Західноукраїнські землі у минулі віки, приймали на своїх полях, незліченну кількість битв і сутичок. В одних з них, українські війська вигравали, в інших – зазнавали поразок. Зрештою, як і кожна європейська нація, ми мали на своєму рахунку і звитяжні перемоги, і гіркі втрати.
Про переможні битви козаків-запорожців ми, звичайно, чули і знаємо (Жовті Води, Пилявці, Конотоп та інші). Однак, місця, де вони відбулися, знаходяться на сході України.
Я ж хотів би пару слів сказати про одну – звитяжну і переможну битву козаків з поляками, яка відбулась неподалік Львова, про яку сьогодні мало хто згадує і до місця якої не возять туристів на екскурсії.
Здавалось би, є чим пишатися:
29-30 вересня 1655 року на відстані 25 кілометрів від Львова, під Городком, українські війська під орудою головного сподвижника Хмельницького – миргородського полковника Григорія Лісницького спільно з союзниками, вщент розгромили польські полки під керуванням Станіслава Потоцького (див. Примітку №1). У Городоцькій битві тоді взяло участь по 40 тисяч чоловік з кожної сторони (за іншими даними, проти польських підрозділів, запорожці виставили 9500 чоловік). Поразка поляків була настільки нищівною, що після Городоцької битви “південна армія” Речі Посполитої просто перестала існувати.
Козацькі війська полковника Лісницького і полки князя Ромодановського захопили тоді в бою головну військову відзнаку польських військ – бунчук коронного гетьмана, прапори, литаври, артилерію, обоз і велику кількість полонених. Звістка про перемогу української шаблі і їх союзників над польською короною під Городком, облетіла тоді всю Україну, Річ Посполиту, московію, Швецію. Про перебіг цієї битви детально писали тогочасні французькі газети.
Однак, у цій блискучій перемозі української зброї, є два нюанси:
перший – на польському боці, проти козаків-запорожців, виступило “посполите рушення Львівської землі Руського воєводства” в кількості близько 300 чоловік, тобто, наших з вами, кревних галичан (що, закономірно, ставить питання до кожного з нас: як ставитися до цієї битви взагалі);
другий нюанс – перемога під Городком була наслідком спільних дій українських і…московських військ (не дивуймося цьому факту, бо навіть нині, коли українська армія веде затяжні і вкрай кровопролитні бої з росіянами на сході, то в її (сучасної української армії) є цілі російські підрозділи, укомплектовані вихідцями із російської федерації. Зрештою, давня історія то така штука, що її слід сприймати об’єктивно, входячи уявно у ту конкретну ситуацію, яка складалася на тамтой час. Іншими словами, під Городком у тому році склався ситуативний союз козацької шаблі і московського бердиша).
Причому, московські війська йшли під керівництвом князя Ромодановського і боярина Василія Бутурліна – того самого, який рік перед тим у Переяславі, на Раді, як кажуть, привів до присяги царю Алексію Михайловичу, гетьмана Богдана Хмельницького і козацьку старшину (див. Примітку №1)
Тому, для істориків і для кожного з нас, ота Городоцька битва важлива тим, що:
– вперше, значна частина західноукраїнських земель була тоді, на короткий час, виведена з-під окупації Польщі і мала шанс на дещо інший розвиток, аніж стався невдовзі. Розгромивши вщент армію С.Потоцького, гетьман Хмельницький, як він писав у листі до шведського короля Карла Х Густава: “…мав цілу Галичину в руках, але не хотів здобувати тут міст, щоб москва не захотіла розмістити в них свої військові залоги”.
Далекоглядна політика і добре продумана тактика, яку апробував того року, Богдан Хмельницький на галицьких землях (погодившись на короткочасний ситуативний союз з московією) цілком себе виправдала: Річ Посполита в черговий раз зазнала відчутної поразки, а московське царство, так і не змогло закріпитися і стати своїми гарнізонами в Галичині.
