Щодня Львів продукує понад 500 тонн побутових відходів. Полігону для їх захоронення місто не має, сміттєспалювальний завод теж так і не збудовано. Впродовж багатьох років сміття вивозили в інші області, нині — у районні центри Львівської області. Така логістика обходиться у понад 100 мільйонів гривень щороку.
«Місто не має свого полігону. І ми вивозимо сміття в інші громади, які мають свої полігони. І, звичайно, ми виплачуємо як за перевезення, так і за захоронення нашого сміття», — пояснює депутатка Львівської міської ради Уляна Пак.
Однак проблема давно вийшла за межі лише побутової — сміття перетворилося на політичну зброю, привід для корупційних схем і джерело нових боргів для львів’ян.
Перегляньте також:
- Під стінами львівської Ратуші посварилися заступник Садового та польський підрядник через будівництво сміттєпереробного заводу
- “Львів сам винен”: польська компанія відповіла, чому затримується будівництво сміттєпереробного заводу
Великий проєкт, що з самого початку був приречений
Ще у 2018 році міська влада оголосила про будівництво сучасного сміттєпереробного заводу. Було проведено міжнародний тендер. Спершу перемогу здобула нідерландсько-литовська компанія, але після судів підрядником стала польська Control Process.
Проте прозорість конкурсу від самого початку викликала сумніви. «У період, коли проводився цей тендер на визначення підрядника, заступника Андрія Івановича — Васьківа бачили в ресторані з директором “Контрол Процес”, а це порушення фактично тендерних умов», — наголошує громадська активістка Мар’яна Куц.
Телеканал НТА оприлюднив кадри неформальної зустрічі у львівському готелі за участі тодішнього заступника мера Геннадія Васьківа та представника польської компанії Томаша Віатра. Це стало черговим доказом того, що “гра за правилами” під час тендеру була лише на папері.
Мільйони євро кредитів
Вартість будівництва оцінювалася у 35 мільйонів євро. Львів отримав грант у 10 млн, ще 25 млн довелося позичати у міжнародних фондів та ЄБРР. Ці кредити з відсотками повертатимуть львів’яни зі свого міського бюджету.
«На сміттєпереробний завод місто позичило кошти в ЄБРР. І, звичайно, за використання цих коштів ми сплачуємо відсотки. Є ще інші страхові виплати, які передбачені договором», — пояснює депутатка Уляна Пак.
Вже у процесі з’ясувалося, що підготовчі роботи взагалі не були враховані в проєкті. Для їх виконання провели окремий тендер, переможцем якого стала рівненська компанія “НВП ШляхБуд” із найдорожчою пропозицією — понад 41 млн грн. Однак обіцяних робіт вона не виконала, і польському підряднику довелося власним коштом вивозити десятки тисяч кубометрів сміття, замінювати ґрунт і проводити додаткові укріплення.
«Це була дуже погана територія. Було багато сміття, усе довелося вивозити. Ми робили додаткове паліювання, але ці витрати контрактом не враховані», — каже представник польської компанії Кшиштоф Хабієр.
Конфлікти, зриви та відсутність результату
Будівництво стартувало лише через 4 роки після тендеру. Керівники комунального підприємства “Зелене місто”, яке курувало процес, змінювалися майже щороку, а кожен мав свої зв’язки то з польською, то з українською стороною.
«Є затримка з боку польського підрядника, перше, це по постачанню обладнання, друге — по кількості працівників. Мала бути завершена головна будівля, але натомість роботи ще не завершені», — визнає перший заступник міського голови Андрій Москаленко.
Активісти ж вважають, що йдеться не просто про бюрократичні недоліки, а про свідоме затягування процесу. «Або це професійний недогляд? І тоді треба було б бити по шапці менеджера, який це все приймав. Чи це все-таки була спеціальна службова недбалість, щоб тягнути і тягнути гроші з бюджету?» — ставить питання Мар’яна Куц.
Завод без RDF-палива
Проєкт передбачав виробництво RDF-палива, яке могло б стати альтернативою газу та вугіллю для цементних заводів. Це мало економічний сенс: підприємства витрачали мільйони на енергоносії, а RDF став би вигіднішою заміною.
Проте у фінальній версії контракту цей пункт зник. «Нас запевняли також про те, що в нас буде вироблятися RDF-паливо. Як виявилося, “Зелене місто” навіть не акцептувало цього пакету», — каже Мар’яна Куц.
Ба більше, навіть після запуску завод не вирішить усіх проблем: приблизно 15% відходів все одно доведеться вивозити на чужі полігони.
Нові кредити, старі проблеми
Восени 2024 року Львівська міська рада ухвалила нову позику — 718 млн грн від Ощадбанку на інфраструктурні роботи. Голосування провели у пакеті з соціальним проектом для ветеранів, фактично змусивши депутатів проголосувати “за”.
Однак роботи так і не розпочалися. Польський генпідрядник блокує доступ переможцям тендерів на об’єкт, а натомість вимагає погасити борги. Сума вже зросла до 3 мільйонів євро.
«Ми вже понад сім місяців не отримали жодної оплати. А один із представників міста сказав мені: “З грошима кожен дурень збудує”», — обурюється представник Control Process Кшиштоф Хабієр.
Прокуратура виявляє махінації
Львівська обласна прокуратура вже зафіксувала нецільове використання коштів. У 2023 році на розробку нової документації заводу переплатили майже 60 млн грн. Слідчі вважають, що це лише верхівка айсберга.
Адже попереду — десятиліття повернення кредитів, виплати відсотків і розрахунків за невиконані роботи.
Завод, який мав стати символом сучасного підходу до вирішення сміттєвої кризи у Львові, перетворився на довгобуд і джерело нескінченних боргів. Львів’яни залишаються заручниками чужих рішень і змушені оплачувати помилки влади та підрядників.
«З 2018 року будується цей завод, і лише у 2024 році ми дізналися, що проєкт не передбачає виконання всіх робіт, які є необхідні. По суті, ми маємо лише коробку заводу», — підсумовує депутатка Уляна Пак.
Чи добудують завод? Швидше за все. Але якою ціною? І головне — чи стане він реальним рішенням проблеми, чи лише черговим символом невиконаних обіцянок і змарнованих мільйонів?
За матеріалами “Еспресо.Захід”
