Олександр Кошиць – композитор, хормейстер, диригент, фольклорист. Саме він познайомив світ зі “Щедриком” Леонтовича, а його обробка колискової “Ой, ходить сон край вікон” стала основою джазового стандарту Summertime Джорджа Ґершвіна
Дитинство та юність
Олександр Кошиць народився 12 вересня 1875 року на Київщині, нині Обухівський район, походив зі старої священничої родини. Ріс у багатодітній родині, у його батька, отця Антіна Кошиця, окрім Олександра було ще 8 синів і дочок.
Згодом батько переїхав на нову парафію в село Тарасівка, яке було розташоване поруч із Шевченковою Кирилівкою. До речі, свого часу Тарас Шевченко наймитував у його далекого родича, священника Григорія Кошиця. У своїх “Спогадах”, які видані в Канаді, а зараз і в Україні, Олександр писав:
“Шевченко в їх селі знався і мислився, як щось своє, недавнє, майже сучасне”.
У юному віці вступив до єпархіальної бурси в Богуславі, після цього перейшов до Київської духовної академії, де одержав Диплом академії і вчений ступінь кандидата богослів’я у 1901 році. Працював учителем на Кавказі, викладачем історії. Збирав і записував фольклор, зокрема, козацькі пісні на Кубані, які згодом опублікував у збірці “500 кубанських народних пісень”.
Професійна діяльність
До Києва Олександр повернувся у 1904 році. Там працював вчителем у різних гімназіях, керував хорами Духовної школи, Школи сліпих, Комерційної школи. Пізніше перейшов на роботу до Музично-драматичної школи Миколи Лисенка.
Працював диригентом у театрі Миколи Садовського. Там написав музику до п’єс “Дай серцю волю, заведе в неволю” Марка Кропивницького. Був хормейстером та диригентом Київської опери.
Саме диригент Української республіканської капели Олександр Кошиць замовив Леонтовичу створення пісні на основі традиційної української щедрівки, результатом став твір для хору “Щедрик”.
Українська Центральна Рада покликала Олександра Кошиця до Музичної Театральної Комісії, яка була зародком майбутнього Міністерства мистецтв України. За часів Директорії УНР, за дорученням Симона Петлюри, відбув у концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України.
В еміграції
Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями – Чехословаччини, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Іспанії.
Далі на Кошиця чекала слава Америки. У 1922 році зі своїм хором там він користувався ще більшим успіхом, ніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії. Визначною подією був виступ хору Кошиця в Карнеґі-холі, в Нью-Йорку. Саме там вперше був виконаний “Щедрик” Миколи Леонтовича, який став популярним у всьому світі.
Існує припущення, що у 1929 році Джордж Ґершвін почув у виконанні хору Кошиця колискову “Ой ходить сон коло вікон…” (Кошиць здійснив хорову обробку фортепіанної мініатюри Василя Барвінського), і мелодія цієї пісні лягла в основу арії Summertime з опери “Поргі та Бесс”; ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.
Попри тріумфи в Європі, США, Мексиці, Кубі, Бразилії, Канаді, Кошиць сумував за батьківщино. Своїм друзям він писав:
“Єдина моя надія, що держить мене на землі і дає сили жити – це бути перед смертю дома, побачити милих друзів, мій дорогий Київ, мою Україну”.
Композитор зробив спробу відвідати батьківщину і в 1927 році звертався до уряду УРСР з клопотанням про дозвіл на повернення, але отримав відмову.
“Не хочу ні тої Академії, ні тої слави. . . , хочу жити на Україні в моїй любій Тарасівні. . . Не хочу помирати, не напившись дніпровської води, не дихнувши рідним повітрям”, – писав Кошиць у спогадах.
Помер 21 вересня 1944 року в канадському місті Вінніпег. Близько 5 тисяч українців прийшли попрощатися з великим Маестро. Похорон був подібний до всенародної жалібної демонстрації. Поховали його на вінніпезькому цвинтарі “Ґлен-Іден”, де зазвичай ховають визначних канадців українського походження.
Посмертно залишив подвійну музичну спадщину. Його особистий і музичний архів збережено в Осередку української культури й освіти, де кураторкою була його дружина, учителька співу за професією та фольклористка за особистим зацікавленням.
В Україні Кошиця вшановують за внесок у розвиток національної культури та за її поширення за кордоном.
Цитати із рецензій світової преси на хор Кошиця
“Визнаю своє безсилля висловити ті почуття, що я пережив під час цих двох концертів, які були для мене годинами найчистішої насолоди. З перших акордів губишся і не знаєш, де ти, забуваєш мізерний зал і уявляєш собі, що ти у якомусь храмі, де відбувається священний ритуал вічної Краси”. Жорж П’єрфіт, Depese (Тулуза, Франція), 1919 рік.
“Хоч як ми шануємо наші великі хори, але рівного цьому не маємо. З хором і в хорі живе його диригент Олександр Кошиць. Це, власне, не диригент у загальноприйнятім значенні цього слова, він є справжній чарівник”.B. Z. Am Mittag (Берлін), 1921 рік.
“Мені бракує слів, щоб передати враження і емоції, викликані концертом Українського Національного хору. Першою ж піснею аудиторія була зворушена до глибини душі. В очах багатьох блищали сльози, а коли завмерла остання нота, то всі ніби пробудилися після чарівного сну. Аплодували, доки не опухли руки, не втомилися ноги бити об підлогу…” Тimes Herald (Даллас, США), 1922 рік.
“Ніхто не міг навіть уявити собі, що людські голоси здатні зробити таке пречудове враження звучання симфонічного оркестру. Додам до цього – оркестру бездоганного!” El Herald, Мексика, 1922 рік.
(Цитати наведено за статтею Михайла Головащенка “Олександр Кошиць і його хор як вісник світової слави української пісні”)
