Про чанахи по-львівськи сперечаються: чи то галицька страва, а чи грузинська, — а щоб з’їсти їх перфектними, треба приїхати в містечко Сокаль і зайти в піцерію під назвою Лондон.
Уже це саме тягне на сюжет добрячого сюрреалізму. Це навіть якщо не знати, що чанахи насправді не галицькі, і не грузинські, а турецькі, але разом із тим водночас і галицькі, і грузинські. Річ у тім, що “чанак”, “чанах” — це просто горщик турецькою, а відтак усе, що готується в горщику і має турецьке походження — є так чи інакше “чанахи”. У грузинів свої, з баранини, картоплі, баклажанів, томатів, цибулі і зелені. У галичан — свої: з баранини або свинини, картоплі, квасолі, томатів та часнику.
Перегляньте також:
- Українсько-польська експедиція розпочала пошуково-ексгумаційні роботи у Львові
- 25-річного львів’янина підозрюють у збуті наркотиків, замаскованих серед продуктів
Хотілося би розказати, що це пов’язано з великою кількістю турецьких купців у Львові та інших містах Галичини у 16-17 століттях, от тільки томати з картоплею ніяк того не дозволяють) Скоріше вже припускати про взаємообмін в часи першої світової, коли турецьких вояків, союзників, чимало було на наших теренах. Або шукати інші пояснення, до яких я ще не доколупав.
До речі, якщо ви не знали, бограч — то теж не страва, а лише казан угорською. А страва називається бограч-гуляш, тобто вид гуляшу, котрий готується в казані. Особливо кумедно, коли зараз готують гуляш у звичайному баняку десь далеко від Закарпаття, навалюють туди гострого перцю і в меню то гордо називають “бограч”. Із таким же успіхом можна свинячу відбивну подати з картоплею, щедро полити часниковим і томатним соусами і називати то “чанахами”. Або писати в меню “піца на дровах”, а готувати її на газі на пательні, як коржі.
Всеволод Поліщук
