– Поїхали в суботу до мене в село на празник, – запропонував Юркові однокурсник, присмачивши запрошення обіцянками смачного самогону, запальних танців і веселих дівчат.
Хто б у студентські роки відмовився від перспективної подорожі, яка пророкувала дводенні дармові розваги? І ось через кілька днів друзів зустрічає мальовниче волинське село з вербами над ставком і взводом довгокосих місцевих мавок.
З однією із них під час танців у Юрка закрутилися певні шури-мури. Хлопець ніколи не вирізнявся донжуанством, то ж неприховані бісики з Лесиних очей, наче голки із вправних рук китайського акупунктуриста, проникали у кожну клітинку Юркового тіла.
Розпашілі після стрибання під Сердючка тіла через мить обмінювалися жаром, злившись в одне із жалібним голосом сільського лабуха: “Очі сині та сині дала мати дівчині…”
Ну а далі – все традиційно. Спершу рука зірвавшись з талії, мов якір з ланцюга, попливла хвилями дівочого нижеспиння, трептячі губи висмоктувати помадовий мед із сот дівочої бузі, і щаслива пара не зчулася, як потрапила в ароматний присмерк осіннього села.
Хтивий місяць підглядав за ними, а юні, як наші герої, зірки просто скавуліли в очікуванні споглядання любощів. Але Леся була розважлива і не втратила голову навіть у цю шалену хвилю.
– Не можемо ми отак посеред села тискатися. Сто процентів хтось побачить, і завтра все село буде мати про що говорити, – резонно міркувало дівча.
Але Юрко не встиг розчаруватися, бо тут же ж пролунала пропозиція, від якої виріс би навіть у євнуха. Поруч із Лесиною хатою стояла пусткою хатина її покійного дідуся, в якій закохані з першого погляду могли влаштувати ідеальне “свіданьє”. Головне, прокрастися тихенько, аби не зворохобити пса на батьківському подвір’ї. З цим завданням впоралися без проблем.
Що може бути чарівніше, ніж осіння ніч із ароматами сіна, старий бамбетль і білизна юного тіла, яка освічує морок, ясніше будь-якого ліхтаря? Аби романтика була ще романтичнішою, Юрко розпалив грубку, якою востаннє користувався два роки тому ще живий дід, і почалося блаженство!
На цьому місці юні діви та безвусі хлопчики можуть зупинити читання і просто тихо потішитися за молоду пару. А хто знає правду життя, нехай читає далі.
Минуло три дні, як у Юрковому смартфоні пролунав завивистий плач Лесі: “Приїзди! Вже! Тато хоче з тобою поговорити! Вже завтра будь, чуєш! Бо тато поїде до тебе”.
Через сумбур сліз Юрко до кінця не міг зрозуміти деталей повідомлення. Але для дурних розмислів вистачило і цього. Крепко замислився хлопець: “Та що воно за фігня така. Ну, перестали разок… То що одразу гвалт здіймати. Їй же 19 років, а не 16. Що за середньовіччя, патріархат якийсь, бля…”
І все ж Юрко вирішив поїхати. Резонно помислив, що краще самому зійти на плаху, ніж навіжений батько його мимолітної любаски мав би ганяти за ним із сокирою коридорами університету.
Але приїхавши наступного дня у село, яке чомусь вже зовсім не так звабливо пахло осінню, Юрка дещо попустило. Його ніхто не намагався відлупцювати, навіть не облаяв. Навпаки.
Задоволена червонощока Лесина мама поставила на стіл макітру з варениками і миску з голубцями, які по-королівськи доповнили гастрономічний натюрморт із маринованих грибочків, квашенини та, звісно, вуджених делікатесів. Батько тим часом, непомітно облизуючись, наливав домашню зубрівочку. І тільки підпухлі Лесині очі видавали і тривогу, і недоспану ніч, і пролиті сльози.
Юрко був збентежений. Він розумів усе і водночас не розумів нічого. Після перших скремпованих слів господаря, який виявився дуже тихомирним чоловіком і, очевидно, підкаблучником, зрозуміло було, що Юрка розглядають, як зятя. При чому цілком реального, а не потенційного.
Але спокою не давала інша думка. Дідько забирай, та Лесі ж нічого не бракує. Молода, симпатична, все життя попереду. Чого ж, питається, хапати першого-ліпшого пацана, з яким вона трохи покатулялася?
Ситуація з’ясувалася вже через годинку, коли Леся з Юрком нарешті змогли усамітнитися на ґанку.
– Лесюню, що, блін, відбувається? Ми про ніяку женячку не домовлялися. Я тобі нічого такого не обіцяв. І ти мені, до речі. Ні, ти класна дівчинка, але мені тільки 20 років, я ще, бляха, не дуже готовий гніздечко вити. Хоч би позустрічалися трохи, чи що…
– Та ти розумієш, що сталося. То не я вигадала, я теж заміж не поспішаю, – знову почало підписувати дівча Просто мама… Просто ми…
– Що мама? Що ми?
– Ну… Тато в Португалії працював, гроші мені на навчання і весілля заробив. Двадцять тисяч євро відклав…
-Господи, то що з того! Хай покладе на депозит, щоб не згоріли і чекають щасливого моменту.
– Вже згоріли.
– Тобто?
– Пригадуєш, як ми грубку розпалювали? Так от у ній мама гроші заховала. У нас в селі всі знають, що тато на заробітках був. То мама боялася, щоб злодії які в хату не прокралися. І що з того. Ми все до копійки спалили. І тебе віддавати якось не змусиш, бо я з тобою була. То мама і вирішила нас одружити, раз ми вже весільні гроші спустили. Ну, ти ж реально 20 тисяч не віддаш. Та і я не хочу, щоб навіть половину віддавав.
Своєрідна логіка Лесиної родини важко адаптовувалася в Юрковій голові. Тим більше, що вона була зайнята іншим. Він почергово згадував мордочки всіх знаних йому акторок, співачок і старшокурсниць. Згадував і мислив, котра б йому дала за 20 тисяч євро.
Чим закінчилася ця історія? А нехай у неї буде два закінчення. Для романтиків і тих, хто знає правду життя. Оберіть самі.
