Сьогодні, 27 липня, виповнюється 23 роки від дня Скнилівської трагедії – наймасштабнішої авіаційної катастрофи в історії авіашоу.
“Еспресо.Захід” розповідає детальніше про те, як понад 20 років тому поблизу Львівського аеропорту сталася катастрофа, яка досі не має аналогів в історії.
Перегляньте також:
- Дні розстрілів у Сандармоху: список жертв НКВС як нагадування чого хоче Путін
- Експоліцейського підозрюють у перевищенні влади та побитті затриманого на Львівщині
Історія Скнилівської трагедії
27 липня 2002 року на Скнилівському аеродромі у Львові відбувалося авіашоу, присвячене 60-й річниці 14-го авіаційного корпусу Військово-Повітряних сил України.
Подія зібрала близько 10 тисяч глядачів, серед яких було багато сімей із дітьми, які прийшли подивитися на видовищні фігури вищого пілотажу. Виступи виконувала елітна пілотажна група “Українські соколи”, а ключовим елементом шоу мав стати політ винищувача Су-27УБ, керованого досвідченими пілотами першого класу – 45-річним полковником Володимиром Топонарем і 49-річним Юрієм Єгоровим.
Близько 12:52 літак, виконуючи складну фігуру “коса петля з поворотом” на низькій висоті, несподівано почав втрачати керованість. Під час виконання маневру винищувач знизився до небезпечної висоти, зачепив дерево, кілька літаків на землі та врізався в натовп глядачів. Літак вибухнув, спричинивши сильну пожежу. Обидва пілоти встигли катапультуватися після контакту з землею, отримавши травми хребта, але вижили.
Наслідки катастрофи були жахливими: 77 людей загинули, серед них 28 дітей. Ще близько 543 особи постраждали, з них 150 отримали важкі травми, що потребували тривалої реабілітації. Багато хто з постраждалих отримав інвалідність, а деякі зіткнулися з серйозними психічними розладами через пережите. Кадри трагедії, зняті десятками камер, облетіли весь світ, шокуючи своєю жорстокістю.
Причини трагедії
Офіційна версія, озвучена 6 вересня 2002 року Генеральною прокуратурою України, вказувала на відхилення екіпажу від польотного завдання та помилку в пілотуванні Су-27. Однак розслідування виявило цілу низку факторів, які сприяли катастрофі:
Помилки в організації авіашоу. Глядачі перебували в зоні, яка не відповідала схемі польотів, що збільшило ризик для їхнього життя. Планування заходу було недостатньо ретельним, а зона для виконання маневрів – погано підготовленою.
Недостатня підготовка пілотів. Володимир Топонар зазначав, що польотні карти, надані екіпажу, суттєво відрізнялися від реальної місцевості аеродрому, що могло вплинути на виконання маневру. Крім того, пілоти провели лише один тренувальний політ перед шоу, і той відбувся не на Скнилівському аеродромі, а в Озерному (Житомирська область). Топонар просив додаткові тренувальні польоти, але йому відмовили.
Технічні аспекти. Хоча Топонар стверджував, що літак став некерованим після виконання петлі, офіційне розслідування не підтвердило технічної несправності.
Системні проблеми. Недостатнє фінансування Збройних Сил України в той період позначилося на технічному стані авіації, підготовці пілотів і загальній організації заходів.
Кого покарали за трагедію
У день Скнилівської трагедії тодішній міністр оборони Володимир Шкідченко подав у відставку, але президент Леонід Кучма її не прийняв. Натомість звільнили головнокомандувача ВПС Віктора Стрельникова та командувача 14-го авіакорпусу Сергія Онищенка, а трьох інших генералів заарештувала військова прокуратура.
У підсумку до відповідальності за трагедію притягнули 10 людей. Пілот Володимир Топонар отримав 14 років ув’язнення, Юрій Єгоров – 8 років. Генерал-майор Анатолій Третьяков, який виконував обов’язки командувача 14-го авіаційного корпусу, отримав 6 років, а керівник польотів із землі Юрій Яцюк – 5 років.
Окрім того, пілотів зобов’язали виплатити значні компенсації за знищений винищувач (Топонар – 7,2 млн грн, Єгоров – 2,458 млн грн, Третьяков і Яцюк – по 800 тис. грн).
Та вже у 2008 році Третьякова та Єгорова помилували, а Яцюка достроково звільнили. Чотирьох генералів, причетних до організації, виправдали. Тобто жоден із топпосадовців і військових так і не поніс відповідальності за цю трагедію.
До того ж жоден із засуджених не визнав своєї провини. Тому не дивно, що постраждалі та їхні родичі вважали покарання недостатніми, а компенсації – мізерними (за кожного загиблого родичам виплатили від 10 до 100 тис. грн).
Вплив Скнилівської трагедії
Скнилівська трагедія мала значний резонанс, а відповідно, і вплив на українську та міжнародну авіаційну спільноту. Адже ця трагедія стала найбільшою катастрофою в історії авіашоу за кількістю жертв, перевершивши навіть трагедію в Рамштайні (1988 рік, 70 загиблих). Вона нагадала світу про необхідність суворіших заходів безпеки на таких заходах.
Одразу після катастрофи в Україні розформували групу “Українські соколи” та заборонили проведення авіашоу.
Трагедія також викликала шок у суспільстві, породивши недовіру до організації схожих заходів і військових структур. Постраждалі скаржилися на недостатню підтримку держави, зокрема мізерні компенсації.
У 2003 році на вулиці Авіаційній біля аеродрому звели каплицю Всіх Святих українського народу з 77 каменями на згадку про жертв. Щороку у Львові проводять поминальні служби, а родичам загиблих надають матеріальну допомогу (яка тепер стала більше символічним нагадуванням, оскільки це всього кілька тисяч гривень).
Тож Скнилівська трагедія стала болючим уроком ціною в десятки життів. Вона нагадує, що в авіації немає дрібниць, а відповідальність – на кожному: від керівництва до останнього виконавця. На жаль, у випадку з винуватцями Скнилівської трагедії не всі отримали по заслугах, а багато відповідальних осіб уникли покарання або понесли лише формальну відповідальність. Це лише посилило біль родин загиблих і породило у суспільстві багато запитання про те, чи дійсно в Україні хтось несе відповідальність за такі трагедії?
Авіаційні трагедії: невіддільна частина історії авіації
Авіаційні катастрофи, на жаль, супроводжують історію авіації від її зародження. З кожним роком технології стають досконалішими, літаки – надійнішими, а підготовка пілотів – ретельнішою. Проте, попри прогрес, людський фактор і технічні несправності залишаються непередбачуваними.
Наприклад, у 1937 році весь світ сколихнула трагедія дирижабля “Гінденбург”, що загорівся при посадці в США — загинули 36 осіб, а кадри катастрофи стали символом кінця епохи повітряних гігантів. У 1977 році на летовищі Тенерифе на Канарських островах два пасажирські “Боїнги-747” зіштовхнулися прямо на злітній смузі через непорозуміння між пілотами та диспетчером — тоді загинуло 583 людини, це найбільша авіакатастрофа в історії.
У XXI столітті теж не обійшлося без жахливих трагедій. У 2014 році рейс MH17 Малайзійських авіаліній був збитий над Донбасом ракетою, випущеною російськими терористами з установки “Бук” — загинули 298 людей. А у 2018-му розбився літак Boeing 737 MAX авіакомпанії Lion Air в Індонезії — пізніше з’ясувалося, що причиною стали недоліки в конструкції програмного забезпечення, що призвело до масштабного скандалу і заборони польотів цього типу літаків у світі.
Скнилівська трагедія також стала трагічним прикладом того, як поєднання організаційних прорахунків, недостатньої підготовки й інших факторів може призвести до катастрофи.
