Розговорилися ото з одною гарною і юною колєжанкою про тварин, зоопарки, мордування тварин у цирках і т.д. Я кажу, що в Луцьку добрий зоопарк зробили, та й у Меденичах непоганий. На що вона аж підскочила:
— Не люблю той зоопарк!
Я трохи здивувався, бо начебто там з тварин не знущаються, звірина чиста і нагодована, аж тут дівчинка мені пояснює:
— Не люблю, бо на мене там лама плюнула.
Ну, всяке буває, міркую собі, але тут дівчинка продовжує:
— Я там тричі була і три рази вона в мене плювала.
Ото вже, думаю, щось не теє або з ламою, або з дівчинкою. З ламою особисто не пересікався, дівчинці, наскільки я розуміюся в дівчатках, нічого не бракує. Дивина якась. Не хотів ворушити прикрі спогади, але не втримався, аби не поцікавитися подробицями.
— Ну раз я поїхала з подружками, — щиро розповіла дівчинка. — Ходили, оглядали звірів. Підійшли до лами. Я їй: «Ламочка, маленька-гарненька», а вона мордою крутанула і як плюне. Вдруге я повезла в зоопарк молодшу сестричку. Коли підійшли до вольєру, то я вже мовчала, але то не помогло. Лама знову ремигнула мордякою і в мене полетіло.
Я не злий, але вже не міг дочекатися оповіді, що ж трапилося на третій раз.
— Втретє, коли я приїхала з братиком, людей було більше, — продовжила дівчина. — Коли кілька відвідувачів зібралися біля вольєру, я чесно вирішила попередити: «Обережно, лама плюється, вважайте на дітей». Люди подивилися на мене, як на божевільну, ще хвильку постояли, пооглядали цілком сумирну тварину і потихеньку собі рушили. Поки я дивилася їм услід, ображена за неоціненність своєї щирої поради, в мене знову прилетів плювок.
Я не став пояснювати колєжанці, що лами плюються не з вреднощів чи зневаги до конкретної особи, а лише у випадках, коли, виправдано чи ні, але відчувають якусь небезпеку. Певно, лама теж була дівчинкою і приревнувала. Але ж не стану я це пояснювати, бо як би таке пояснення звучало:
— Тань, не переймайся. Просто лама побачила, що ти гарніша за неї і відчула небезпеку, що можеш відбити в неї місцевого верблюда.
Тому зекспромтував, що, мовляв, раз така невезуха, то ти часто подорожуєш, то й ходи в закордонні зоопарки, де звірі, вочевидь, мали б бути вихованіші. Але невдовзі, після наступного діалогу я зрозумів, що справа тут не в звірах.
— Та я була у Франції в зоопарку.
— О! Ну бачиш. І як? Сподобалося?
— Та ні, не дуже.
— А чого так?
— Мене там зебра вкусила…
Взагалі історія не означає, що дівчинка не любить тварин, і вони це відчувають. Здається, навпаки, любить. Хоча хто цих звірів розбере. Мого товариша колись вжер осел із «живого вертепу», якого товариш щиро хотів нагодувати сіном. Мене малого в Одеському зоопарку ледь не до сліз образила мавпа. Стояли дітки біля клітки і кидали мавпам різні печивка-цукерочки, дуже з того тішачись. Малий Ромчик і собі шпурнув мавпочці якогось цукерочка. Але, певно, він їй не сподобався, бо у відповідь вона набрала жменю гівна і шпурнула в малого Ромчика.
Мені зробилося прикро не через затраскану сорочину, а за несправедливість того світу. Тоді я ще по дитячій глупоті не знав, що інколи, даруючи цукерку, у відповідь можна отримати жменю лайна.
То ж з висоти прожитих літ так і хочеться сказати дівчинці: не ображайся на тваринок, а просто продовжуй любити. Якщо не всі вони люблять тебе, то виключно з їхньої тваринячої недалекості. Та й зрештою, головне, аби тебе гарні хлопчики любили, а не різні верблюди, бегемоти і мурахоїди.
