Непримітний зовні костел у Нижанковичах існує ще з XV століття і нині є санктуарієм Матері Божої Провидіння. Храм пережив численні руйнації, відбудови та історичні потрясіння, але вцілів і приваблює паломників.
За даними сайту «Костели і каплиці України», перший мурований костел з’явився у Нижанковичах у XV столітті за кошти короля Казимира IV. Першу святиню знищили татари у 1524 році, а вже у 1540-му відбудували під титулом Пресвятої Трійці та святих Мартина, Миколая і Варвари. Патроном храму спочатку був Перемишльський катедральний храм, тому ксьондзи приїжджали з Перемишля.
У 1624 році костел знову зазнав руйнувань від татар, а відбудову здійснили коштом парафіян. Протягом XVII–XVIII століть храм неодноразово відновлювали. У 1730 році його консекрував єпископ, тоді в костелі налічувалося шість вівтарів. Спершу дах був ґонтовий, пізніше дерев’яний, а нині — металевий. З часом фасад поштукатурили, бійниці замурували, а контрфорси залишилися нагадуванням про готичне минуле.
XX століття теж принесло випробування: під час Першої світової війни костел обстріляли російські війська та використовували як стайню. Водночас замінили дерев’яну дзвіницю мурованою та відновили передсінок і головний вівтар.
Лише у 1927 році в Нижанковичах створили парафію. Першим настоятелем став о. Михайло Поправський. У 1930-х відновили інтер’єр храму. Після 1946 року костел закрили: о. Станіслав Косцінський виїхав до Польщі, частину майна забрав, а совєти використовували святиню як зерносховище, а з 1960-х — як шкільний спортзал.
Відновлення костелу відбулося у 1990-х. Збереглися давній розпис стелі та фундаційна таблиця. Невелика парафія нині підтримує храм, а у 2005 році гіпсова статуетка Богородиці на бічному вівтарі почала сльозоточити. Паломники приїжджають з усіх куточків, а у травні 2007 року костел проголосили санктуарієм Матері Божої Провидіння.
У храмі збереглася дерев’яна скульптура скорботного Христа у терновому вінку. Схожу кам’яну скульптуру врятували мешканці та реставрують у Львівській політехніці.
