На цій світлині ви бачите трупи мешканців Львова, які були замордовані росйськомовними вбивцями у червні 1941 року в тюрмі на Лонцького. На фото ви бачите родичів і знайомих, які все ще мають надію впізнати своїх найдорожчих чи близьких людей і оглядають понівечені тіла (ця світлина, за даними Ігоря Іванькова, була зроблена між 1 та 5 липня 1941 року).
Перегляньте також:
- СБУ запобігла двом терактам, які російські спецслужби намагались здійснити у Львові
- У Львові стартувала найбільша технологічна конференція України IT Arena 2025
Звісно, більшість з нас добре знає, що передувало цим жахливим трагедіям, які відбувалися у тому кривавому червні 1941 року чи не по всіх тогочасних містах і містечках Західної України: після окупації радянською росією західноукраїнських земель, мільйони українців, євреїв, поляків та представників інших культурно-етнічних спільнот з цих земель, було розстріляно, замордовано або депортовано в Сибір, на Далекий Схід та в Середню Азію.
Взамін до Львова (і до Галичини в цілому) російськомовні окупанти в особі службістів радянської держбезпеки, почали направляти цілі поїзди і колони автомашин із переселенцями з колишніх радянських республік. Новоприбуле населення представляло собою, здебільшого, конгломерат різних націй і народностей СРСР і привнесло зі собою цілком чужу і, у багатьох моментах, ворожу до всього українського (а, ширше – європейського) культуру, ментальність та ідеологію.
В цілому ж, наприкінці 1939 року, на Західну Україну лише з Ленінграда прибули 60 працівників керівного складу НКВС, із Саратова – 40, Смоленська – 50, Рязані – 30, Воронежа – 40 військовослужбовців цього відомства.
Тоді, усі найкращі квартири у фешенебельних районах міста, й захопили прислані енкаведисти зі своїми сім’ями і різні “визволителі”. Їх нащадки відтоді, ніде не виїхали, вони дали потомство, вивчили українську, а деякі з них сьогодні викладають у львівських вищих навчальних закладах, присутні в націоналістичних рухах і організаціях, обросли бізнесами і впливовими знайомствами.
…Отож думаймо, дорогі львів’яни, коли дехто з нас вже зараз готовий навстіж відкрити двері “русскому миру” – його культурі, його пісням і його героям. Адже він – отой завжди ненаситний і кривавий “русский мир”, вже топчеться біля нашого порогу…
