження, що дозволяє закрити поточні дірки або профінансувати витрати. Це може бути привабливо для уряду, який потребує швидких грошей.
- Політичні групи або чиновники, які контролюють адміністрування мита або пов’язані з вигодонабувачами: у разі непрозорої реалізації це дає можливості для розподілу рент і корупційних практик.
Важливо підкреслити: вигода цих груп часто короткострокова й розподілена несправедливо – за рахунок широкого кола фермерів і загальної економіки.
Альтернативи й пом’якшення шкоди
- Цільова підтримка фермерів: субсидії, компенсатори чи страхування доходів замість широкого експортного мита.
- Тимчасові й прозоро адміністровані заходи: якщо мито вводиться як тимчасовий захід, мають бути чіткі критерії й часові рамки.
- Репатріація доходів через інвестиції у переробку й логістику: спрямувати митні надходження назад у сільське господарство – модернізація, зрошення, навчальні програми.
- Запровадження митних механізмів, що не спотворюють стимули (наприклад, експортні квоти, повернення мита для експортерів із переробкою в країні) за прозорих правил.
- Підвищення прозорості та антикорупційних механізмів при адмініструванні мита.
Мито 10% на сою й ріпак – класичний приклад політики, яка формально збільшує бюджети й вигідна частині промисловців, але завдає реальної шкоди фермерам і загальній економіці. Навіть якщо бюджет отримує значні надходження, загальна сума втрат і довгострокові наслідки (зниження посівних площ, падіння експорту, деморалізація інвестицій) роблять таку політику економічно неефективною. Для суспільства кращим є пошук цільових, прозорих і компенсаторних заходів, а не широких експортних мит, які створюють перерозподіл вигод на користь вузького кола отримувачів.
Аргентина – «retenciones» на сою і соєві продукти
На завершення наведу приклад тієї самої Аргентини та Індії та поясню чому це має бути прикладом для нашої країни чого ні в якому разі не можна робити!
Що зробили: Аргентина десятиліттями застосовує високі експортні мита на сою та соєву олію/шрот (змінювані ставки, великі стрибки в 2008 р. та пізніше).
Наслідки: зниження доходів фермерів, масові протести аграріїв (2008), зростання нелегального експорту і бартерних схем, скорочення інвестицій у фермерські господарства. Частково мито підтримало розвиток переробки всередині країни, але загальна ефективність сумнівна – великі перерозподіли ренти й політичні конфлікти.
Висновок один: навіть якщо держава отримує надходження, постійні і високі мита демотивують виробництво та інвестиції.
Індія – тимчасові заборони і мита на овочі/зернові (цибуля, цукор, пшениця).
Що зробили: Індія періодично вводить заборони або мита на експорт цибулі, цукру тощо, аби стримати внутрішні ціни.
Наслідки: короткостроково спрацьовує для стабілізації цін у містах, але фермерам це дає сигнал невизначеності, ціни падають, виробники відкладають інвестиції, іноді починають шукати інші культури або ринки. Експортні партнери втрачають довіру, що ускладнює довгостроковий доступ до зарубіжних ринків.
Тому політика «коротких рук» уряду проти зростаючих внутрішніх цін може мати реверсні довгострокові ефекти.
Підсумок: Мито на сою – мінус для економіки.
